У вівторок 25 червня в Шаргороді відбулось урочисте освячення каплиць-стоянь Всеукраїнської Хресної Дороги, яку разом із парафіяльним храмом св. Флоріана проголошено Санктуарієм Страстей Господніх, а 7 березня нинішнього року надано статус Всеукраїнської Хресної Дороги.
Урочисту Месу, яка передувала обряду освячення, очолив Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас, з ним співслужили митрополит Львівський архієпископ Мечислав Мокшицький, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський, ординарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький, ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Павло Гончарук, ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Мукачівської дієцезії єпископ Микола Лучок, єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едвард Кава, єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький, єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло, єпископ-емерит Мар’ян Бучек, єпископ-емерит Броніслав Бернацький, Міністр провінції Архангела Михаїла Братів Менших в Україні о. Бенедикт Свідерський OFM, хранитель санктуарію Страстей Господніх о. Рафал Маківський OFM та інші священники.
Для участі в урочистості до Шаргороду прибули делегації сестер-альбертинок з Варшави, Кракова, Познані та Львова – життя засновника їхнього згромадження св. Альберта Хмельовського було тісно пов’язане із Шаргородом.
В урочистості взяли участь Голова Вінницької обласної ради В’ячеслав Соколовий та голова міста Шаргород п. Володимир Барецький.
Це ідея Всевишнього, це місце вибрав Бог
Вітаючи присутніх о. Рафал Маківський сказав, що цей день можна розпочати словами пісні: «Ось день настав, що нам дав Господь, радіймо і веселімось. Сьогодні ми переживаємо незвичайну урочистість на теренах нашої парафії, подібна їй була у листопаді 1596 року. Сьогодні ми напевно переживаємо більшу урочистість, бо тоді не було зібрано стільки вірних, не було стільки єпископів, в той час не було і Нунція. Сьогодні вся Церква України зібралася тут, біля нашого храму, щоб переживати велику урочистість і, передусім, дякувати Богу за те, що Він споглянув на нашу парафію і захотів, щоб тут були каплиці Хресної Дороги. Збираємося щоб дякувати Богу, щоб Його прославляти, бо це з Його милості ми маємо цей великий дар …».
Перед початком Служби Божої до зібраних на урочистості звернувся Володимир Борецький: «В час, коли Україна та її народ переживає найважчі часи своєї історії, коли по всій Україні проливається кров, коли все більше жінок носять чорне вбрання скорботи, а сирени тривоги стають нормою життя, а нашому славному місті зібралось вище духовенство нашої Церкви, співбрати у вірі, гості, паломники, приїхавши по таких, не зовсім зручних дорогах. […], щоб помолитися і звернутися до Бога з проханням: “Боже! Змилуйся над Україною. Боже, дай мудрості тим, від кого залежить припинення цього пролиття крові. Боже, зупини війну і дай народові України кращу долю”». Пан Володимир коротко розповів історію постання санктуарію, починаючи від завершення будівництва храму у 1599 році, зокрема процитував фрагмент зі спогадів св. Альберта Хмельовського: «Якщо будете в шаргородській стороні, то обов’язково відвідайте місцевий костел, поспілкуйтеся з настоятелем — там панує Божий дух».
«Мені часто ставлять питання, — продовжив Володимир Іванович, — чия ідея будівництва, хто вибирав місце тощо. Моя відповідь однозначна: “Це ідея Всевишнього, Дух Святий панує на Шаргородщиною, це місце вибрав Бог”. […] Прагну подякувати всім, хто своєю працею, а найбільше — своєю молитвою долучився до спорудження цієї величної будівлі — кожному з вас земний уклін та щира подяка». Міський голова окремо подякував головному архітектору доктору богословських та мистецтвознавчих наук отцеві Ципріяну Морицю OFM та ординарію Кам’янець-Подільської дієцезії єпископу Леону Дубравському та зачитав фундаційну буллу, яку підписали архієпископ Кульбокас, єпископ Леон Дубравський, о. Бенедикт Свідерський OFM, о. Рафал Маківський OFM, пан В’ячелав Соколовий та сам пан Володимир.
Звертаючись до учасників урочистості, голова обласної ради п. В’ячеслав Соколовий, сказав, що освячення каплиць Хресної Дороги — це історична подія як в житті Католицької Церкви, так і в житті України та подякував Богу «за те, що Україна незалежна, […] за те, що Він оберігає нашу землю», висловив подяку нашим захисникам і закликав просити Бога оберігати їх.
Найважливіше — навчитися любити Ісуса Христа
«Кальварія, — сказав, розпочинаючи урочисту Літургію, Апостольський Нунцій, — дає нам можливість бути духовно на Святій Землі разом з Ісусом». Його Високопреосвященство застеріг зібраних, особливо молодь, від помилкових думок, що «моя молитва нічого не означає», бо «для молитви не треба мати досвід 120 років — для молитви потрібно просто бути з Ісусом».
Проголошуючи проповідь, Його Високопреосвященство сказав: «Сьогодні ми почали нашу Літургію після молитви на кладовищі, де лежать ваші люди, ваші брати, ваші чоловіки, ваші сини. Історію деяких з них я знав перед тим, як вони загинули. Наприклад В’ячеслав — він загинув в Маріуполі 19 квітня 2022 року. А деякі його побратими більше двох років в полоні. Сьогодні до Риму, щоб завтра бути на зустрічі з Папою Франциском прибули деякі матері, дружини полонених. Всі об’єднані у стражданнях. Тому ми просимо сьогодні, щоб Господь помилував нас. Щоб не завдяки нашим діянням, а завдяки своєму милосердю подарував нам захист та мир. І тут ми маємо можливість молитись біля Кальварії. Згадаймо, що тільки вчора ми відзначали урочистість Народження св. Йоана Хрестителя. І ми пам’ятаємо як Ісус пояснював своїм учням, що поміж народженими з жінок нема нікого більшого понад Йоана. Тобто — Йоан був пророком, тим, хто приготував Ісусові дорогу, і він був найбільшим зі святих Старого Заповіту. Але Ісус дозволив, щоб Ірод вбив Йоана. […] Вищезгаданий аспект впроваджує нас в таємницю Ісусового хреста в тому сенсі, що Божа слава прихована в багатьох речах, але насамперед — у стражданнях і розп’ятті самого Ісуса Христа».
«Апостол Павло, — продовжив проповідник, — писав: “Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, ми проповідуємо Христа розп’ятого — ганьбу для юдеїв і глупоту для поган”. Звичайно, ми не можемо інтерпретувати ці слова як цілковиту зневагу до знаків і мудрості. Павло цього не говорить: він не каже, що знаки і чудеса втратили свою важливість або що людська мудрість і навчання не мають більше для нас значення. Скоріше сенс такий: Ісусів хрест набагато більший від знаків та чудес і більший від мудрості цього світу. Коли ми вважаємо себе християнами і віримо, що ми є членами тієї ж Церкви, в якій апостол Павло здійснював своє служіння, тоді для нас стає дуже важливим зрозуміти значення Ісусового хреста, щоби він насправді став для нас знаряддям спасіння: навіть більшим ніж бронзовий змій для Мойсея і народу, якого він провадив пустелею. Що означає для нас зрозуміти значення Ісусового хреста? Без сумніву, частиною розуміння Ісусового хреста є читання біблійних уривків про Хрест і Розп’яття, целебрація Воздвиження Всечесного Хреста, яку ми тепер здійснюємо, і роздуми над Ісусовими стражданнями, які ми здійснюємо під час розважання Хресної Дороги. Але зрештою все це лише приготування. Коли Ісуса було піднесено на хресті, Він відчув спрагу: передусім — спрагу нашої любові, тобто — нашої відповіді на нескінчену Божу любов, яку Ісус явив, коли оголив себе і пожертвував за нас. Тому найважливіше для нашої сьогоднішньої целебрації, як і кожної іншої Літургії та молитви — це навчитися любити Ісуса Христа. Любити Його не лише почуттями і словами, але подібно до того, як апостол Павло каже про Ісуса: “Він був слухняний аж до смерті і то смерті хресної”. Тобто ми зможемо казати про цілковиту любов до Бога лише коли станемо слухняними Богові Отцеві в усьому».
«І тут постає питання: “Чи легко нам стати слухняними Богові в усьому?” Мені здається, що відповідь є очевидна: це зовсім не просто. Наш послух в найкращому випадку зростає поступово, з кожною молитвою, з кожною чеснотою, з кожним актом самозречення, довіри до Бога та милосердя до ближнього. Але існує також швидша дорога: це особлива Божа благодать, яка змінює наше серце, наші думки — повністю змінює нас. Я вважає, що саме це є головною метою кожного паломника який приходить або приходитиме сюди до Шаргорода, до санктуарія та на Хресну Дорогу: випросити для себе та для братів і сестер цю особливу благодать — бути послушними Богові в усьому».
Архієпископ Вісвальдас розповів, що на одній молитовній зустрічі, на якій він був присутній, одна особа висловила спостереження, яке, на думку Його Високопреосвященства дуже актуальне для всіх, хто живе в Україні під час агресії: «не так важливо, якою дорогою ми йдемо — важливо те, що ми йдемо разом з Ісусом».
«Найбільші війни та катастрофи не повинні затьмарити цю головну мету нашого життя — бути і жити з’єднаними з Ісусом. Але наприкінці цих роздумів бажаю додати інший аспект: молитви і роздуми над Ісусовими стражданнями важливі не тільки для нас — вони важливі також для Ісуса. Причина полягає в тому, що Ісус завжди був без гріха і з’єднаним зі своїм Небесним Отцем, розумом завжди слухняним волі Отця. Також і Пресвята Діва Марія прожила своє життя дуже подібним чином — без гріха. Натомість ми — бідні грішники — не лише зазнаємо багатьох спокус, але й піддаємося їм. Нам набагато важче піднятися з наших падінь і стати повністю слухняними Богу. Проте, коли нам це вдається, це приносить величезну славу Богу, бо це набагато важче вчинити нам, ніж Його Синові. Тому не буде перебільшенням повторити те, чому завжди навчала Церква: коли ми єднаємо наші страждання зі стражданнями Ісуса Христа і коли ми стаємо слухняними Богові, ми справді співпрацюємо в справі спасіння, яким Бог обдаровує людство. Тобто наші страждання стають справжнім даром для Бога і для наших братів. І це найцінніший дар, яким ми можемо кого-небудь обдарувати», — сказав Його Високопреосвященство на закінчення проповіді.
Зібрані на Літургії звернулись до Бога з молитвами за Вселенську Церкву, Святішого Отця Франциска, за всіх єпископів, священників, монахів і весь люд Божий; за мир в усьому світі і особливо в Україні; за українське військо, всіх синів і дочок українського народу, які боронять рідну землю; за фундаторів і добродіїв шаргородського Санктуарія, а також за тих, хто в цей нелегкий для нас час тим чи іншим чином допомагають нашій країні; за померлих паломників, фундаторів і добродіїв шаргородського Санктуарія, а також за тих, хто віддали своє життя, захищаючи нашу державу.
На завершення св. Меси Його Високопреосвященства Вісвальдас Кульбокас уділив її учасникам Папське благословення, яке дає повний відпуст.
По закінченні Служби єпископ Леон подякував Апостольському Нунцію, всім єпископам, священникам і всім, зібраним у санктуарії за участь в урочистості і закликав молитися за те, «щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб війни не було в наших серцях, в наших родинах і в нашій державі» і заохотив вірних приїжджати до шаргородського санктуарія, щоб молитися на Хресній Дорозі у будь-який день. Зі словами вдячності до архієпископа Кульбокаса звернувся о. Бенедикт Свідерський OFM, зазначивши, що наріжний камінь освячував один Нунцій — Іван Юркович, санктуарій — другий Нунцій, Клаудіо Гуджеротті, тепер каплиці-стояння освячує вже третій Нунцій.
Йдемо з вірою Хресною Дорогою, бо вона завжди закінчується перемогою і Воскресінням Ісуса Христа.
«Йдемо з вірою цією Хресною Дорогою, бо вона завжди закінчується перемогою і Воскресінням Ісуса Христа, якому могутність і сила, і велич, і слава навіки вічні», — цими словами єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський розпочав молебень Хресної Дороги.
Оскільки діють викликані воєнним часом обмеження масових заходів поза межами храмів, освячення каплиць-стоянь Хресної Дороги відбувалось таким чином: усі єпископи на чолі з Апостольським Нунцієм, а також священники-францисканці йшли від каплиці до каплиці, здійснюючи біля кожної обряд освячення, тоді як усі інші учасники урочистості — як священники та монахи й монахині, так і світські паломники — залишались на прихрамовій території де відправлялась Служба, і молились роздумами стоянь Хресної Дороги.
На І стоянні молились за усіх полонених та невинно засуджених у російських в’язницях, які нині «розділяють участь Невинного Агнця, засудженого за гріхи народу», щоби Господь звільнив їх з полону та повернув живими до своїх рідних.
«Пам’ятаймо про Небесну Сотню та за всіх, хто стояв і загинув на Майдані, які своїми стражданнями розпочали Хресну Дорогу українського народу, щоб Господь явив милосердя у своєму Царстві та дав полегшення їхнім родинам», — ця молитва прозвучала на ІІ стоянні.
«Хресна Дорога нашого народу розпочалась десять років тому, коли на Майдані вперше пролилась кров наших хлопців і дівчат, які виступили за свободу, гідність та майбутнє своєї держави. Адже взяти свій хрест — це не втікати від відповідальності, не відчужуватися від своєї реальності, не закривати очі на несправедливість та беззаконня. Ми так звикли думати, що війна — це десь далеко, що бої тривають там, на сході, що Майдан був давно і тим більш у столиці, що в результаті стали нечутливими до болі і страждань наших ближніх. Ми призвичаїлися до смерті, руйнувань та повітряних тривог і в результаті наші серця стали байдужими та холодними. Правда, що християни не шукають страждання, але вони приймають свій хрест, бо вбачають у ньому любов Воскреслого Господа: адже те, що здається нам прокляттям, насправді є привілейованим місцем зустрічі з живим Богом. Господи дай нам відчути біль від хреста нашого народу, дай нам сили не втікати від страждань, бо ти сам увійшов в хрест нашого щоденного життя. Ти присутній серед страждань українського народу, його болю та сліз, і Ти, Ісусе, зробив хрест прославленим знаком нашого спасіння».
На ІІІ стоянні молились за всіх поранених і травмованих на війні, «щоби Господь дозволив їм відновити здоров’я та повернутися до звичайного життя».
«Ми нація, зранена жорстокістю наших ворогів і часто байдужістю наших друзів. Ми народ, який буде носити рани на своєму тілі та своїх серцях, народ, який ховає своїх дітей та бачить, як від ракет, голоду та холоду вмирають цілі міста. Як вгамувати біль від втрачених кінцівок, скалічених обличь, та поламаних доль. Господи, Ти падаєш разом з кожним пораненим воїном, Ти також лежиш під завалами зруйнованих квартир, як колись лежав під тягарем хреста. Ти несеш на собі весь тягар зла та гріха, […] також і нашого гріха невірності та байдужості. Просимо Тебе, Ісусе, дай усім нам сили встати і далі нести цей хрест страждань, йдучи за Тобою …».
На ІV стоянні молилися за матерів, які чекають з війни своїх дітей, щоби Господь «дозволив зустріти їх живими»; на V — за всіх волонтерів та благодійників, які допомагають армії та вимушеним переселенцям, «щоби Господь благословив їхню працю і винагородив за їх самовіддане служіння».
«Не знаємо, чи хотів Симон нести хрест засудженого на смерть, але це змінило його життя — він зустрівся з Богом. Невідомо, чи багато з сучасних волонтерів планували до війни їздити на фронт чи збирати гуманітарну допомогу. Але це змінило їх самих, бо в обличчі нужденних вони зустріли Бога. Допомагаючи своєму ближньому нести хрест їхнього життя, вони доторкалися самого Ісусу Христу, який рятував їх від прокляття егоїзму. Боже дозволь нам тут, у Шаргороді, прозріти, щоб ми могли побачити страждання та чужий біль, допоможи нам побачити в інших не проблеми чи тягарі, а самого Тебе, Предвічного Бога і нашого Спасителя».
Молитва і роздуми на VІ стоянні, каплицю якого освятив єпископ Віталій Кривицький, були присвячені медичним працівникам.
На VІІІ стоянні молились за скривджених жінок, які зазнали наруги від московських окупантів, «щоби Господь висушив їхні сльози». Каплицю на цьому стоянні освятив єпископ Ян Собіло.
«Чи дізнаємось ми колись, скільки людей загинули на цій війні? Чи колись нам будуть відомі імена всіх, хто зник на широкій українській землі? Скільки ще наших родичів і близьких вважаються безвісти зниклими або про них взагалі забули, бо їхні близькі також зникли або вже мертві. Чи вдасться нам колись списати на папері весь цей біль від втрат і скласти список живих і мертвих жертв цієї безглуздої війни? Господи Ісусе, Ти кожного знаєш по імені і всі записані в Твоєму серці, поверни живих додому, а мертвих прийми до небесних осель свого Отця. Нехай мир запанує на землі, в наших серцях, нехай знайдуть мир ті, хто згоріли в горнилі війни», — проголосив на ІХ стоянні єпископ Радослав Змітрович.
На Х стоянні молились за біженців, «які особливо подібні до роздягненого і знеславленого Ісуса Христа», щоб для них відкрилися «двері наших сердець, домівок та парафій», оскільки «в кожному з них до нас приходить бічований і роздягнений Христос».
«Агонія Ісуса Христа тривала три години. А скільки часу вдивляються в очі смерті наші хлопці на лінії фронту? Там смерть поруч, вона дихає їм у потилицю, там бачать як зліва і справа вмирають їхні побратими. Ця агонія триває вже два роки. Два роки безкінечної смерті, яку ми вже перетворили на статистику. Як ллється кров і цьому не має кінці, так і не має слідів нашого покаяння. Ми і далі продовжуємо грішити, жити тільки для себе, приймати аморальні закони та наживатися на сльозах вдів і сиріт. Ми живемо так, ніби Христос не був прибитий до хреста за наші провини і не помер за наші гріхи. А за що вмирають наші хлопці, якщо повернувшись додому вони застануть все по-старому, а навіть ще в гіршому стані? Боже, дай нам покаяння і збережи життя і віру у краще наших захисників», — сказав на ХІ стоянні єпископ Олександр Язловецький.
На ХІІ стоянні учасники молебня вшанували пам’ять всіх, хто загинув на війні — як військових, так і мирних людей, — довіряючи їх Божому Милосердю. Каплицю на цьому стоянні освятив єпископ Мар’ян Бучек.
На наступному, ХІІІ стоянні о. Бенедикт Свідерський промовив молитву за родини, які втратили своїх близьких, щоб Господь наповнив їх вірою і надією, що колись вони знову об’єднаються в Божому Царстві, де їх вже ніхто і ніщо не зможе розлучити.
«На кожному українському кладовищі майорять наші прапори на могилах захисників. Але скільки ще невпізнаних солдатів лежать у моргах, скільки ще непохованих тіл безстрашних кіборгів на донецькому аеродромі, скільки безвісти зниклих військовослужбовців спочивають у безкраїх степах півдня та сходу України? Скільки ще знайдемо слідів поховань цивільних як у Бучі чи Ізюмі? Відповідь на ці питання знає один лише Бог. Просимо Тебе, Ісусе, щоб віднайшли і з християнською гідністю поховали всіх закатованих та вбитих українців, як і Ти був похований у гробниці, очікуючи свого Воскресіння у славі. Нехай кожне стояння цієї Хресної Дороги буде своєрідним пам’ятником для замучених та вбитих, чиї тіла спочивають у широких степах української землі», — ці слова прозвучали на ХІV стоянні.
«Воскресіння Твого Сина є перемогою над гріхом, злом і смертю. Нехай Господнє Воскресіння освітить кожну людину впевненістю в тому, що ні смерть, ні життя, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ані інше створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі», — сказав владика Леон Дубравський на останньому, ХV стоянні (шаргородська Хресна Дорога має ХV стояння — Воскресіння Ісуса Христа — Прим. авт.) і освятив його.
Хресну Дорогу завершила молитва «Ангел Господній» за всіх загиблих на війні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
