Переслідувана Церква

[img:3:23-1]

Пам’ятати героїчні свідчення віри двадцятого століття означає приготувати майбутнє, забезпечивши міцну основу для надії. Нові покоління повинні знати, яку ціну має віра, що її вони отримали в спадок, аби взяти з вдячністю факел Євангелія і ним освітлювати нове століття. (Іван Павло II, Царице Неба, неділя 7 травня 2000 р.)

Період з 1917 до 1991 року в СРСР позначений слідами крові, пролитої тисячами людей. Вони перенесли старі та нові форми переслідування, на них експериментували ненависть та ізоляцію, насильство і вбивство. В святинях, у концтаборах невинні платили кров’ю лише за те, що вони “віруючі й належать до Католицької Церкви”. Як стверджував Папа Іван Павло II під час свого апостольського візиту в Україну з 23 по 27 червня 2001 р., територія нашої країни є “пам’ятником тисячам християн ХХ століття”. Українська земля увібрала їхню кров, зберегла її, наче зерно, яке при перших променях надії почало давати щедрі плоди.

Ці мученики показали, що християнин – це громадянин Царства Божого. Їх приклад запрошує усіх християн початку третього тисячоліття бути в свідками віри, тому що як повчає Папа в Посланні “Redemptoris missio”: “сучасна людина слухає з більшою готовністю свідчення, ніж повчання, а якщо і слухає повчання, то тільки тому, що вони є свідченнями” (RМ 42).

У книзі “Переслідувана Церква. Католики України в часи комуністичного режиму” пригадую людей, які страждали за віру, скромних осіб, які ще вчора, живучи серед нас в містах чи селах, хоробро боролись за Христа. У ній показана також діяльність і життя нашої Церкви, яка з великим ризиком пережила в підпіллі період важких випробувань переслідуваннями, допитами в КДБ, ревізією, анулюванням, ліквідацією чернечих орденів і ув’язненням єпископів, священиків та мирян.

З архівних документів, відомо, що з 1918 по 1939 рік переслідування зазнали понад 500 священиків латинського обряду. Багатьох з них засудили на смерть, тому що в ці роки влада хотіла цілковито зліквідувати останні “недобитки кліру”. вироки смерті здійснювались через розстріли, повішання, втоплення, отруєння газом, хімічними засобами та отрутами. Смерть від голоду і депортація також були дуже поширеними методами.

З 1 жовтня 1936 року до 30 вересня 1938 року суд проголосив 36 157 вироків, з яких 30 514 – смертних і 5 643 осіб кинуто у в’язницю. В концтаборах лише за 1937-1938 роки було розстріляно 120 католицьких священиків латинського обряду. Їх історії складають всю історію мучеництва Церкви в ХХ столітті. Серед них найбільшу кількість становлять миряни. Пан Микола Терлецький, за те, що ніс хрест під час похорону свого родича, і за те, що заспівав “Ангел Господній”, був оскаржений у тому, що організував “хресну дорогу” проти радянської влади та після похорону був розстріляний. У парафії Копіївці, де працював отець Фелікс Лубчинський, були вбиті Червоною армією всі його родичі разом з 7 вірними. Тіло його батька, тому що був “батьком священика”, було порубане на шматки і кинуте в колодязь.

Сьогодні в Україні Католицька Церква переживає період оновлення та віри. Люди наближаються до Христа і до Церкви, що врешті не є вже “Церквою катакомб і мовчання”; тепер вона може говорити вільно. Переслідування та атеїстична ідеологія не змогли згасити у віруючих бажання віри і духовного життя.

“Переслідувана Церква. Католики України в часи комуністичного режиму”, Павло Вишковський
320 сторінок. Ціна 15 грн + кошт висилки. Книгу замовляйте за адресою:
м. Київ, вул. Срібнокільська 8 кв. 394, 02095 Київ. Тел. (044) 573 79 93.
Е-маіл: vodograj@ukr.net