Кожен з нас воскресне

Роздуми над Словом Божим на четвер Великодньої октави

«Гляньте на Мої руки і на Мої ноги! Це ж Я сам! Доторкніться до Мене і подивіться, що дух тіла й костей не має, так як Я, як бачите, їх маю!» (Лк 24,39).

У більшості релігій існує віра в загробне життя. Різні релігії по різному його змальовують, однак в усіх цих уявленнях можна помітити спільне: царство померлих — це царство духів, тобто душ, які відділилися від тлінного тіла і перебувають у такому стані. Також Старий Заповіт свідчить, що євреї знали про те, що після смерті людини її душа перебуває в Шеолі (стані в якому перебували всі померлі аж до моменту відкупительної смерті Ісуса Христа на хресті) без можливості бачити Бога (згідно з натхненною традицією Христос в день Великої Суботи, коли Його тіло ще спочивало в гробі, спустився до Шеолу, звідки вивів до Неба всіх справедливих разом з Адамом).

Ісус показує, що Він — не дух померлого, а справді Воскреслий. І на підтвердження вказує на свої рани і просить подати Йому їжу: це повинно було бути незаперечним доказом, що Він об’явився в тілі, тобто — що Він воскрес. У жодній релігії, крім християнства, не зосереджена така увага на воскресінні. Християнство дивиться на людину цілісно, не відокремлюючи тіло від душі, як це робили платоніки, які говорили, що тіло — це в’язниця для душі. У християнстві підкреслюється, що людина – це єдність духовної душі і матеріального тіла, а отже смерть так чи інакше є незаперечним злом. Воскресіння померлих, заповіддю якого є Воскресіння Ісуса Христа, це повернення людині повноти людського існування. Христос є Первістком серед померлих, який воскрес (див. 1 Кор 15, 20-23). Подібно до Христа кожен з нас воскресне: «Кожний у своєму порядку: пер­вісток Христос, потім ті, які Хри­стові, – під час Його при­хо­ду, а потім — кінець, коли Він пе­редасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяку владу, всяке па­ну­вання та силу. Бо Йому належить царювати, доки не покладе всіх своїх ворогів собі під ноги. Останній ворог, який буде знищений, — це смерть» (1 Кор 15, 23-26). Святий Апостол Павло вбачає головну мету християнського життя саме в прямуванні до воскресіння, без якого ані обряди, ані таїнства, ані страждання, ані здобуття чеснот і заслуг не мали б жодного сенсу: «Якщо мертві вза­га­лі не встають, то навіщо хрес­ти­тися задля мертвих?Для чого ми постійно нара­жа­ємося на небезпеки?» (1 Кор 15, 29а-30). Саме тому Христос намагається насамперед підтримати впевненість своїх учнів саме у своєму Воскресінні — в тому, що Він живе не тільки душею, але й тілом.