Повертаючись до терористичного акту, вчиненого Андерсом Берінгом Брейвіком

І знову, повертаючись до терористичного акту, вчиненого Андерсом Берінгом Брейвіком бачу, що не всі розуміють, що наше суспільство, з огляду на все більше соціальне розшарування, все більші міжкультурні напруження, все різкіші цивілізаційні орієнтації скочується до внутрішнього конфлікту, а, отже, і ризику розгортання терористичного протистояння.

Протистояння і розкол все більше стає нашою внутрішньою проблемою. А це означає, що завжди будуть незадоволені або слабкі, над якими сильніша більшість, з огляду на майже відсутню культуру толерантності, чинитиме насильство. Сьогодні ґвалтують україноцентрину проєвропейську більшість – такі парадокси сучасної України. Завтра можливо так само брутально ґвалтуватимуть росієцентричну меншість чи кримських татар. Те саме стосується тих чи інших Патріархатів. Жодного суспільного діалогу не започатковується з принципових міркувань – така “філософія опускання” на зоні. Але не тільки – героїка українського резистансу теж оспівує терор як спосіб боротьби.

«У цивілізованому суспільстві його демократичність вимірюється мірою захищеності його слабких верств – інвалідів, дітей, жінок, релігійних та національних меншин – врешті-решт тварин»

Однак неминучим результатом браку політичної культури як культури домовлятися про правила співжиття у межах держави, тобто справжньої політики, неминуче буде ре-акція, акція у відповідь. І ця “акція у відповідь”, у ситуації крайньої слабкості ґвалтованої сторони, неминуче набуває нетрадиційних форм – переходить у терор. У терор, де діалогу вже немає.

У цивілізованому суспільстві його демократичність вимірюється мірою захищеності його слабких верств – інвалідів, дітей, жінок, релігійних та національних меншин – врешті-решт тварин. Якщо ж вони не мають суспільних механізмів захисту, як от україномовні в сьогоднішній українській державі, то це змушує їх вдатися до несистемних засобів захисту себе та своїх інтересів – і врешті-решт – вдатися до терору. Не знаю, чи усвідомлює це ґвалтуюча український народ влада.

«На жаль дискусії в українському інтернетпросторі про терористичний акт Брейвіка засвідчили глибоке нерозуміння нашого загалу, що ж таке тероризм як явище»

На жаль дискусії в українському інтернетпросторі про терористичний акт Брейвіка засвідчили глибоке нерозуміння нашого загалу, що ж таке тероризм як явище. Ба більше – публічне бравурне знущання наших доморощених “борців за нацию” над терміном “толеранція” (толеразм, толерасти і т.д.) свідчить, що вони ні сном ні духом не підозрюють, що ж таке політика. А тому штовхають країну і державу до чергової руїни.

Тому наводжу цитату з найдоступнішого для них на сьогодні джерела – Вікіпедії – “Полі́тика (від πολιτική – державні і суспільні справи) – цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов’язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків”.

«Терор є сліпим, як у випадку на острові Утоя, і не має суспільно корисних наслідків, як терор палестинський чи баскський»

Ключовим тут є термін “взаємовідносини”. Тобто двосторонні відносини, односторонніми, як в терористичному акті вони бути не можуть. А тут без порозуміння і поваги до позицій іншого ніяк не обійдешся. Тобто не обійдешся без толеранції принаймні до позиції. Якщо її немає, то маємо або війну, або терор. Причому тут наші “мислителі” роблять чергову помилку – вони бачать терор, навіть, якщо ще є тероризування дітей у дитячому садочку, як продовження війни за ту чи іншу “святу справу”. Але терор не є війною чи війно іншими засобами. Це якісно інше явище. Терор є сліпим, як у випадку на острові Утоя, і не має суспільно корисних наслідків, як терор палестинський чи баскський.

Тому таким важливим для кожного суспільства є діалог. А от його у нас практично і немає. Як я вже писав, причиною тут є і наша недосвідченість і неосвіченість. Але так само і свідома зла воля тих, хто зацікавлений у тому, щоб українське суспільство як велика спільнота не відбулося. Тому вони де можуть руйнують платформи суспільного діалогу – від коментарів у блогах так званими “тролями”, до політичних установок, які виключають діалог влади з опозицією – та ми “плевали на ваше мнение”. Тим самим вбивається можливість появи хоч якогось порозуміння, хоч якогось толерування і узгодження позицій. Тобто вбивається можливість появи української політики як такої. Спрацьовує вічне правило “Поділяй і володарюй”, якому підігрують і “плеваки” і “антитолерасти”.

Тарас Возняк , zaxid.net