Людські страхи та Божа любов

Роздуми над Божим Словом на ХІХ Звичайну Неділю, рік А

А учні, побачивши, що Він іде по морю, жахнулися, кажучи, що це привид, і зі страху закричали.
Зараз же сказав їм Ісус: «Відваги, це Я, не бійтеся!» (Мт 14, 26-27).

Учні Ісуса пливуть серед темряви по бурхливому Генезаретьському озеру і серед цієї темряви бачать постать людини, що, йдучи по поверхні моря, наближається до них. Хоча це дорослі чоловіки, які перед цим займались серед ночі рибною ловлею не один рік і їх не так легко було злякати, то все ж таки вони перелякались…

Чого злякались апостоли, коли побачили Ісуса Христа?

Море було бурхливим і вони зібрали всі свої сили, щоб протистояти неспокійним силам стихії. До того моменту поки вони могли контролювати ситуацію, вони були спокійні. Аж ось з’являється щось або хтось, хто виходить з під їхнього контролю. І саме в цей момент, коли піддатися спокусі паніки найлегше, Христос звертається до них зі словами заохочення:
«Відваги, це Я, не бійтеся!»(Мт 14, 27).

Одного разу в магазині я спостерігав таку картину: молода продавчиня на касі чомусь не могла швидко обслужити чергового клієнта. В черзі стояв чоловік середніх літ, який почав сварити молоду продавчиню, що, мовляв, життя жорстоке і треба в житті все здобувати в боротьбі. Його вислови були народжені страхом перед життям, відчувалась відсутність надії. Можливо життя жорстоке, але в цьому бурхливому морі «жорстокого» життя ми не самі. Ісус до нас простягає свою долоню і говорить: «Відваги, це Я, не бійтеся!».

Кожний страх в чомусь обмежує свободу людини. Людина може використовуючи страх, маніпулювати другою людиною. Острах є часом корисний для того, щоб не зробити дурниць, щоб стримати себе чи іншу людину від невиправних помилок, але він не дає людині розвиватися, наче паралізує її в діяльності, він наче командує нашій нервовій системі: «Стоп! Назад! Втікай!»… Природно відчувати почуття страху, бо кожне почуття нам для чогось потрібне, однак не можна постійно жити в страху.

Страх також свідчить про недосконалість любові в людині: «У любові немає страху,але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страж­дан­ня (інший переклад — несе кару); хто ж боїться, той недоско­налий у любові» (1 Йн 4, 18). Ми не покликані до служіння Богові зі страху, але з любові. Ісус Христос перемагає наш страх своєю любов’ю до нас і тому людина, яка довірила Ісусові своє життя, відчуває справжню свободу дитини Божої, свободу від страху: «А оскільки ви — сини, то Бог по­слав у наші серця Духа свого Сина, який кличе: Авва, Отче! Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то [через Христа] й спад­ко­є­мець Божий» (Гал 4,6-7).