Роздуми до Слова Божого на середу ХХХ звичайного тижня, рік І
Сказав хтось до Ісуса: «Господи, чи мало буде тих, що спасуться?» (пор. Лк 13,23)
Запитання, що пролунало у словах сьогоднішнього уривка з Євангелія, нагадує, наскільки суперечливими є слова, якими ми молимось – можливо, часто: «Приведи до Неба ВСІ душі». З яким переконанням та щирістю я це промовляю?
Довкола мене багато людей, людські течії струмують вулицями міст, у засобах транспорту. Мільйони, мільярди облич тих, кого я не знаю зараз, і земного життя не вистачить, аби з ними познайомитись… Тут – ні, а у Вічності? Чи хочу я бути з ними на Небесах? З гарними, симпатичними, видатними – напевно так… А як саме я дивлюся на тих, чиї гріхи бачу: чи справді як на своїх майбутніх співтоваришів Небесного Щастя? І що роблю, коли констатую, що багато хто не ходить дорогою Спасіння, яку пропонує Христос?
Запитань багато, і вони не просто прояв людської цікавості. Ці запитання – нагода розширювати своє серце так, щоб було у ньому щораз більше місця для Христа-Спасителя. Моє християнське буття – наче плацдарм для Нього, щоб Він міг рятувати для Вічності в Домі Отця «всі душі».