В гостях у архиєпископа Мечислава Мокшицького, Львівського митрополита РКЦ, голови Конференції римо-католицьких єпископів України.
Зустріч відбулась під час різдвяно-новорічних свят. Його Високопреосвященство розповів, що любить осінні квіти, слухає класичну музику та читає багато книжок, а ще має пса, який виконує команди лише українською мовою.
Митрополит Мокшицький тривалий час прожив у Ватикані та працював другим секретарем двох Святіших Отців – Йоана Павла ІІ та Бенедикта XVI. Незважаючи на те, що Владика є поляком, його українська дуже добра.
Перше враження – якнайкраще. Митрополит тримався просто та невимушено, жартував та посміхався. Проходимо в досить скромну гостьову кімнату. Великі вікна дають багато світла, в кутку біля вікна скульптура немовлятка Ісуса на сіні, поруч – старенький радянський диван та стелажі з книгами. У кімнаті різдвяна ялинка. Загалом цього року у резиденції Митрополита було прикрашено три ялинки – дві штучні стоять в будинку і одна жива – на подвір`ї. Зазвичай, він особисто їх наряджає, але цього року Владика був дуже зайнятий. Процес прикрашання різдвяної ялинки Владика називає «великою радістю».
Починаємо розмову з того, скільки вірних має Римо-Католицька Церква в Україні.
«В Україні наша Церква налічує майже 1,5 млн вірних, котрі належать до 7 дієцезій, що об’єднані у Митрополію, – розповіі Митрополит Мокшицький. – Є 13 єпископів».
Зокрема, Львівська Архідієцезія, яка поширюється на терени Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей, має 250 тис вірних. Тут налічується 107 парафій та діє 305 костелів. Римо-Католицька Церква готує священичі кадри в трьох вищих духовних семінаріях – в Брюховичах біля Львова, Городку Хмельницької області та у Ворзелі біля Києва. Ще є три інститути – у Брюховичах, Городку та в Києві.
Про проблеми Римо-Католицької Церкви у Львові Митрополит говорить неохоче. Зрештою, зізнається, що головна проблема – це земля. Ще одна проблема – це поверненням костелів, приміщень монастирів.
«У Львові влада, на жаль, не віддала Римо-Католицькій Церкві жодного костелу, – зазначив Митрополит Мокшицький. – Із 36 латинських храмів у цьому місті ми не отримали жодного, бо ті, які маємо тепер, були завжди відкритими. Це Латинська катедра і костел св. Антонія. Збудували два костели – в Рясній Польскій та на Збоїщах. Ще один храм почали споруджувати на Сихові. Відравляємо богослужіння в костелі св. Марії Магдалини, повернення якого вже багато років добиваються римо-католики. Наші вірні потребують костелів на Левандівці та на Майорівці, але маємо великі проблеми з отриманням земельних ділянок. На жаль, влада Львова не є прихильна до Римо-Католицької Церкви. З яких причин? Ми не розуміємо. Ми є меншістю, а меншість треба завжди захищати. Хіба ні? Але ми є оптимістами… Ми робимо те, що можемо. Там, де маємо змогу, ми намагаємося служити якнайкраще і допомагати вірним, присвятити їм своє життя, завжди бути поруч», – підкреслив Митрополит.
Архиєпископ Мечислав Мокшицький розповів також про багату традицію Львівської Митрополії. У післявоєнний час втрачено чимало костелів і монастирів, багато з них були знищені комуністами. Нині життя Римо-Католицької Церкви відновлюється. Наприклад, до Львова хочуть повернутися сестри кармелітанки. Оскільки місцева влада відмовилася повернути монахиням приміщення їхнього колишнього монастиря на вул. Чупринки, передавши його іншій Церкві, то необхідно збудувати новий монастир закритого типу, де б приблизно 20 сестер підтримували безперервну молитву за Церкву. Львівській Архідієцезії дуже потрібний такий монастир. Для цього потрібно 1 га землі. Також якби римо-католикам повернули у Львові історичний будинок семінарії, то там облаштували б гуртожиток для бідних студентів, або притулок для безхатченків.
Митрополит Мечислав Мокшицький вважає, що логічно було б повернути Римо-Католицькій Церкві колишній семінарський костел Стрітення Господнього, який розташований на вул Винниченка біля Резиденції львівських митрополитів латинського обряду. Не зрозумілим для Владики є й те, що костел Марії Магдалини використовують як органний зал, а в костелі кларисок, що на вул Личаківський, нині музей Пінзеля.
Стосовно 1 га землі для будівництва монастиря Владика Мечислав до влади міста ще не звертався. Питаємо у нього чому? Він посміхнувся та сказав: «Я знаю, що це буде неможливо. Знаю, що це дуже тяжко, тому я навіть не звертаюся. Ми шукаємо земельну ділянку, щоб купити, але важко знайти таке місце, яке буде доступним, щоб люди приходили до сестер і просили про молитви. Шукаємо таку ділянку вже три роки і постійно наштовхуємося на перешкоди. Але я не хочу про це говорити, щоб потім не було ще важче».
Завжди вважалося, що римо-католицьким громадам легше на Заході Україні, ніж на Сході, однак відповідь Митрополита Мокшицького з цього приводу нас вразила. За його словами, римо-католикам значно легше на Сході, де місцева влада радше йде на зустріч.
«На Західній Україні міцні позиції греко-католиків, які користуються певними привілеями у місцевої влади, – констатував Митрополит. – Римо-Католицьку Церкву тут вважають Церквою поляків, однак це неправильно, адже серед римо-католиків є й українці, росіяни, угорці, румуни, німці. Відповідно служимо різними мовами залежно від потреб вірних. На Сході України немає, так би мовити, того націоналізму, який є в Галичині, тому там нашій Церкві легше, ніж тут. Там нема надто багато наших храмів, бо нема багато вірних, але й немає такої проблеми із виділенням землі, наданням приміщень тощо», – зазначив Митрополит.
Від питань буденних переходимо до вічних. Митрополит Мокшицький – один із тих, хто особисто знав Папу Йоана Павла ІІ, тож просимо поділитися спогадами про цю непересічну особистість.
«Так, я мав можливість бути з Йоаном Павлом ІІ, і це було для мене великим щастям у моєму служінні та в житті. Я багато міг навчитися у нього. Бачити його життя приватне та молитовне, душпастирство. Мав можливість бути на офіційних аудієнціях різних представників держав та Церков. Також брав участь у паломництвах, які здійснював Святійший Отець. Це збагачувало мене. Блаженнійший Йоан Павло ІІ – це була людина дуже відкрита. Він дуже добре знав Україну та Росію. Дуже хотів налагодити добрі стосунки з Православною церквою і багато разів мав зустрічі з представниками різних конфесій задля розвитку екуменізму. Йому була близька турбота про людей. Він хотів, щоб на світі був мир та спокій і дуже за це молився. Спонукання до миру під час зустрічей із різними главами держав – це був один із основних пунктів його діяльності», – розповів Митрополит.
Окрім того, Митрополит Мокшицький один із небагатьох, кому пощастило мати у себе частинку мощів Папи Йоана Павла ІІ: «Маючи можливість жити поруч Папи, маю багато різних пам’яток з його життя. Ще раніше мені прийшла думка про те, щоб мати від нього якусь особливу пам’ятку, часточку його самого, і коли його підстригали, то я взяв собі трохи його волосся. Це ж є частинка його тіла. Після смерті Йоана Павла ІІ ще зарано, щоб відкривати домовину, проводити ексгумацію, тому ще немає мощів його плоті, але волосся його є».
Мощі зберігаються в домі Митрополита, і коли до нього звертаються інші владики з проханням надати мощі для поклоніння вірних, то він може згідно із церковними законами Конгрегації Святих Ватикану передавати ці часточку мощів. Владика розповів, що звертаються з таким проханням до нього часто, і він вже передав більш як 50 таких часточок мощів як в Україні, так і закордон. Кожна Римо-католицька дієцезія в Україні вже отримала від Митрополита Мечислава такі мощі. Є вони в Латинській катедрі у Львові. Люди можуть приходити туди, молитися і випрошувати заступництво для себе і своїх близьких.
Митрополиту часто доводилося подорожувати. Вдалося йому побувати в Африці, в Латинській Америці, в США і, звичайно, в багатьох державах Європи. Разом з Папою Йоаном Павлом ІІ побував у Грузії та в Казахстані.
Про Україну Митрополит говорить лише хороше: «Україна – це частина Європи. Львів мало як різниться від будь-якого європейського міста. Тут подібний і клімат, і культура, і архітектура. Я не почуваю себе чужоземцем в Україні. Я народився у Львівській архідієцезії, частина якої залишилася на теренах повоєнної Польщі. Це в 15 км від українського кордону».
Владика жартує, що він «майже українець». «Українська історія мені дуже близька і дорога моєму серцю. Я багато знаю з історії цієї землі. Тому я у себе вдома, я тут не чужий…», – стверджує Митрополит.
Митрополит Мечислав Мокшицький продовжує опановувати українську мову, бо оцінює своє знання досить самокритично: «Не можна сказати, що я говорю добре, але бракує часу, щоб оволодіти мовою досконало. Час втікає, багато роботи, багато запрошень та виїздів. Маю надію, що з Божою поміччю все ж досконально вивчу українську».
Розповів Владика і про те, що дуже любить прикрашати різдвяну ялинку, але цього року забракло часу. За його словами, вся краса ялинкових іграшок означає дари, які приносить Божий Син з неба на землю.
Запитуємо у Владики, що він думає з приводу комерційного підходу до святкування Різдва? Митрополит визнає цю проблему та зазначає:«Так, це є проблема цілого світу. Це релігійне християнське свято комерціалізують. Є акценти в декораціях магазинів, вулиць, будинків, але нема духовності… Як боротись із цим? Церква не є так сильна, а держава цього не заборонить. Тому маємо постійно нагадувати своїм вірним про істинне значення цих свят, щоб вони переживали їх в духовному плані».
У будинку Владики дуже багато книжок. Владика розповідає, що у кімнаті, де ми саме перебуваємо, зібрані книги ще його попередника, кардинала Мар’яна Яворського. Пояснює, що його книги досі запакованів іншій кімнаті.
«Живу я, так би мовити, під дахом. Там маленька, але затишна кімната», – каже Митрополит. Стосовно збірки своїх книг, то Владика зазначив, що це богословські книги, класична література, книги які допомагають у приготуванні до проповіді, документи Церкви, ІІ Ватиканського Собору. З усіх цих книг та документів він має намір сформувати цілу бібліотеку в приміщенні резиденції на вул. Винниченка і додає: «Книжки мають служити нам в житті».
Цікавимося, які книжки він любить читати?
«Тепер часу небагато, але люблю читати різні книги. Тепер читаю літературу, яка мені зараз потрібна – це праці з історії християнства», – каже Митрополит і розповідає, що дуже любить слухати «поважну музику», особливо Моцарта.
«Слухаючи цю музику, можна відпочити, віднайти душевний спокій. Ця музика відкриває перед нашою свідомістю цілу містерію, таємницю», – пояснює Митрополит.
Владика розповів також, що виріс серед природи, тому дуже любить квіти.
«Зростав там, де завжди квітували поля, – пояснює. – На жаль квіти не маю можливості вирощувати, бо немає місця. Особливо люблю тюльпани та осінні квіти…».
Є у Митрополита й охоронець – пес на кличку Бйорн, що зі скандинавського означає «ведмідь». Пес і справді дуже великий та схожий на ведмедя. «Пес має такий поважний, серйозний характер, але дуже спокійний. Відчуває людей. Він не агресивний. Хоча мені завжди кажуть, що собаці не можна довіряти до кінця, але я знаю, що він добре відчуває людей. Це наш головний охоронець».
Митрополитові вдалося знайти з ним спільну мову і пес слухає свого господаря.
Цікавимося з приводу розкоші у Католицькій церкві. Хоч загалом Церква пишна, та оселя Митрополита більш, ніж скромна.
«Я б сказав, що православні церкви дещо пишніші, ніж католицькі. Але інша тема. Кожна людина хоче бути гарною. Тут так само ми засвідчуємо свою любов Богові, і, звичайно, хочемо, щоб і наші храми були гарними. Це місце, де ми можемо зустрічатися з Богом», – каже Митрополит.
Запитуємо у владики, що він думає з приводу дорогих автомашин та годинників у священнослужителів?
«Не знаю, у мене дуже маленький і скромний годинник», – сміється він та вказує на руку. Далі додає: «Монахи мають обітниці скромності, чистоти та послуху. Життя монахів та священиків повинне бути на рівні з нашими вірними. Воно не повинно дуже відрізнятися. Звичайно, повинна бути можливість працювати відповідно до темпу життя. Чому священики в Україні мають дорогі авто? Бо тут є кепські дороги (сміється). Та й бізнесмени у Львові мають дуже гарні машини! Коли, наприклад, до нас приїздять гості з Польщі, то всі помічають, що у Варшаві немає стільки дорогих машин, як у Львові. Я їм кажу, що делікатна та маленька машина на львівських дорогах швидко поламається, тому мусять мати такі машини. На Львівщині просто страшні дороги. Це небезпечно для життя. Тепер вже трохи ліпше стало, але дороги в районах просто жахливі. Але все ж духовенство повинно бути на рівні із середнім класом».
Владика Мечислав розповідає, що колись колекціонував монети, значки, марки. Однак, колекція його тематична – присвячена Папі Йоану Павлу ІІ.
«Маю намір колись обладнати кімнату-музей. У мене багато ватиканських монет, ще з часу життя Папи. Хочу виставити цю тематичну колекцію, щоби бажаючі мали змогу переглянути всі експонати» – сказав Митрополит. Окрім того, багато особистих речей Папи Йоана Павла ІІ Владика передав у Музей історії релігії для експозиції, присвяченій річниці візиту Святішого Отця до Львова.
Владика у своєму домі часто приймає гостей з Риму, Ватикану, Польщі Німеччини, Італії, інших держав.
На завершення нашої розмови Митрополит Мечислав Мокшицький говорить:
«Цей рік для нас дуже важливий. Виповнюється 600 років перенесення столиці львівських архиєпископів з Галича до Львова. Хочемо урочисто розпочати цей рік 1 лютого і завершити 28 грудня. Цього року передбачено багато заходів, симпозіумів, урочистих богослужінь, конференцій. Від 26 травня до 3 червня відбудеться Євхаристійний Конгрес, перший після Другої світової війни. Ми запросили на ці урочистості Папу Бенедикта XVI, однак, ще немає офіційної відповіді. Знаю, що Папа цього року запланував дуже важливі подорожі до Мексики, Куби і Лівану. Думаю, що йому важко буде приїхати в Україну, але побачимо», – каже Владика.
Митрополит Мокшицький також додав: «На жаль, ми не мали підтримки з боку влади, адже Президент України мав їхати до Ватикану, а потім скасував свою поїздку, тому політична ситуація не сприяє приїзду Папи. Відомо, що Папу має запросити глава держави».
В будинку Митрополита зберігається дуже багато мощів святих, зокрема мощі св. Йоана з Дуклі, який є покровителем Львова, мощі св. Зигмунда Щенсного Фелінського, уродженця Волині, варшавського митрополита, котрого за часів Російської імперії було відправлено на Сибір, а потім, коли йому не дозволили повернутися до польської столиці, він жив і працював у Галичині.
Цікаво, що на другому поверсі будинку, де мешкає Владика, є невелика каплиця: тут моляться всі ті, хто живе в будинку, а це сестри, які ведуть хатні справи, та секретар Митрополита. Молиться тут і сам Митрополит.
Під час різдвяних свят, користуючись нагодою, ми попросили Митрополита побажати щось нашим читачам.
«Найперше бажаю, щоб цю радість, яку приносить Боже Дитя на землю, всі відчули у своїй душі та в серці, і надію на перемогу добра над несправедливістю, над злом. Головне – це не втрачати надію. Коли народився Ісус, йому не було місця, але він знайшов собі прихисток. Від життєвих труднощів ми не втечемо, але треба їх мати силу пережити, мати сили йти далі, щоб наприкінці нашого життя ми отримали спасіння», – сказав Митрополит Мечислав Мокшицький.
Анна Новик, Galinfo
фінансово.
Щиро дякуємо!
