Свята Тереза Бенедикта від Хреста (Едита Штайн), «Про таємницю Різдва Господнього», уривок
Бути дитям Бога означає віддатися в руки Бога, виконувати Його волю, скласти у Його Божі руки свої турботи і свої надії, не мучитися страхами про майбуття. У цьому полягає справжня свобода і радість синів Божих. Посідає її небагато людей, навіть серед тих, хто по-справжньому побожний і героїчно готовий на всілякі жертви. Вони завжди ходять схилені під тягарем своїх клопотів та обов’язків.
Усі ми знаємо притчу про небесних птахів і польові лілії. Але якщо зустрінемо людину, яка не має майна ані жодного тривалого забезпечення, і при цьому не мучиться гадками про майбутнє, то крутимо головами, так ніби відшукали щось незвичне.
Вочевидь дуже помилявся би той, хто пасивно чекав би, щоб Отець Небесний завжди для нього про все старався. Довіра до Бога безпомилкова лише тоді, коли ми погоджуємося прийняти з покорою те, що Бог нам посилає, бо тільки Він один знає, що для нас насправді добре. І якщо інколи слушно буде, що допустить нам радше біду й нестатки, аніж вигідне та безпечне утримання, або невдачі та приниження замість честі й поваги, то треба й на це бути готовим і виразити довіру та смирення. У такий спосіб ми зможемо жити не пригнічені тягарем турбот про майбутнє, радіючи теперішньою миттю.
Слова «нехай буде воля Твоя» мають стати для християнина нормою життя, повинні визначати біг дня від ранку до вечора, постійно бути нашою головною думкою. Всі інші турботи Бог візьме на себе, а нам до кінця залишиться ця єдина, оскільки ми ніколи не можемо бути впевнені, що перебуваємо на шляху, який провадить до Нього. Як прабатьки, які втратили дитинство Боже та від Бога віддалилися, так і кожен з нас невпинно перебуває перед лицем вибору небуття або повноти Божого життя, і раніше чи пізніше болісно в цьому пересвідчиться. На початках духовного життя, коли ми тільки починаємо піддаватися Божому керівництву, відчуваючи надійну та міцну руку Бога, який нас провадить, те, що маємо чинити, стоїть перед нами ясне, як сонце. Але так буває не завжди. Хто належить Христові, той мусить пережити все Його життя. Він має дозрівати до віку Христового, мусить разом із Ним увійти на хресну дорогу, пройти Гетсиманією і ступити на Голготу. Але всі зовнішні страждання є нічим порівняно з темною духовною ніччю, коли гасне Боже світло і змовкає голос Господа. Бог у цьому досвіді перебуває близько нас, але приховано, і мовчить. Чому? Це Божі таємниці, яких ми хоч до кінця й не пізнаємо, та можемо трошки зрозуміти.
Бог став людиною, аби нас зробити учасниками свого життя. Темна ніч розпочинає цю участь уже тут, на землі, і хоче привести нас до її повноти як остаточної мети, але всередині дороги містить щось іще. Христос є Бог і людина; отож той, хто хоче жити з Ним, має брати участь зарівно у Його Божому, як і в Його людському житті. Людська природа, яку Христос прийняв, дала Йому змогу страждання і смерті. Божа природа, яку Він посідає споконвічно, надала Його стражданню і смерті безконечну цінність та відкупительну міць. Страждання і смерть Христа повторюються у Його Містичному Тілі та його членах. Кожна людина мусить страждати і вмирати; але якщо вона є живим членом Містичного Тіла Христа, то її страждання і смерть набирають відкупительної сили завдяки Божественності Того, хто є його Головою.
За матеріалами: о. Маріуш Возняк ОР
фінансово.
Щиро дякуємо!
