Вміння слухати і вміння говорити

Люди бояться залишитись наодинці з собою, своєю совістю, думками. Вони гучно вмикають музику або телевізор, сідають біля телефону і шукають співрозмовника у телефонному довіднику, аби лиш не залишитись у повній самоті. Страшно почути свій внутрішній голос.

Ми до такої міри боїмося самоти, що вже не знаємо, як себе проявити, що ще придумати для свого тіла, зовнішності, щоб привернути увагу оточення. Людина через ексклюзивний одяг, через татуювання і пірсинг просто кричить світові: «Подивись на мене, почуй мене!!!» Як же важливо для нас, щоб нас чули. Цього хоче кожен, навіть той, хто здається надмірно мовчазним.

«Вміння слухати і вміння говорити» — саме ця тема стала темою реколекцій для молоді, які проходили з 27 лютого по 1 березня 2009 р. в монастирі сестер Непорочного Зачаття в селі Язловець Бучацького району, що на Тернопільщині.

На реколекції приїхала молодь із навколишніх сіл, а також із Тернополя і Львова, разом біля тридцяти осіб. Реколекції для молоді проводив отець Петро Франків.

Монастир сестер Непорочного Зачаття, засновницею згромадження яких є монахиня Марцеліна Даровська, знаходиться у стінах колишнього замку, який був збудований ще у кінці ХVІ на початку ХVІІ ст. У стінах монастиря-замку відчуваєш ізоляцію від навколишнього світу, де вирує бурхливе життя. Гориста і покрита лісами місцевість приносить спокій в серце і дає час на роздуми, час побути із собою, із Богом, час на розмову-молитву.

Тема реколекцій була розділена на три частини: вміння слухати і розмовляти з Богом, з іншими людьми і з самим собою.

Що заважає нам слухати чи промовляти до Бога? У Святому Письмі частіше зустрінемо слово «слухати», ніж «говорити». Щоб почути Бога, нам потрібно поставити собі три запитання: «Ким я є для Бога?»; «Як я слухаю Бога?»; «Що я хочу сказати Богові?». Щоб почути Господа, нам потрібно відкрити спочатку своє серце, звільнитись від щоденних думок, відкрити свої вуха на Слово Боже.

Розмовляти з Богом також нечасто вдається. Ми звикли читати великі молитви з молитовника, а в цей час нам важко зосередитись. Та, мабуть, кожен погодиться, що найбільшу насолоду від молитви отримав тоді, коли прийшов до Бога, як до Батька приходить мала дитина, і розказав Йому всі свої думки, віддав Йому у руки всі свої переживання. Бог найчастіше стає для нас найкращим слухачем тоді, коли інші нас не чують або не мають для нас часу. Наприкінці першого дня отець Петро дав молоді час побути наодинці з Богом, порозмовляти з Ним. Годинна адорація Пресвятих Дарів у тиші дала змогу кожному присутньому заглибитись у себе і відкрити своє серце Богу.

У другій частині реколекцій молодь слухала науку про вміння слухати і говорити з іншими людьми, а також про гріх обмови, і як із ним боротись. Та найцікавішим моментом реколекцій цього дня була мить, коли кожний із присутніх мав змогу висловитись і бути почутим. Присутніх розділили на пари, які мали відокремитись від інших і наодинці порозмовляти. Та розмова полягала на тому, що ти маєш вислухати свого співрозмовника і висловитись сам, відкрити свої думки, переживання.

В останній день реколекцій роздумували над питанням: «Як ми спілкуємось із собою?» Часто ми не сприймаємо себе такими як ми є. Не любимо якоїсь частини свого тіла, не сприймаємо своїх манер, звичок або комплексуємо через свій розвиток. Не можемо відпустити зранень, які отримали в минулому, і через це починаємо більше жити ілюзіями, перестаємо бачити радість сьогоднішнього дня. Нам потрібно навчитись слухати себе, навчитись говорити із собою, з іншими людьми, щоб не дати собі зануритись у вигаданий світ, у самотність. Адже пам’ятаємо, що життя – це спілкування, і життя – це дар, який дається нам лише один раз.