Ілюзії нашого розуму, спокуса наших днів

З проповіді Бенедикта XVI, виголошеної під час Апостольського візиту до Франції

«Втікайте від ідолопоклонства» (1 Кор 10,14), – пише апостол Павло до коринтян, чия спільнота глибоко закорінена в язичництві й маневрувала поміж слідуванням Євангелію і дотриманням давніх звичаїв, успадкованих від предків. Цей заклик означав: припиніть поклонятися богам з Олімпу й приносити їм криваві жертви, а слухайте пророків, які засуджують людську схильність представляти фальшиві образи Бога. Старожитній світ був заполонений ідолопоклонством, тому святий Павло вважав за потрібне засудити язичництво, яке було потужним чинником відчуженості й відвертання людини від її правдивого призначення.

Чи наш сучасний світ не створив своїх ідолів? Чи не імітує він, може й ненавмисно, античне ідолопоклонство, відвертаючи людину від її справжнього призначення, від радості вічного життя з Богом? Це питання, що його кожна людина, якщо вона чесна перед собою, не може оминути: що важливе для мого життя? Що для мене стоїть на першому місці? Слово «ідол» походить з грецької і означає «імідж», «фігура», «зображення», а ще «фантом», «привид», «примара». Ідол – це ілюзія, омана, яка відводить його поклонника від дійсності й вводить його у царство ілюзій. А чи це не спокуса наших днів – боготворити минуле, якого більше немає, забуваючи про його недоліки, або боготворити майбутнє, якого ще немає, вірячи, що людина самотужки може створити царство вічної радості на землі! За святим Павлом, ідолопоклонство це зажерливість (Кол 3,5), а «корінь усього лиха – грошолюбство, до якого деякі вдавшися, від віри відбилися і прошили себе численними болями» (1 Тим 6,10). Чи ж гроші, пожадливість, влада і навіть знання не відвернули людину від її правдивого призначення, від правди і від самої себе?

Розсудливість наказує нам не плутати гріха із грішником, тому що ми не в змозі правдиво оцінити його совість, тому що кожен грішник може покаятися і заслужити на пробачення. Святий Павло апелює до розуму його читачів: «Я вам говорю як розумним: судіть ви самі, що кажу» (1 Кор 10,15). Бог ніколи не просить людину жертвувати її розумом! Розум ніколи не входить у протиріччя з вірою! Бог створив наш розум і дав нам віру, пропонуючи нашій свободі прийняти її як дорогоцінний дар. Ідолопоклонство відвертає людину від цієї перспективи, а розум сам може створити собі божків.

Як нам прийти до Бога? Як знайти чи відкрити наново Того, кого людина шукає у своїй глибинній суті, навіть якщо вона Його часто забуває? Святий Павло заохочує нас використовувати для цього не тільки наш розум, але понад усе нашу віру. Що віра може сказати нам? Хліб, який ми ламаємо, – це сопричастя з Тілом Христа. Чаша подяки, яку ми благословляємо, це сопричастя з Кров’ю Христа. Це об’явив нам Христос і передав нам через Апостолів і Церкву понад дві тисячі років тому, коли під час Тайної Вечері Він встановив Таїнство Євхаристії. Він хотів, щоб Його жертва у безкровний спосіб була присутня щоразу, коли священик повторює слова освячення над хлібом і вином: воскреслий Христос жертвує себе Його людям, стаючи для нас «ближчим, ніж ми самі для себе» (святий Августин).

Свята Меса теж закликає до нас втікати від ідолопоклонства, бо, як наголошував святий Павло: «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського» (1 Кор 10,21). Меса схиляє нас розпізнати, що в нас слухняне Господньому Духові, а що співзвучне з диявольським духом. Беручи участь у Святій Месі, ми хочемо належати Богові, тому ми з подякою повторюємо за псалмоспівцем: «Чим Господеві я віддячу за всі його добродійства для мене?» (Пс 116,12). І справді: як я віддячу Господеві за дар мого життя? Відповідь знаходимо у тому ж самому псалмі: «Я підніму чашу спасіння і прикличу ім’я Господнє» (Пс 116,13).

Підняти чашу спасіння і прикликати ім’я Господнє – чи ж це не найкращий спосіб втікання від ідолопоклонства? Звершення Євхаристії – це визнання, що тільки Господь має силу наділити нас повнотою радості й навчити нас, що то є справжні цінності, вічні, неминущі цінності. Господь присутній на вівтарі, але Він також присутній на вівтарі нашого серця, коли під час отримання причастя ми приймаємо Його у Таїнстві Євхаристії. Тільки Він вчить нас втікати від ідолопоклонства, ілюзій нашого розуму.

Париж, 13 вересня 2008 р.

Подано з незначними скороченнями за: www.vatican.va

(переклад «КВ»)