Бізнесмен у митрі

У часи митрополита Андрея Шептицького при УГКЦ діяв неформальний кабінет міністрів

1 листопада виповнюється 65 років з дня смерті митрополита Андрея Шептицького. Знаємо його як зразкового душпастиря, громадського і суспільного діяча, мецената, але мало кому відомо, що Шептицький був успішним бізнесменом і банкіром. Про це ми попросили розповісти директора Львівського інституту банківської справи УБС НБУ Анну Дутку.

Духовенству – світський фах

Митрополит Андрей Шептицький дбав про те, щоб священики, окрім богословських знань, опановували ще й світські ремесла – торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство. До цього спонукали обставини: УГКЦ не мала жодної державної підтримки ані за Австро-Угорщини, ані за Польщі, і тим більше за радянської влади. Світський фах для греко-католицького духовенства був засобом заробляти гроші. Ремесел навчали й парафіян. Для цього під патронатом митрополичого ординаріату було створено українське ремісничо-промислове товариство «Зоря», де юнаків навчали комерції.

У межах УГКЦ Андрей Шептицький сформував неформальний Кабмін, який вирішував нагальні господарські потреби галичан. Міністром фінансів в уряді Шептицького був отець Тит Войнаровський, якому митрополит доручав управління як справами Церкви, так і власними фінансами, більшість з яких ішли на створення шкіл, лікарень, санаторіїв та музеїв. У кожній сфері, де був присутній інтерес УГКЦ чи особисто Шептицького, архіпастир мав довірених осіб, серед яких було чимало священнослужителів та адвокатів.

В архівах збереглися томи листів, у яких робітники, ремісники і селяни писали митрополиту свої думки щодо умов та оплати праці. Дослідники зазначають три обов’язкові вимоги, які Шептицький висував своїм розпорядникам або партнерам по бізнесу щодо найманих працівників: матеріальне стимулювання, нормальні умови праці та духовна опіка. Забезпечити їх на рідній землі, але за панування чужих держав – спочатку в Австро-Угорщині, а опісля в Польщі – було непросто, а в період Другої світової війни неможливо. Проте історія не відвела іншого часу митрополитові Шептицькому.

Обережний бізнесмен, грамотний банкір

У 1908 році митрополит увійшов до складу комітету засновників першого українського банку, створеного на засадах іпотеки. Найбільшими акціонерами Земельного банку гіпотечного (ЗБГ) стали митрополит Андрей і товариство «Дністер», які придбали по 100 акцій номіналом по 400 корон кожна. Така кількість пояснюється тим, що п’ять акцій забезпечували власникові один голос, але він не мав права на більш ніж 20 голосів.

Андрей Шептицький у веденні бізнесу був обережним, уникав ризиків. На першому засіданні спостережної ради банку до її складу було обрано отця Тита Войнаровського. Завдяки Шептицькому ЗБГ став єдиним українським банком, що здобув визнання у світі, його цінні папери оплачувалися у всіх банках Європи. ЗБГ займався кредитуванням житлового будівництва під заставу земельних ділянок і нерухомості. Банк допомагав у разі тимчасових фінансових труднощів українським кооперативам і купецтву, що належали до «Сільського господаря», «Народної торгівлі» або «Масло союзу». Як наслідок – у 1936 році торговельний оборот українських молочарських спілок на Галичині майже вдвічі перевищував виторг такої самої кількості польських кооперативів.

Економічна модель Шептицького

Звернення підприємців до митрополита з проханням допомогти у бізнесових справах – звична річ для Галичини часів Шептицького. У 1922 році вдова професора Перемишльської гімназії і літератора Ореста Авдикевича Климентина з роду графів Глинських, яка розпродала домашнє майно й організувала першу українську фабрику солодощів «Фортуна», вирішила налагодити свій бізнес у Львові. Тут конкуренція була вищою, і через брак вільних коштів для розвитку виробництва Климентина Авдикевич звернулася по допомогу до митрополита Андрея. 24 травня 1924 року за новою угодою Шептицький став співвласником «Фортуни нової» – 50 на 50%.

До грошового внеску митрополит долучив свою нерухомість вартістю 10 тисяч доларів – нове фабричне приміщення. А через півтора року передав повноваження своєму братові Климентію Шептицькому, ігумену Успенської лаври в Уневі, яка внесла до спілки ще 10 тисяч доларів. Завдяки сприянню отця Войнаровського “Фортуна нова” мала підтримку від Земельного банку гіпотечного і спілки “Народна торгівля”. У 1935 році фабрика експортувала свої солодощі до європейських держав і навіть до США. Коли фабричні справи налагодилися, брати Шептицькі відмовилися від своїх майнових прав на користь Климентини Авдикевич. Економічна модель Шептицького була унікальна – це був чи то капіталізм з людським обличчям, чи то християнський соціалізм з визнанням приватної власності. Митрополит ніби нівелював класовий конфлікт, закликаючи до порозуміння бізнес і найманий персонал.

Порятунком для більшості українських селян Галичини Андрей Шептицький вважав кооперацію: «Лучіться разом, заводіть по ваших селах крамниці християнські, шпихлярі (комори) громадські і всякі інші пожиточні установи». На заклик Шептицького відроджувати українське село відгукнулося чимало священиків, які засновували осередки товариства «Сільський господар» на парафіях і допомагали створювати при читальнях «Просвіти» громадські склади для зерна та Народні доми – кооперативи змішаного типу, які, крім кредитування селян, займалися постачальницько-збутовою і виробничою діяльністю. Митрополит давав особисті кошти і свою землю на організацію кооперативного ліцею, садівничо-городничої та хліборобської шкіл. За порадою архітектора Івана Левинського Шептицький заснував у Львові українську фабрику – скляну гуту – з найсучаснішим устаткуванням.

Напередодні війни продав у Європі усю свою нерухомість

Маючи у власності кілька тисяч гектарів земельних угідь, на яких переважно селяни-орендарі вирощували сільськогосподарську продукцію, що йшла на експорт до Європи, Шептицький був відомою особою в ділових колах не лише Австро-Угорщини, а й Англії, Німеччини, Італії, Швейцарії, Голландії. Був партнером багатьох європейських банків, будівельних і брокерських контор. Через маклерів Вехерсона і Віхерса та довіреного адвоката Берендса Шептицький купував у німецьких містах Вестерлянд-Сільді, Лейпцигу, Гамбурзі земельні ділянки і споруджував на них будинки на продаж. А прибутки від реалізації нерухомості надходили до ЗБГ. Слід віддати належне його політичному чуттю: у 1939 році Шептицький продав усю нерухомість у передвоєнній Європі.