Іконографія Христа

В наші дні все частіше можна зустріти зображення Ісуса Христа чорношкірим або як Він сидить в індійській позі «лотоса». У народів Африки, Азії, Океанії зародилося християнське мистецтво, яке незвичне для європейця, але воно відповідає стилю «молодих церков» третього світу. Це наочний доказ настання нової епохи, коли християнство перестає бути «релігією білих», коли вселенський дух Євангелія втілюється в національних афро-азіатських культурах.

Зрозуміло, якщо японський або індонезійський художник надає Спасителю риси своїх одноплемінників, він зовсім не думає, що насправді Христос виглядав саме так. Але прийом, який використовується майстром, цілком виправданий, і він веде свій початок від мистецтва Візантії, середньовічного Заходу, Стародавньої Русі. Адже лик на мозаїці, фресці, іконі – тільки знак, який вказує на реальність Христа, Який вічно перебуває у світі. І цей знак повинен відповідати особливостям кожного народу.

Відсутність достовірного портрета Ісуса завжди давала простір для подібних модифікацій. Проте багатьом християнам, звісно, хотілося б знати, як виглядав Син Людський у ті роки, коли Він жив на землі. Але чи можна скласти про це уявлення, якщо євангелісти не говорять ні слова про Його зовнішність? Це питання ми і спробуємо розглянути.

Почнемо з того, що хоча б приблизно відомо: з характеру одягу Христа. Для цього потрібно відмовитися від уявлень, навіяних західними живописцями. Майже всі вони, за рідкісними винятками, зображували Ісуса і апостолів з непокритою головою і без взуття. Однак кам’янистими дорогами Палестини люди, як правило, ходили в черевиках або міцних сандалях, а в силу звичаю, і через клімат, рідко знімали головний убір.

Останній був трьох видів: невисока шапка типу фригійського ковпака (найбільш давня форма, прийнята в епоху царів), чалма та судхар, покриття, яке нерідко стягували на голові вовняним шнуром (сучасне арабське куф’є).

Сукня ізраїльтян римської епохи відрізнялася одноманітністю покрою. У чоловіків це був перш за все кетонет або хітон – простора туніка, яка спадала майже до землі і була підперезана широким поясом. Згідно Йн 19,23 Ісус мав кетонет НЕ зшитий, а «ввесь від верху тканий «. Такий одяг цінувався; тому кати Христа кинули жереб – кому він дістанеться. Кетонет бував блакитним, коричневим або смугастим; деякі екзегети бачать в Мк 9,3 натяк на білий колір. Поверх туніки носили сімлу – плащ з грубої вовни. Його, зазвичай, підстеляли на ніч, і у зв’язку з цим закон велів повертати людині плащ до заходу сонця, навіть якщо власник віддав його в заставу. При розп’ятті Христа солдати розрізали верхній одяг Христа на частини.

Благочестиві люди, наслідуючи традиції, пришивали до країв плаща блакитні китиці, які називались «канафія». З Євангелія ми знаємо, що були вони і на одязі Спасителя. Під час молитви Ісус, за іудейським звичаєм, одягав на плечі талію (талліф) – особливий довгастий плат зі смугами. Іноді кінці його закидали за спину. Без сумніву, талій був на Христі під час Таємної Вечері.

Якщо одяг Ісуса ми загалом можемо уявити, то про Його обличчя, статуру і зріст немає ніяких даних. Це пояснюється не тільки тим, що в Юдеї зображення перебували під забороною. Саме Писання майже ніколи не зупиняється на зовнішніх рисах людей. Щоправда, про Давида побіжно згадано, що він був «рудоволосий, з гарними очима і приємним обличчям», але це – рідкісний виняток. Новозавітні автори слідують літературної традиції Старого Завіту, і тому ми не знайдемо в них опису зовнішності Ісуса. Про Нього стали замислюватися лише християни греко-римського світу, але тоді вже не збереглося спогадів, які могли б дати орієнтир художникам.

Деякі давньоцерковні письменники, посилаючись на пророцтво про Слугу Господнього, вважали, що приниження Христа відносилося і до Його зовнішності. Св.Юстин, Климент Олександрійський і Тертуліан твердили, що Ісус був негарний зовнішньо. Цей погляд використовував у своїй полеміці Цельс. «Оскільки на тілі Христа, – писав він, – був Дух Божий, то воно повинно було різко відрізнятися від інших зростом, красою, силою, голосом, здатністю вражати і переконувати … Тим часом воно нічим не відрізнялося від інших і, як кажуть , не виділялося зростом, красою, стрункістю «.

З III і особливо IV століть, ймовірно, під впливом античних уявлень про красу, поширилася протилежна точка зору. «Саме сяйво і велич прихованого Божества, – говорить про Христа св. Ієронім, – при першому ж погляді на Нього могли приваблювати тих, хто дивиться на Нього». Однак у цих словах відчувається швидше здогад, ніж знайомство з твердою традицією. Приблизно в той же час св. Августин заперечував існування подібної традиції. Втім, ще близько 180 р. св. Іриней Ліонський змушений був прямо визнати, що «тілесний образ Ісуса невідомий». З двох здогадок друга видається більш правдоподібною. Якби у Христа були якісь тілесні недоліки, вони стали б предметом насмішок Його ворогів. З Євангелій можна зробити висновок, що Ісус викликав прихильність у людей з першого погляду. «Негарна зовнішність може бути перешкодою до цього відчуття, – зауважує Альбер Ревілья, – якщо тільки прекрасна душа не змушує забувати про некрасиві і грубі риси обличчя. Але в таких випадках потрібен все ж таки якийсь час для того, щоб подолати перше враження ; відносно ж Ісуса в цьому, мабуть, не було необхідності «.

Абсолютно безпідставна думка, ніби Христос був тендітний і слабкий від природи. Він багато років займався фізичною працею, чимало мандрував, провів сорокаденний піст. «Під палючим промінням сонця, – пише Карл Адам, – стежками, без найменшої тіні, через дике нагромадження скель, Він повинен був у шестигодинному переході здійснити сходження більш ніж на 1000 метрів. І, що найдивніше, – Ісус не був стомлений. У той же самий вечір Він бере участь у бенкеті, приготованому для Нього Лазарем та його сестрами. Більша частина суспільного служіння Ісуса відбувається взагалі не в домашньому затишку, а на природі, яка відкрита усім примхам погоди … Немає сумнівів, що Ісус сотні разів ночував під відкритим небом і почасти тому так добре знав лілеї в полях і птахів в небі. Тільки здорове тіло могло відповідати всім цим вимогам. До того ж це життя мандрівника було повне праці і надмірних навантажень».

Ми вже говорили, які людські риси Христа проглядають в Євангеліях. Однак повної характеристики Його особистості там немає. Апостоли, безумовно, відчували дистанцію, що відділяла їх від Вчителя. «Євангелія, – пише сучасний екзегет Джон Л. Маккензі, – це об’єктивні оповідання; вони говорять нам про те, що можна було бачити і чути. У них немає ні внутрішніх монологів, ні психологічних мотивувань, які так люблять нинішні романісти … особистість Христа зачіпається лише остільки, оскільки вона виявлялася зовні. Ісус не був надміру відвертим. Він не був екстравертом, який відкриває глибину свого серця першому зустрічному … І ця стриманість поєднувалася з величезною доступністю та дружелюбністю. У Нього були людські почуття, Він не приховував їх, але учні бачили, що Його почуття, на відміну від їх власних, завжди залишаються під контролем. Він мав рідкісну гідність і авторитет. Але, незважаючи на стриманість, слова і поведінка Його були завжди щирими; ні хитрощів, ні дипломатії Він не потребував «. Отже, очевидно, що апостольський переказ зміг зберегти пам’ять про духовний образ Христа, хоча зробити це було набагато важче, ніж запам’ятати Його обличчя …