.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
Ура!Соціологічні дослідження показали, що українці – одна з найбільших релігійних націй у світі! Опитування дають дивні цифри: за різними даними, від 80 до 90% (!) cпіввітчизників – люди віруючі і богобоязливі. Якщо брати християнський світ, то, мабуть, тільки деякі католицькі країни обійшли нас у ревному шануванні Бога. І це, зауважте, при тому, що ми вдарилися у релігію не так давно. Однак якщо задати більшості наших «віруючих» більш хитромудрі питання, виявиться, що вони … самі не знають, у що вірять!
Десять заповідей … будівника комунізму
Ще якихось чверть століття тому доброчесному громадянину належало вірити у перемогу ідей комунізму. Це було досить просто – ні, не повірити в них насправді, але хоча б виразно розповісти, що це таке і з чим його їдять. Існував, наприклад, «Моральний кодекс будівника комунізму»: його у 1961 р. ударними темпами (за півтори години!) написала група авторів. Курував роботи секретар ЦК КПРС Борис Пономарьов.
«Кодекс» при всій своїй пролетарській простоті не цурався релігійних ідей. «Я сказав, що потрібно виходити не тільки з комуністичних постулатів, але також і з заповідей Мойсея, Христа, – згадував один з авторів цього твору, письменник і політолог Федір Бурлацький. – Тоді все дійсно «ляже» на суспільну свідомість. Це був свідомий акт включення в комуністичну ідеологію релігійних елементів». Офіційно освячені ці «заповіді радянської людини» були XXII з’їздом КПРС. Але скінчився комунізм, а з ним канув у Лету і моральний кодекс його будівельників.
Ясна річ, святе місце порожнім не буває. Роками відлучений від Церкви народ почав вірити в усяку нісенітницю собачу: від літаючих тарілочок до відьом і чаклунів. Багато хто, розсудливо вважаючи, що краще вже дотримуватися старих дідівських традицій, йдуть у православні церкви. До речі, особливо актуально це для держчиновників: дивлячись на те, як перші особи держави ревно б’ють поклони перед іконами, вони теж почали хреститися недолугою рукою. Але запитай, у що, власне, вони вірять, і відповіді будуть такими, що обрегочешься …
«Святе місце порожнім не буває. Роками відлучений від Церкви народ почав вірити в усяку нісенітницю собачу: від літаючих тарілочок до відьом і чаклунів.»
Щоб так, то ні
А тепер, власне, про цифри: Київський інститут соціології спільно з центром «Соціальні індикатори» та кафедрою соціології Києво-Могилянської академії провів соціологічне дослідження, метою якого було з’ясувати, наскільки релігійні наші співвітчизники. Але щоб дізнатися про це, недостатньо питати в лоб: «Чи вірите ви в Бога?» Тому в дослідження було включено досить широке коло питань. Деякі з них, на перший погляд, мали до релігії досить опосередковане відношення.
«У нас сьогодні немає чітких дослідницьких методик оцінювання рівня релігійності, – говорить викладач кафедри соціології НаУКМА Олена Богданова. – Люди по-різному розуміють такі питання, як «чи вважаєте ви себе віруючою людиною?», «чи належете до певного віросповідання?», «чи належите ви до якої – небудь Церкви?». Звідки беруться ці відмінності? Наприклад, людина, хрещена в Православній церкві, може приходити туди рідко і нерегулярно, відвідуючи різні храми. На питання, «чи відносить вона себе до конкретної церкви?», ця людина може відповісти і «так», і «ні».
Що по той бік?
З огляду на ці складнощі, дослідниця вирішила піти іншим шляхом. Адже, врешті-решт, віра в Бога – це не просто декларація. Якщо людина вважає себе, наприклад, християнином, вона повинна вірити в безсмертя душі та існування раю і пекла. Буддист вірить в ланцюг перероджень. Загалом, якщо хочете поставити діагноз «вірить – не вірить», то основний критерій – відповідь на запитання, що буде там, за порогом смерті? Олена Богданова виділяє кілька ймовірних «сценаріїв»:
• повне припинення існування;
• припинення існування з можливістю воскресіння в Судний день, після якого – або вічне життя, або остаточна смерть;
• продовження свідомого існування в іншому вимірі (можливо, навіть в раю або пеклі) без подальшого народження в нашому світі;
• продовження існування в іншому вимірі і подальше переродження – чи то на Землі, чи то в іншому місці.
Спираючись на ці сценарії, дослідниця сформулювала питання хитро: «Чи вірите ви в життя після смерті, рай, пекло, реінкарнацію, нірвану?» І що ж з’ясувалося? Та те, що жоден з цих пунктів не підтримали більше 20% респондентів. Втім, і відповіді «безумовно, ні» коливаються в межах 20-30%. А 15% народу схилилося до нейтрального «важко сказати».
Загалом, якщо підсумувати, то на питання, «чи є життя після смерті?», «так» або «скоріше, так» відповіли 49,5% опитаних. Тобто віруючими можна назвати не 80-90% українців, а не більше половини. Інша половина поділяється приблизно на дві «чвертинки» – 26,1% коливаються між «важко сказати» і «скоріше, ні», а 24,4% більш-менш твердо кажуть «ні».
От цікаво, а скільки таких, які дисципліновано прикладаються до ікон? А ще цікаво дізнатись, що насправді думають про безсмертя душі перші особи держави, які так люблять позувати зі свічками в руках перед телекамерами. Але ж правду все одно не розкажуть, як не проси …
«Віруючими можна назвати не 80-90% українців, а не більше половини.»
Мовою цифр. Яка релігія наймасовіша?
Найбільше у світі християн – близько 2 млрд, третина населення Землі. Всередині християнської течії найбільша церква – Католицька (1,1 млрд). Послідовників Ісламу в світі 1,2 млрд. І якщо кількість парафіян християнських церков зменшилося на 0,4%, то кількість мусульман за 30 років збільшилася на 4,7%.
Причиною тому – більш висока народжуваність у мусульманських країнах. На третьому місці – Індуїзм (більше 800 млн), на четвертому – китайські народні вірування (близько 385 млн послідовників – це для мільярдної Піднебесної нормальна цифра!). На п’ятому місці у світі – Буддизм (360 млн).
фінансово.
Щиро дякуємо!
