Більшості людей притаманна потреба до розвитку. Люди, які працюють над розвитком власних здібностей, витрачають на це час та сили, відповідно мають результат.
Але є ще одна група людей – це ті, яким розвиватись лінь і які заздрять плодам інших. Якби ж то тільки заздрили у своєму серденьку і по всьому. Але ж часто людська заздрість має наслідки, а то й великого масштабу.
А причина проста – людина має низьку самооцінку та не може сприйняти себе, свої «плюси» і «мінуси». Таким людям легше почуватись, коли вони щось наговорять чи зроблять комусь, кого вважають кращим за себе. Заздрість також виникає із страху «заглянути» у власне серце – що там і хто там. Почуття заздрості «з’їдає» зсередини, оскільки всі думки та вчинки спрямовані на об’єкт неподобства, який є метою знищення.
Часто доводиться спостерігати як через заздрість люди руйнують репутації тих, кому щось вдається, сплітають нечуване про тих, кого недолюблюють, цим отруюючи життя собі й іншим.
Буває також, що люди, які працюють при парафії ведуть між собою «війни», поливаючи один одного брудом. В цьому випадку зовсім забуваючи, про приклад, який бачать інші та про власний гріх. І яка мета цього всього —завоювати авторитет священика чи знищити співробітника?
В такому випадку не потрібно забувати, що репутація людини, її «добре ім’я» так легко псуються і так важко відновлюються. А також потрібно пам’ятати про кількість пролитих сліз та недоспаних ночей людиною, яку ми активно осуджуємо. Невже ми не здатні озирнутися на себе, а можемо лише моралізувати: «от той чи та — такі сякі…». Чому саме ті, хто вважають себе християнами, практикуючими католиками, судять інших досить примітивно та стереотипно?
Таких прикладів можна навести доволі. А головне тут одне — яка моя роль у цьому і хто тут я? Чи активний учасник обговорення найновіших і найколоритніших пліток, чи спостерігач всього, що діється. Чи я захисник переслідуваних, чи звинувачувач? Варто задуматись — яка моя позиція?
Заздрість — це одна із психологічних проблем, яку потрібно лікувати і саме вона є головною перешкодою в розвитку людини. А ліки — це молитва, сповідь та розмова із духовним отцем. Паралельно потрібно працювати над сприйняттям себе та підвищенням власної самооцінки. Бо якщо людина зможе побачити свої здібності, таланти та позитивні риси, то відповідно зможе побачити їх у інших людях. І, на мою думку, потрібно завжди пам’ятати, що християнство — це любов та допомога один одному.
А для тих, хто страждає від пліток та видумок інших, порятунком стануть Ісусові Заповіді Блаженства.
_________________________________________________________
УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
