Зовсім нещодавно я вийшла заміж за чудового чоловіка. Він із Польщі (на кордоні з Німеччиною), а тому я переїхала до нього, щоб бути назавжди разом. Чесно кажучи, дуже переживала, як воно жити далеко від людей, з якими ділила і секрети, і останні 5 гривень. А тепер розумію як!
Зараз бачу, що я була в «рожевих окулярах» щодо людей за кордоном: думала, що вони не втручаються в життя один одного, не займаються плітками, а тільки ввічливі одні до одних. Виявилось, що це не так. Тут всім знайомим до всіх є справа. На початку я «ловила на собі» оцінюючі погляди у храмі, на вулиці і в гостях. А вже зараз ці самі люди, приходячи до мене в гості, кажуть мені, що я зовсім інша, ніж вони про мене думали і, навіть, говорили. Одні аргументують це тим, що була мовчазна якогось разу, а інші – без аргументів мене оцінили, навіть не спілкуючись. Тільки через те, що я мовчала і спостерігала, люди накинули на мене свої стереотипи.
І що виходить? Ти можеш бути зовсім іншим, аніж про тебе думають. І наступить час, коли люди зрозуміють, що вони помилялись щодо тебе.
Існує також інша сторона – я теж оцінювала людей згідно своїх критеріїв та по тому, що про них говорять. І була впевнена, що «от все точно так, як я думаю», але все не так. Коли «такі і такі» родичі мого чоловіка почали нас відвідувати, то виявилось, що вони теж зовсім інші, аніж я собі думала. А деякі таки такі, але щиро ділились, що і як думали, а також як оцінювали, і я зрозуміла – що вони мені пасують. Я постановила собі не оцінювати людей без причини, без розмови і передчасно. І зараз розумію, що тільки час і життя покажуть, хто насправді стане мені другом: ним може бути той, на кого я б зовсім і не сподівалася.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.