Рік Священства, розпочатий 19 червня 2009 р., запрошує до роздумів над таємницею цього таїнства. Однак, можливо, варто замислитися ще й про священство всіх охрещених. Уже сама назва вказує на джерело, яким є таїнство святого хрещення. Це воно дає всім вірним участь в єдиному священстві Христа.
Завдяки Його стражданню, смерті й воскресінню християни – це «рід вибраний, царське священство, народ святий, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав у дивне своє світло» (1 Пт 2,9). Сяйво цього світла, яким є Христос, має спалахнути в обличчі кожного віруючого й освічувати всі народи. Це можливо, бо ж Христос «зробив нас царством священиків Богові й Отцеві своєму»(Одкр 1,6; пор. 5,10; 20,5).
Священство всіх охрещених, визначене як «загальне священство вірних», вказує те, що спільне для всіх членів Церкви, однаково – мирян і духовенства. Воно відрізніється від «службового, або ієрархічного священства», в якому мають участь деякі вірні силою прийняття таїнства свячень на рівні єпископа, пресвітера або диякона. «Ієрархічне священство (…) і загальне священство всіх вірних, хоч одне і друге властивим для себе способом беруть участь у єдиному священстві Христа, істотно відрізняються, будучи, однак, скеровані одне до одного. (…) Якщо загальне священство вірних здійснюється через розвиток благодаті Хрещення, через життя (…) згідно з Духом, то службове священство перебуває на службі загальному священству» (ККЦ 1547).
Прийняття істини про загальне священство зовсім не означає, що в Церкві мало би стати непотрібним таїнство свячень. Воно бо дає особливу, суттєво інакшу участь у священстві Христа. Ця участь полягає в тому, що єпископи і священики завдяки «святій владі», джерелом якої є таїнство рукоположення, формують народ священицький і керують ним, здійснюють in persona Christi («в особі Христа») Євхаристійну жертву і приносять її Богові від імені цілої Церкви (пор. LG 10-11). Тим, що відрізняє служебне священство від загального, є «свята влада», з’єднана з «урядом» єпископа, в якій він дає участь пресвітерам і дияконам.
Служебне священство встановлене для блага загального священства: аби воно могло народжуватися і зростати. У цьому дусі можна зінтерпретувати слова Йоана Павла ІІ, сказані до нововисвячених священиків: «Ви маєте служити гідності людини, її визволенню». Визволяти в людях «усвідомлення царського священства, цієї гідності, що властива людині як синові та дочці самого Бога. Людині, християнинові, про якого говориться, що це другий Христос». Цей вираз – бути другим Христом – застосовуваний переважно щодо священиків, але Слуга Божий вжив його, говорячи про кожного вірного, хто через участь у священстві Христа має вподібнитися до свого Вчителя.
Пригляньмося, отже, в чому полягає участь вірних у священстві Христовому? Священицька жертва Христа, яку нам допомагає краще зрозуміти Послання до євреїв, це насамперед Його життя, віддане Богові й людям аж до смерті. Воно здійснилося в покірному і сповненому любові жертвуванню себе Отцю, прийнятті людського страждання і смерті, які завдяки підданості Христа волі Отця були у славі перемінені Воскресінням. Силою цієї жертви ми всі освячені й запрошені розділити з Христом Його досконале священство (пор. Євр 5-10). У цьому сенсі Послання до євреїв визначає діяльність християн у священицьких категоріях, заохочуючи: «Через Нього приносім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають Його ім’я» (13,15). Саме визнання Божого імені вже є священицьким чином, участю в священстві Христа.
З вірою міцно поєднана надія, до якої віруючі покликані словами: «Держімо непохитне визнання надії, – бо Той, Хто обіцяв, вірний» (10,23). Труднощі християнського життя можуть бачитися перешкодами для надії; насправді ж вони сприяють її витривалості. Християни – дивлячись на Ісуса (пор. 12,2-3) – покликані дати Богові формувати себе у випробуваннях і прийняти Божу святість, якою Він хоче їх обдарувати (12,10).
Священицька жертва Христа містить також аспект братньої любові до людей, яких Він «полюбив до кінця». До такої любові запрошені ті, хто в Нього вірує, вони мають піклуватися одне про одного, «заохочуючи до любові й до діл добрих», і при цьому не забуваючи «добродійства та взаємної допомоги: такі бо жертви Богові приємні» (10,24; 13,16).
Загальне священство виражається у щоденній реалізації християнського покликання до святості. Як миряни, так і духовенство, силою відродження в Духові й помазання Ним, можуть складати духовні жертви, а остаточно – складати Богові себе як живу жертву (пор. 1 Пт 2,5).
Вірні на підставі свого загального священства співдіють у принесенні жертви Євхаристії, а також виконують це священство через приймання таїнств, молитву та подяку. Християнський культ, що проявляється у загальному священстві, не є чимось маргінальним: він перебуває у центрі життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
