Літургія, згідно зі словами Конституції ІІ Ватиканського Собору про літургію Sacrosanctum Concilium (п.10), є вершиною і джерелом життя Церкви, найважливішим завданням і функцією, що її Церква виконує в світі. Це тому, що саме в літургії продовжується в часі та дії справа нашого спасіння, здійснена Ісусом Христом.
У літургії сам Христос виконує надалі свій священицький уряд (SC 7), розпочатий у Горниці та на Хресті. Священство Христа реалізується у Церкві, тому о. Ламберт Бодуен OSB (один з головних піонерів літургійного руху) написав, що священство Христа сьогодні є священством Церкви. Всі християни, члени Церкви, силою таїнства святого хрещення мають участь у священстві Христа й виконують священицьке завдання у світі. В особливий спосіб, однак, у священство Христове включені завдяки таїнству священства (рукоположення) вибрані з-посеред християн – священики. Як уже зазначено, священство Христа і Церкви здійснюється сьогодні насамперед через літургію, головно через Євхаристію і таїнства, тому також найважливішим і основоположним завданням кожного священика є справляння літургії та проголошення Євангелія (насамперед під час літургії). Священик є зі своєю природою літургом, священнослужителем. У дособорних обрядах таїнства священства містяться слова: Accipe potestatem offere sacrificium (прийми владу/міць складання жертви). Коли священик в ім’я Христа і Церкви складає Богові Найсвятішу Жертву, служачи Євхаристію – пам’ятку Страждань, Смерті та Воскресіння Христа, тоді він виконує свій найважливіший обов’язок і здійснює священство. (Знаємо, що в Середньовіччі частину священиків висвячувано ad solam Missam – «задля самої Меси». Було це, вочевидь, якимось перебільшенням, і сьогодні історики літургії негативно оцінюють тодішню практику; але, з іншого боку, вона підкреслювала те, що у служінні священика і тоді, й сьогодні є найважливіше.)
«Чиніть це на Мій спомин» – сказав Христос до Апостолів у Горниці під час першої на світі святої Меси. Тоді ж і народилося таїнство священства – «чиніть це за Мене, чиніть це в Моє Ім’я». Священик здійснює не своє священство, а священство Христа. Єдиним священиком Церкви й цілого людства є Ісус Христос, а висвячені єпископи та пресвітери мають доступ, з ласки Божої та з волі Церкви, до участі в цьому єдиному священстві Нового Завіту. Священики «позичають» Христові свої голоси та свої долоні, аби Він міг і надалі ламати хліб Євхаристії, благословляти, помазувати та зцілювати людей. Різноманітне діяння спасительної благодаті проявляється в різних таїнствах, служителями яких є священики. «Священик хрестить – Христос хрестить», казав св.Августин. Тут діє через священиків сам Христос, через своїх учнів та їхніх наступників Він надалі служить людям. Дії Церкви і священиків у сакраментальних обрядах схоластична теологія окреслює терміном longa manus самого Христа.
Ісус дуже прагнув, аби Його учні не проявляли над іншими свою владу, свою першість, але щоби вони насправді служили. Перш ніж Він сів з учнями до Останньої Вечері, мив своїм учням ноги і в такий спосіб повчив, що їхнє священство має бути служінням. Те служіння людям і Богові є в житті священиків насамперед літургійною послугою – під час богослужінь, уділення таїнства, щоденної молитви Літургією Годин. Те служіння літургії має продовжуватися в усій праці священика: душпастирстві, повчаннях і вихованні, допомозі хворим, стражденним і вбогим. Священик, на взірець Христа-Слуги, повинен служити Божому народові служінням літургії та всім своїм життям.
Священик, слуга Церкви, стає взятий і вибраний для окремих завдань з-посеред Божого люду («від людей узятий і для людей поставлений»). Єпископів і старших ранньохристиянських спільнот вибиралося й наставлялося за чинної участі цілої місцевої спільноти. Донині на самому початку літургії таїнства священства, представляючи кандидатів, відповідальний на їхнє приготування (зазвичай ректор семінарії) згадує консультації з вірними. В дособорних обрядах це питання було безпосередньо скероване до присутніх на літургії вірних. У свяченнях за східним – візантійським – обрядом при накладанні літургійних шат лунає питання, виражене співом «гідний?» (аксіос), на що хор від імені вірних відповідає кілька разів: гідний, гідний, гідний!
Вираженням чинної участі цілої спільноти Церкви у літургії свячень є також спів Літанії до Всіх Святих, у якій земна Церква єднається з небесною в молитві, що просить про благодать священства для кандидатів, які в цей час лежать хрестом долілиць.
Священство, однак, є даром самого Христа для спільноти Церкви, Який, як колись своїх учнів, надалі покликує робітників до праці у своєму винограднику. Тому головним моментом літургії свячень є мовчазне покладення рук єпископа на голову кандидата. Цей жест є знаком переказування дару Святого Духа, а також благодаті таїнства священства. Єпископи, наступники Апостолів і самого Христа, передають далі той дар, що його самі колись отримали через покладання рук. До цього обряду приєднуються також присутні на літургії священики, покладаючи руки на неопресвітерів, аби виразити єдність цілого пресвітерату, священицької спільної цієї дієцезії.
Й отак, через щораз то нових священиків, продовжується в Церкві єдине Христове священство. В такий спосіб аж до кінця світу, в усіх куточках землі може бути служена Літургія на славу Божу й на благо людей (для їхнього освячення і спасіння). На землях України й цілої Східної Європи вірні болюче дізнали, що означає для релігійного життя брак священиків. Не раз, відмовляючи по домівках месальні молитви, вони благали про те, щоби дочекатися присутності та послуги нових священиків…
У Році Священства, який ми тепер переживаємо, варто частіше молитися за священиків – не лише про нові покликання, а й за тих, хто вже служить серед нас. Згадаймо із вдячністю того священика, який уділив нам таїнство хрещення, хто подав нам Перше Причастя, єпископа, який уділив миропомазання, священика, що благословив наш шлюб… Пам’ятаймо в молитві про наших душпастирів – про лутіргів, які служать Євхаристію, слухають наші сповіді, помазують хворих…
фінансово.
Щиро дякуємо!
