Ще пам’ятаю той час, коли мати мобільний телефон вважалось розкішшю. Це було років з десять тому. Сьогодні ж при знайомстві відразу обмінюємось номерами мобільних, звичайна річ.
Тулимо його завжди з собою, охороняємо його від вологи і падінь, час від часу перевіряємо, чи не прийшло нове повідомлення та чи ніхто раптом не дзвонив. З увагою вдивляємося в реклами операторів стільникового зв’язку, очікуючи нових акцій і більш вигідних тарифів… Одним словом, мобільний телефон став незамінним елементом нашого життя. Настільки незамінним, що психологи говорять про залежність від мобільного, часом влаштовуються спеціальні акції на зразок «День без мобільного», щоб показати наскільки ми від нього залежні.
Мобільний телефон ввійшов також і в церковне життя. І нічого дивного, бо Церква – частина суспільства.
Однак часто трапляється, що він входить в церковне життя, «не знімаючи сандалів». Буває, не бажаємо відключити телефон, коли молимось, чи навіть коли йдемо до храму на Месу. Чому? Чи не усвідомлюємо собі святість Того, з Ким розмовляємо в молитві і зустрічаємось на Службі Божій. Слова, які Бог промовив до Мойсея з неопалимого куща, завжди повинні бути для нас нагадуванням про святе місце і час, якими є церква і молитва.
Один священик якось розповів мені про випадок, що стався на його парафії під час відпустової урочистості. На цю Месу він запросив єпископа. Єпископ саме виголошує натхненну проповідь і тут задзеленчав телефон. Ніхто не звертає увагу, мовляв, ну сталося, забули, зараз виключить… Натомість замість цього всі спостерігають як бабця підносить слухавку і голосно каже: «Шо? Я на Службі! Біскуп відправляє, передзвони потім».
«Шо? Я на Службі! Біскуп відправляє,
передзвони потім.»
Я сам на початку свого служіння в кафедральному соборі зустрівся з проблемою дзвінків мобільних телефонів. Онуки і діти дарують бабусям мобільні, а вони разом з ними приходять на Службу. І, звісно, під час відправи телефони починали дзеленчати. Найчастіше, до речі, під час консекрації. Я декілька раз нагадував бабцям, що мобільні треба виключати, коли йдеться до костьолу. Прохання чомусь не діяли. Поставив собі питання: чому вони не хочуть виключати телефони? Зрозумів: вони то хочуть, але… не вміють. Тоді, коли в черговий раз телефон задзеленчав на Службі, помолившись молитву після Причастя, я зробив навчання як відключати телефони. Після того телефони майже зовсім перестали озвучувати Месу.
Та одного разу мій співбрат в священстві пішов сповідати в той час, коли я відправляв ранкову Службу о 8 годині. Чую, з конфесіоналу доноситься рінгтон з фільму «Острів»: « Господі помілуй, Господі прості! Помогі мнє, Боже, на майом путі!» Цей рінгтон стояв на телефоні у мого співбрата. Я згадав, що якраз він і не був на тому «занятті з відключення телефону»…
Варто навчитися керувати червоною кнопочкою на нашому телефоні, коли молимось чи коли йдемо до церкви. Нехай слова цієї молитви нам допоможуть в цьому:
Господи, прости мене, що деколи не відключаю свого мобільного, коли Ти розмовляєш зі мною. Навчи мене мудро ним користуватись, навчи користуватись тією червоною кнопочкою. І обіцяю Тобі, що відтепер, коли буду ставати до молитви чи піду до церкви, постараюсь виключати його, бо тільки Ти – мій Господь і Бог. Амінь.
_________________________________________________________
УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.