Відвідуючи Турин у неділю, 2 травня 2010р., після молитви перед плащаницею Христа Папа Бенедикт ХVІ поділився з вірними своїми думками з приводу послання туринської реліквії до людства.
Папа наголосив, що плащаниця, так би мовити, – це ікона таїнства Великої Суботи, адже є похоронним полотном, яким було обгорнуте мертве тіло розп’ятої людини. Ця реліквія дозволяє нам побачити, яким було тіло нашого Спасителя після катувань та смерті.
Процитувавши уривок з проповіді на Велику Суботу, що була написана невідомим автором у ІІІ столітті, Вселенський Архієрей зазначив, що цей день – це час, коли Бог утаївся, коли на землі запанувала велика тиша і самотність. Велика тиша, адже Цар спочиває Бог помер у тілі й зійшов до аду, щоби знищити його владу.
На думку Папи, особливо в останні часи бачимо, що людство дуже вразливе на таїнство Великої Суботи — спочинок Господа Бога. Наприкінці ХІХ століття Фрідріх Ніцше писав: «Бог помер! І ми Його вбили!» Ця фраза, як бачимо, взята від християн, і ми її досить часто повторюємо. Проте, мабуть, не завжди усвідомлюємо значення цих слів. Після двох світових воєн, таборів та гулагів, ядерного бомбардування Хіросіми і Наґасакі, наша епоха стала схожою на Велику Суботу: морок цього дня звертається до усіх нас.
Однак смерть Божого Сина має зовсім протилежний вигляд, повністю позитивний, є джерелом утіхи та надії. А плащаниця є немов би фотографією, що має свій «позитив» та «негатив». Велика Субота це «нічия земля», як підкреслив Папа, вона між смертю та воскресінням; але на цю землю ввійшов Один, Єдиний, хто перейшов її зі знаками своїх страждань за людство. Плащаниця є свідченням про ту мить, коли Бог в Ісусі Христі розділив з нами не лише нашу смерть, але й наше перебування в смерті, що є виявом ще більшої солідарності.
У цей «час-поза-часом» Спаситель зійшов до аду, тобто в місце, куди не доходить жоден промінчик любові, де панує повна зневіра без будь-якого слова розради. Залишаючись мертвим, Христос перейшов через двері цієї крайньої самотності, щоб перепровадити разом із собою також і нас.
У той день сталося щось незбагненне: Любов увійшла до аду, навіть у густій темряві найбільшої людської самотності ми можемо почути голос, який нас кличе і можемо відчити руку, яка нас бере, щоб вивести назовні. Людина живе з огляду на те, що є любленою і може любити. Навіть в хвилину найбільшої самотності ми ніколи не будемо самі, наголосив Бенедикт ХVІ.
Далі Святіший Отець зупинився у роздумах над силою, що випромінює з плащаниці, яка виявляється у перемозі життя над смертю. Це святе полотно є іконою, написаною кров’ю Ісуса, що був бичований, коронований терням, розп’ятий та проколений у бік списом. Картина, відбита на плащаниці, є образом мертвого, однак, кров говорить нам про Його життя. Кожний слід крові говорить про любов і життя. «Дорогі друзі, прославляймо завжди Господа за Його вірну і милосердну любов», – промовив Папа, закінчуючи медитацію перед туринською плащаницею, закликавши всіх носити у серці цю ікону, це слово любові.
За матеріалами: Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
