Лк 24,46-53
От якби я зустрів Ісуса живого і реального, то напевно би увірував… Так казав я собі ще зовсім недавно. І заздрив Апостолам, бо вони Його бачили, а я за майже 2000 років змушений вірити, а не бачити… Однак правда в тому, що Він не лише БУВ, (значить помер), але Він Є, Ісус і надалі – живий і реальний. І ще правда у тому, що Ісуса, Якого я бажав бачити тілесними очима, Його ж власні учні поклали у гріб у Страсну П’ятницю…
Зазвичай відхід, а тим більше смерть когось близького завдає смутку та горя. Учням Ісуса випало неабияк посумувати, бо ж від моменту Його арешту на Оливній горі у Вифанії Він постійно від них віддаляється. Спочатку на хрест, якого, звісно, кожен боїться і від якого втікає; потім Він мертвий у гробі, а наприкінці зникає з гробу і саме Його тіло. Ці події ми називаємо Пасхальними містеріями нашого спасіння, а от для учнів це напевно була смутна низка послідовних відходів і втрат їхнього Вчителя. Він щоразу кудись зникає, а вони плачуть і сумують, бо вже впевнені, що Його не побачать. Проте в день Вознесіння все було навпаки. Ті, кому Учитель став дуже близьким, уже не сумували. Лука стверджує, що учні Ісуса були сповнені радістю після того, як Він був узятий від них: повернулись до Єрусалиму з великою радістю (Лк 24,52). Де ж береться джерело цієї радості?
Двоє учнів, які йшли до села Емаус, теж гірко сумували, а тому гаряче про Нього розмовляли. І от коли вони згадували Ісуса, Він сам приєднався до них і пішов із ними (Лк 24,15). Потім Він знову зник у момент, коли вони розпізнали Його. І з’явився, коли вони розповідали про цю зустріч іншим учням. І тоді, нарешті, збагнули, що Ісус воскреслий з’являється, коли про Нього згадують і про Нього розповідають.
Тож Ісус не просто відходить від своїх учнів. Він перестає бути видимий таким, як Його бачили до страждання і смерті. І лише досвід проповідування вказує на те, що де Ісуса проповідують, там Він сам стає присутнім. Отже, і християнство не випливає з виконання норм і релігійних практик, а починається від розповіді про зустріч із Ним – тут завжди свіже джерело віри і радості.
Клірик Юрій Сема
Ісус сказав своїм учням після воскресіння, що вони є живими свідками усіх подій,бо бачили тілесними очима, чули вухами, доторкалися до ран воскреслого Христа. Але ті ж самі слова Господь скеровує і до кожного із нас.
Тут може постати питання – яким чином може бути свідком той, хто на власні очі ніколи Христа не бачив, не був присутнім на згаданих подіях? А Ісус каже: «Щасливі (тобто – блаженні, makarios) ті, які не бачивши, увірували» (Йн 20,29).
І якщо ми замислимося над цими словами Господа – Який ніколи нічого не каже просто так, – то виявиться, що наше свідчення має особливу цінність, наше свідчення має особливе освячення і міць.
Далі Ісус каже нам: «Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти”. Що ж обіцяв нам Отець? Він обіцяв Духа Святого. Але може виникнути питання – як має виглядати оце «одягнення силою з висоти»? Що це за одяг? Чи ним є сила емоцій? Чи сила красномовства? Чи це харизматична діяльність? Можливо, що глибшою відповіддю будуть слова св.Апостола Павла: «Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливості і взувши ноги в готовність… А над усе візьміть щит віри… шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже» (Еф 6,10-17).
В кожному конкретному випадку нашого життя це свідчення може виглядати по-різному, залежно від нашого місця в цьому житті та виконуваних обов’язків. Багатьом, наприклад, відома історія, що сталася в одній із європейських секуляризованих країн. Коли місцева влада, під пресингом суспільства, вирішила позбутися християнського символу – хреста в школах. Директор однієї з таких шкіл видав наказ познімати розп’яття в усіх класах. Однак сам директор цього, звісно, не робитиме. Завдання доручили місцевому сторожу-п’яничці, якого вважали за ніщо. Та старий відреагував так: «Хрестів знімати не буду! Тому що, коли я лежу під парканом, то ніхто окрім Ісуса мені руку не подасть! Він один мене не зрікається!»
Після цих слів гуділа вся Європа. Й отак-ось грішник, відкинений суспільством, став свідком і захисником живої віри у Спасителя.
Ірина Островська
фінансово.
Щиро дякуємо!
