Згідно з давнім звичаєм, у Пʼяту неділю Великого Посту відбувається виставлення Хустки Вероніки — якою згідно з переданням, милосердна жінка обтерла обличчя Христа, коли Він ніс хрест на Голготу.
У П’яту неділю Великого Посту базиліка св.Петра у Ватикані стає так званим «стаційним храмом». Ідеться про давню традицію Церкви Рима, коли місцеві вірні й паломники збираються — тобто, зупиняються (statio — зупинка) в одному з храмів міста, щоби вшанувати реліквії мучеників і святих. Такими знаними стаційними храмами є, наприклад, храми св.Ансельма та св.Сабіни на Авентинському пагорбі, де щороку відбуваються обряди початку Великого Посту за участі Єпископа Рима. Зупинка у базиліці св.Петра пов’язана з особливою реліквією — хусткою Вероніки.
З часів першого Ювілею в 1300 році Хустка Вероніки користується величезною популярністю серед паломників з усіх куточків світу. На Заході вона вважається найважливішим образом Христа. Перші свідчення про її присутність у базиліці св.Петра датуються VIII століттям. Її винесення відбувається і в наші дні — кожної П’ятої неділі Великого Посту. У давнину це відбувалося частіше, особливо з нагоди Святих Років або важливих подій, що знаменували життя Церкви, а також для відвернення стихійних лих, як землетруси, епідемії чи голод.
У неділю 6 квітня 2025 року відбулося чергове виставлення реліквії, яке набирає особливого значення з огляду на Ювілей, зосереджений на темі надії. О 18:00, співаючи літанію, вірні, увійшовши до храму Святими Дверами, пройшли процесійною ходою по навах, діставшись лоджії Вероні, де відбулося виставлення реліквії. Опісля розпочнеться Євхаристійне богослужіння, яке очолив кардинал Мауро Ґамбетті, архіпресвітер базиліки, у співслужінні з каноніками та іншими священниками.
Три відбитки Святого Обличчя
Церква має три зображення Лику Христа, які вважається нерукотворними і збереглися до наших днів. Завдяки ретельному історичному аналізу Вероніка Зайферт знайшла відповіді на численні питання. Як вона каже, «Святе Обличчя з Манопелло, описане в Євангелії, є образом Воскреслого: це найцінніша реліквія Церкви».
Дивовижною є збіжність Хустки Вероніки, Туринської плащаниці та Святого Лику з Манопелло. Три святині, три цінні нерукотворні образи, які представляють вірним образи стражденного, померлого і воскреслого Христа.
Точна копія Хустки Вероніки, яку виконав П’єтро Строцці (1569-1625) у 1616 році для польської королеви Констанції (1588-1631), Відень
Вероніка і Пресвяте Обличчя
За народним уявленням, хустка, якою благочестива жінка витерла стражденне обличчя Христа під час Його сходження на Голготу, зберігалася в соборі св.Петра. Її часто плутають із хусткою, що прибула у XVII столітті до монастиря капуцинів у Манопелло.
Між цими двома зображеннями є неймовірні збіжності, але також глибокі відмінності: починаючи з очей, закритих чи розплющених, і до «малюнка», що відбився на тканині більш чи менш розбірливо. Ще одна дуже важлива деталь — це збіг обличчя з Туринської плащаниці та обличчя з Манопелло, яке, своєю чергою, подібне до обличчя на хустці св. Вероніки.
Вероніка Марія Зайферт, співробітниця Святого Престолу та викладачка історії Церкви у Вищому інституті релігійних наук св.Аполінарія, провела детальне дослідження, яке виклала у книжці «Il sudario della Veronica e il Volto Santo» — тобто «Хустка Вероніки і Святий Лик».
Статуя святої Вероніки у Ватиканській базиліці
Коли говоримо про хустку святої Вероніки, — пояснює дослідниця в інтерв’ю для Радіо Ватикану, — то маємо на увазі реліквію хустки, на якій, за традицією, Ісус залишив своє закривавлене обличчя під час Хресної дороги. Термін «Вероніка» сьогодні означає як побожну жінку, що піднесла хустку Ісусові, так і саму реліквію. Вона виглядає як темне зображення, важке для розпізнання. Хустка Вероніки темна, бо це реліквія крові, а кров темніє: очі Ісуса, істинного Бога та істинної людини, на ній напівзаплющені. Подібно до того, як ми заплющуємо очі, коли наближаємося до чогось, — Ісус також напівзаплющив очі внаслідок рефлексу повік, протираючи своє обличчя. Ба більше: у різних іконографіях Хусток Вероніки — авторизованих, бо виготовлених за згодою базиліки св.Петра, — тернового вінка немає. Витираючи обличчя, Ісус не торкався його, щоб не посилити болю.
Точна копія Хустки Вероніки, виготовлена П’єтро Строцці (1569-1625), Сан-Джироламо делла Чертоза
— Хустка Вероніки — справжня ікона Страстей. Чому так багато мистецьких зображень дають нам обличчя Христа, який не страждає?
— Це питання дуже цікаве: ми досі не змогли відповісти на нього. Проаналізувавши численні документів, я зрозуміла, що в Середні віки багато джерел свідчать про зберігання в Римі двох нерукотворних полотен. Найважливіше з них зберігалося в Sancta Sanctorum — папській каплиці на Латерані. Його називають «Святий Лик» або Уроніка. Термін походить від єврейського кореня «ур», що означає «бути яскравим», «освітлювати», «сяяти». Ще одна реліквія, яку ми знаходимо з VIII століття в базиліці св.Петра, — це Хустка Вероніки.
Каплиця Sancta Sanctorum
У нас є два різні культи, пов’язані з цими двома плащаницями. Реліквія, що зберігається в Sancta Sanctorum, ідентифікована в Tabula Magna Lateranensis — великому мозаїчному написі, зробленому 1291 року під час понтифікату Миколи IV (1288-1292). Зараз ця таблиці знаходиться в коридорі базиліки св.Йоана на Латерані.
Tabula Magna Lateranensis перераховує найважливіші реліквії, що зберігаються у святого Йоана; а також згадує плащаницю, покладену на голову Христа: «Item sunt ibi sudarium quod fuit super caput eius». Це слова, які повторюють речення з Євангелія від св.Йоана (20,7): «sudarium, quod fuerat super caput eius» — «хустка, яка в Нього на голові була» («лежала ж вона не з полотнищем, а, згорнена збоку, на іншому місці»). «Полотнищем» є Туринська плащаниця; а хустку складали окремо. Тлумачення цього вірша цікаве: маленька хустка має більше значення, ніж велика плащаниця. Що важливіше за плащаницю, на якій є зображення мертвого Христа? — Зображення воскреслого Христа!
Tabula Magna Lateranensis
— Чи реліквія Святого Лику має особливий шлях в історії?
— Дуже особливий! Треба пам’ятати, що ця хустка була найціннішою реліквією Христа, яку мала Церква. Однак про неї говорили небагато. Серед труднощів і переслідувань, яких Церква зазнавала в перші століття, найкращим способом захистити найважливішу реліквію Христа було не говорити про неї. Тому про її існування мало хто знав. З Єрусалима вона потрапила до Константинополя, а потім, під час іконоборчих гонінь, патріарх Герман переслав її до Рима, де папа Григорій II зберіг її у Sancta Sanctorum. Донині вважається, що справжнім нерукотворним образом у Sancta Sanctorum є дерев’яна ікона Пресвятого Спасителя. Я стверджую — і це ще до мене підтвердив отець-єзуїт Генріх Пфайффер, — що ця дерев’яна ікона насправді була місцем укриття, або «релікварієм», як сказав отець Йозеф Ляуффер, — для справжньої реліквії.
Святе Обличчя з Манопелло
Хто про це не знав — думав, що справжньою святинею є релікварій, дерев’яна ікона. Століттями Святе Обличчя зберігалося в Sancta Sanctorum, яка отримала свою назву через те, що вона є найсвятішим місцем у світі. Наприкінці XIV століття, коли папи перебралися до Авіньйона, весь комплекс св.Йоана на Латеранському пагорбі був занедбаний. Я припускаю, що Урбан V — перший Папа Римський, хто повернувся з Авіньйонського вигнання, — взяв це полотно й переніс його до більш захищеної базиліки св.Петра у Ватикані, де також зберігалася Хустка Вероніки. Отак в історію мистецтва увійшли два різні зображення, пов’язані з Хусткою Вероніки. Траплялося, що паломник або художник бачив стражденний лик на Хустці Вероніки під час виставлення в Базиліці, а інший художник споглядав Хустку Воскреслого — і зобразив Хустку Вероніки з сяючим обличчям. Люди навіть не підозрювали, що обидві реліквії присутні в соборі св.Петра. Про це знав лише Папа Римський та відповідальні за виставлення каноніки.
— Ваше дослідження дуже добре задокументоване. Однак історія не може сказати повного й остаточного слова про автентичність реліквій і чи вони справді є свідченням Христа. Якою буде відповідь?
— Я встановила чотири критерії, щоб визначити автентичність реліквії. По‑перше, треба запитати: кому вона належить? Якщо маємо на увазі дві Хустки — Вероніки та Святого Обличчя, то власником є Папа. Другий критерій: місце зберігання. Святе Обличчя зберігалося в Папській каплиці, що була своєрідним сейфом; Хустка Вероніки зберігалася в киворії у соборі св. Петра, куди можна дістатися лише драбиною в місці, яке дуже добре охоронялося. Третій критерій: історія культу. В обох випадках маємо дві історії побожності, два гімни, дві процесії. Четвертий критерій: чи були чудеса. В обох випадках занотовано чуда.
— Можна припустити, що після смерті, воскресіння й вознесіння Ісуса хтось зберігав ці реліквії, так само, як це буває, коли нас покидає близька людина і ми хочемо зберегти річ, яка їй належала…
— Це правда. Уявімо, що було після відходу Ісуса. Що зробили би Богоматір та апостоли? Друзі Ісуса, якого Бог створив людиною, зібрали всі речі, якими Він володів або до яких торкався. Потім ці дорогоцінні речі передавалися і зберігалися з покоління в покоління, з відданістю та повагою.
— Певної миті Святий Лик покинув Ватикан. У перші десятиліття XVII століття його присутність була підтверджена в Манопелло. Що тоді сталося?
— Дослідники сперечаються, чи Хустку Вероніки було вкрадено після спустошення Рима. Це змусило б декого звинуватити — принаймні, опосередковано — Ватикан чи Папу Римського в обмані віруючих, що вони виставляли для поклоніння фальшиву Хустку Вероніки. Я стверджую, що Хустка Вероніки ніколи не була вкрадена і надалі перебуває в базиліці св.Петра.
Виходячи з одночасного існування двох реліквій, можу пояснити, що вкрали саме хустку Святого Лику. Я знайшла дуже цікаві документи: Урбан VIII видав циркуляр до всіх єпископів Італії в XVII столітті. Він просив закликати священників, проповідників, сповідників розслідувати тих, хто мав зображення Хустки Вероніки, — щоб ці зображення були передані церковній владі під страхом відлучення: це був дуже суворий засіб!
Урбан VIII не міг публічно визнати, що хустку Святого Лику було вкрадено, бо, крім кількох людей, ніхто не знав, що вона зберігалася в базиліці св.Петра. Так він намагався знайти найважливішу реліквію базиліки. На жаль, йому це не вдалося.
Варто зазначити, що у санктуарії в Манопелло Святе Обличчя 40 років було сховане у вівтарній ніші. Мабуть, треба було певного часу. Раніше не можна було виставляти Святе Обличчя, бо всі мали обов’язок віддати цей образ до Рима. Як Святе Обличчя прибуло до Манопелло — питання, на яке я намагаюся відповісти.
— Обидві ікони, здається, натякають на те, що Бог хотів залишити зображення свого обличчя. Обличчя, якого шукав псалмоспівець, коли просив Господа не ховати від нього…
— Так, мені здається, що я можу розкрити спасительний план, що стоїть за цією історією. У Старому Завіті була заборона створювати зображення Бога — щоб уникнути фальшивого образу Бога. Зі Втіленням Христа Бог прийняв обличчя і об’явився. Здається, Він хотів, щоб ми могли побачити Його у 2025 році. Він залишив нам не одне зображення, а три! Три найважливіші моменти Його життя: Страсті з Хусткою Вероніки, смерть із Туринською плащаницею і воскресіння — зі Святим Ликом.
фінансово.
Щиро дякуємо!
