Одне з питань у брошурці для тих, хто готується до іспиту для отримання громадянства США – «Чому пілігріми вирушили до Америки?». Тут таки правильна відповідь, вичерпна у своїй лаконічності: «За релігійною свободою». Релігійну свободу американці вважають стовпом власної ідентичності; вони були ладні долати заради неї океан, вставати до зброї і терпіти поневіряння. Згодом, – нескінченно судитися: в юридичних школах вивчають близько ста судових справ, які сформували правові основи для релігійної свободи. Суддя Роберт Джексон у 1943 р. сформулював їх у такий спосіб: «Якщо у нашому конституційному сузір’ї і є якась непорушна зірка, то це те, що жоден чиновник, вищого рангу або зовсім незначний, не може приписувати, що є правильним у політиці, націоналізмі, релігії чи інших речах, які стосуються поглядів або примушувати громадян виявляти словом чи справою їхню віру».
Поруч із релігійною свободою «американська релігія» – це колосальне релігійне різноманіття; дивовижна вітальність релігії, особливо вражаюча у порівнянні із занепадом традиційних релігійних практик у західноєвропейських суспільствах та активне, навіть торжествуюче-агресивне вторгнення релігії у політичне життя.
І.
Релігія в США – це і занурена у Кабалу Мадонна, і палкий саєнтолог Джон Траволта, і чорні мусульмани, і біляві мормони, буддисти й хасиди і мільйони сімей, які не сідають за стіл, не поблагословивши їжу й вішають над своїми дверима прохання, більше схоже на вимогу: «Боже, Поблагослови Америку!» Релігійний плюралізм Сполучених Штатів не просто величезний, він – як наполягає знаменитий «колекціонер» релігій в Америці Джон Гордон Мелтон, – найбільший на землі. Ще на початку 17 ст. спостерігачів вражала релігійна пістрява; вони знаходили гугенотів в Чарлстоні, англікан у Вірджинії, католиків у Сант-Мері Сіті, шведських лютеран у Делавері, ще далі – квакерів, голандських реформатів на Манхеттені, пуритан у Новій Англії, баптистів і «Один-Бог-знає-кого-ще» у Род Айленді.
Колоністи не зупинилися на «ввезених» релігіях, вони продовжували їх творити. У ХІХ столітті тут зявилися свідки Єгови, адвентисти сьомого дня і найбільш, мабуть, американська релігія – мормонізм. У ХХ ст. -п’ятидесятництво, величезна множинність афро-американських релігійних рухів, нові редакції іудаїзму, афро-карібські рухи, ціла низка новітніх релігій – неоорієнталістських, неязичницьких, сцієнтистських, екологічних, спірітуалістичних тощо. Порахувати кількість релігійних напрямків в США навряд чи можливо – якщо ми братимемо до уваги маленькі групи (скажімо, язичницькі) з двома-трьома десятками послідовників, то йтиметься про десятки тисяч. В останніх виданнях «Енциклопедії американських релігій» Гордона Мелтона перелічується понад 2300 церков, деномінацій, релігійних спільнот, які мають принаймні 2000 вірних.
Скасування квот на імміграцію представників тих чи інших націй (1965 р.) призвело до зменшення питомої ваги європейців й канадців у загальній масі «нових американців» та до збільшення азійців, які принесли до Нового Світу буддизм, сикхізм, іслам і синто. 1960-ті роки були також часом розквіту нових релігійних рухів, багато з яких народилися саме у США і звідси поширилися світом, а також вірувань й практик, що умовно позначаються як духовність Нової Ери. Здійснене 1997 р. дослідження зафіксувало серед 1700 респондентів представників понад 50 християнських деномінацій, чотирьох різних іудейських традицій, мусульман, буддистів, індуїстів, представників традиційних індіанських релігій. Релігійне різноманіття у найбільших американських містах добре ілюструє всього лише десять миль авеню Нью-Хемпшир у графстві Монтгомері в околицях столиці США. На цій смузі розташувалися синагога, мечеть, камбоджійський буддійський храм, індуїстський храм та 59 християнських церкви й деномінації, включно з Українською Католицькою і Українською православною парафіями, а також адвентистами, свідками Єгови, лютеранами, унітаріанами, пресвітеріанами, методистами тощо. 1
США лишаються країною з найбільшим християнським населенням, але іміграція, не підважуючи домінантного становища християнства на її карті, змінює культурне обличчя американського суспільства. 2000 р. 35 млн. американців належали до іспаномовної культури, причому 60% з них мали мексиканське коріння. Ще майже 12 млн. американців прибули зі Східної чи Південно-Східної Азії. Таким чином, „іспанці” та азійці становлять до 15 % населення країни, але їхня питома вага зросте до чверті у 2025 р. та до третини у 2050 р. Християнами – але вже іншими християнами – переважно є не тільки іммігранти з Латинської Америки, але й з Азії. Частина з-поміж них прибула з країн християнської культури (як-от, Філіпіни); інші з країн, які мають численні християнські меншини (як В’єтнам чи Південна Корея; серед американців корейського походження, наприклад, християни співвідносяться з буддистами як 10 до 1). Християнство, яке несуть із собою нові іммігранти, є більш харизматичним, „іншосвітним” і фундаменталістським. Деякі з них прибувають з країн, охоплених безпрецедентним релігійним ентузіазмом й натхненністю. Дедалі глибше коріння у американських містах пускають африканські харизматичні церкви, що практикують зцілення і екзальтовані практики.
Як змінює релігійне різноманіття американські інститути і як швидко це відбувається, можна простежити на прикладі війська. 1993 р. у Збройних Силах США з’явився перший капелан для мусульман. 1997 р. солдату-індіанцю було дозволено використовувати у своїй релігійній практиці галюцогенний гриб пейот. 1999 р. неоязичники були визнані легітимною релігія Збройних Сил і нині понад 40 язичницьких священнослужителів відзначають весняні ритуали у Форд Худі (Техас). 2
Нарешті, варто було б вказати на тенденцію, динаміка розвитку якої нині не є до кінця з’ясованою. Йдеться про дивовижне поєднання жорсткого обстоювання власної релігійної ідентичності з елементами релігійної конвергенції, яку важко зустріти в інших країнах. Це передовсім достатньо безпроблемні переходи, особливо всередині євангелічного християнства (загалом, практично половина американців принаймні раз упродовж життя змінює свою конфесійну чи деномінаційну належність). 3 Понад 40% чорношкірих американців-протестантів і приблизно чверть білих протестантів регулярно або час від часу відвідують богослужіння інших, ніж іхні власні деномінацій. Це головно молитовні збори інших протестантських спільнот, але не тільки: 19% афроамериканських і 13-14% білих протестантів час від часу відвідують католицькі меси; набагато менше тих, хто відвідує синагоги й мечеті, але є й такі. 4 Відомі випадки, коли євангеліки захоплювалися православною літургією аж до перенавернення (скажімо, на початку 1987 р. близько 2 тисяч членів Євангелічної ортодоксальної церкви перейшли у Православ’я і приєдналися до північноамериканської єпархії Антіохійської православної церкви; наступного року у Православ’я хрестилися 750 членів Братства Христа Спасителя у Нью-Йорку).
Крім того, захоплення азійською культурою спричинилося до поширення іудео-буддистів (так званих «Jew-Boos») – американців, які цінують свою єврейську ідентичність і, водночас, поєднують її з ідентичністю буддійською. Починаючи з 1960-х розвивається також і католицько-буддійський обмін. Біля його витоків стояли американський католицький монах-траппіст й релігієзнавець Томас Мертон (отець Луї, 1915-1968) та XIV-й Далай лама Тензін Г’яцо. З 1981 р.розпочалися відвідини тибетськими й дзен буддистами бенедектинських, траппістських й цистерціанських католицьких монастирів у Північній Америці і католицькими – буддійських в Азії. 5
Наш плюралізм, говорить американський історик Ч.А.Корс, свідомий, яскравий й ґрунтований на вільному виборі щодо найголовнішого. 6 Серед опитаних 2007 р. Pew Forum 35 тис. дорослих американців 68 % вважають, що існує більше, ніж один правдивий шлях для інтерпретації засад їхньої власної релігії. 57% відвідувачів євангелічних церков припускають, що багато релігій ведуть до життя вічного і 70% всіх опитаних, які мають релігійні переконання, поділяють цю думку. Серед традиційних протестантів таких 83 %, членів афроамериканських протестантських церков 59 %, католиків 79 %, іудеїв 82 %, мусульман 56 %. 7
ІІ
Як впливає релігійний плюралізм на релігійну активність – питання, котре спричиняється до дуже гострих дискусій між соціологами релігії. Деякі з них вважають, що саме він зумовив релігійний ентузіазм американців, інші ж доводять, що американці релігійні не завдяки, а всупереч релігійному плюралізмові. Якби там не було, але нині понад 90% американців постулюють віру в Бога, причому 80% описують його як небесного отця, який відгукується на їхні молитви. Дев’ять з десяти мають конфесійні переваги, шість з семи стверджують, що релігія здатна відповісти на всі або більшість існуючих проблем і більшість стверджує, що релігія є важливою для їхнього життя. Понад 40% американців моляться щодня, ще 40% повідомили, що були у церкві минулої неділі, 70% – вірять у життя після смерті, 65% вірять у диявола. Прикметно, що представники дуже значної частини американського суспільства повідомляють про те, що вони свого часу пережили екстраординарний духовний досвід. Відчуття «Божого голосу», досвід зцілення вірою, глибокого релігійного переживання, яке змінило життя, відчуття виповнення духом святим є настільки загальним, що відомий американський соціолог і католицький священик Ендрю Грилі назвав свою націю «нацією містиків». 8
Очевидно, що після Другої Світової війни США пережили вибух фундаменталістського й консервативного протестантизму, який після процесу «Штат Теннесі проти Джона Томаса Скоупса» 1925 р. (знаменитий «мавпячий процес») зазнав був принизливої поразки в очах громадської думки. Біблійний фундаменталізм не лише надихнув п’єсу «Пожнеш бурю» та однойменний голівудський фільм, але й став об’єктом злих анекдотів. Але фундаменталісти загоїли рани; вже після Другої Світової війни вони почали відновлювати свою силу і готуватися до більшого впливу на суспільно-політичне життя Америки. 9 Посилення фундаменталізму відбувається одночасно з новим пробудженням протестантського євангелізму – релігійної культури, яка, на переконання багатьох дослідників, створила Америку. Семюел Гантингтон уважав, що саме протестантське походження надає американській нації унікальність і допомагає зрозуміти, чому навіть у ХХІ столітті релігія лишалася ключовим елементом американської ідентичності. Америка народилася протестантською; буржуазний же, ліберальний дух сформувався пізніше, причому він не стільки був „імпортований” з Європи, скільки розвинувся самостійно, виріс з протестантської культури перших громад. При цьому „американський характер” викристалізували „протестанти в протестантизмі”, „інакомислячі серед інакомислячих”, а основою американського протестантизму став євангелізм – від пуритан й індепендентів через баптистів, пієтистів, методистів до пятидесятників та харизматів. Ці рухи сильно вирізнялися між собою, але мали спільний стрижень: впевненість у прямому спілкуванні людини з Богом, визнання авторитета Біблії як дійсного Слова Божого, вірі в спасінні через віру і можливості „другого народження”, у особистій відповідальності за навернення іновірців, а також демократична побудова церкви і участь кожного в її справах. 10
Обрання 1976 р. президентом США „вдруге народженого” Дж.Картера, а надто – поява і зміцнення правих консервативних організацій – “Моральної більшості” та “Занепокоєних жінок Америки”, – стали видимим виявом нового маршу євангелістів за домінування над країною, котру вони мали всі підстави вважати своєю. “Моральна більшість” була заснована фундаменталістським пастором-баптистом і телеєвангелістом Дж.Фолвелом у 1979 р. Діяльність цієї організації спрямовувалася на зміну соціально-морального клімату країни, що мало конкретизуватися у забороні абортів, запровадженні цензури видань, які припускалися “антисімейних” висловлювань, недопущенні визнання федеральними властями гомосексуалізму і активному обстоюванні сімейних цінностей. Ці нові “релігійні праві” відіграли дуже серйозну роль у так званій “революції Рейгана” 1980 р.
Дивлячись з ХХІ ст. навіть важко собі уявити, як могли вчені-суспільствознавці Сполучених Штатів – країни, за Честертоном, з „церковною душею” – не передбачити, що паралельно з стрімкою ходою модерності в суспільстві наростатимуть фундаменталістські настрої. Але виявилося, що саме фундаменталізм надавав консервативним американцям альтернативну ліберальній картину реальності й можливість жити в цьому релятивістському, невпинно змінюваному світі, не „зливаючись” із ним цілковито. Власне кажучи, сам термін „фундаменталізм” з’явився у середовищі саме протестантів США ще у ХІХ ст.: тоді вони проголосили свій непохитний намір повернутися до фундаментальних основ своєї віри – так і тільки так, як ці основи постають у біблійних текстах. І саме у цьому середовищі викристалізувалися характеристики, спільні для фундаменталістських рухів й угруповань від Північної Америки до Північної Африки і від Близького Сходу до Індостану. Цими рисами стали прагнення до створення традиційно орієнтованого, „антимодерністського” простору і впевненість у тому, що релігійні цінності повсюдно і величезною мірою загрожені; скерованість на зміну законів, моральних й соціальних норм, часом – внутрішньої й зовнішньої політики у спосіб, який би зняв цю загрозу; конфронтація з політичними режимами, які, на думку фундаменталістів, здійснюють неприйнятну освітню, соціальну, гендерну тощо політику і прагнення до встановлення „досконалого” морального клімату; конфлікт з одновірцями, які недостатньо ревно – знов-таки, на переконання фундаменталістів, – виконують свої релігійні обов’язки, а також з представниками „чужих” релігій, які виклинаються як „неспасительні”, „оманливі” і навіть „диявольські”. 11
ІІІ
Американський євангелічний фундаменталізм соціологічно тяжіє до старомодних цінностей маленьких міст „одноповерхової Америки”, і дуже активно виявляє себе у політиці. Взагалі, потужність, з якою релігія виявляє себе у публічній сфері та надзвичайно щільний зв’язок релігії й політики дивують оглядачів, особливо західноєвропейських. Причому, це стосується як зовнішньої, так і внутрішньої політики (Кульмінацією залучення релігії у зовнішню політику останніх двох десятиліть можна вважати одноголосне ухвалення Конгресом США Акту про релігійну свободу у світі 1998 р. та релігійне виправдання т.зв. «глобальної війни з терором»).
Назагал, американці впевнені у власній провіденціальній обраності для здійснення спеціальної місії. Ще Авраам Лінкольн характеризував свою країну як „останню добру новину для усього світу”; Джон Кеннеді стверджував, що „ми…є вартовими на мурах демократії”; Рональд Рейган вбачав у Америці сяюче, зразкове місто. „Два біблійних мотиви історично сформували подібне сприйняття напередвизначеної долі, – пише з цього приводу Дж.Мурхед. – Ідентифікація американців зі стародавнім Ізраїлем та їхня переконаність у тому, що їм належить вирішальна роль у підготовці шляху для Божого царства”. 12
Найбільш прикметно, що президенти «розчаклованого» і «прагматичного» ХХ століття зверталися до релігійної риторики й символів навіть частіше, ніж їхні попередники, причому наприкінці століття вони робили це охочіше, ніж на його початках. Дуже цікавим під цим оглядом є контент-аналіз інавгураційних промов американських президентів.
Починаючи від Франкліна Делано Рузвельта у 1933 р. до Дж.Буша-молодшого у 2005 р. новообрані глави держави виголосили двадцять промов при вступі на посаду. Так от: президенти Р.Рейган, Дж.Буш, Б.Клінтон та Дж.Буш-молодший приблизно удвічі частіше, ніж їхні попередники використовували слова, які вказували, по-перше, на особливість й унікальність місії США (обраність, унікальність, неповторність, особливість, найвеличніші, маяк) та, по-друге, на необхідність оновлення (першопочаток, відродження, пробудження, піднесення, перепосвячення). Для консервативно налаштованих віруючих різних конфесій цей риторичний зсув виявився дуже заохочуваним. Більше того, якщо взяти згадки про Бога й віру, які містилися у президентських зверненнях до нації, то найчастіше з-поміж господарів Білого дому в 1933-1980 рр. ми знаходимо їх у промовах Ф.Д.Рузвельта – 9.9 у середньому на одну промову. Починаючи з 1981 р. цей показник досяг 10.4 у Р.Рейгана, 8.6 – у Дж.Буша-старшого, 11.8 у Б.Клінтона і 12.7 у Буша-молодшого. І якщо всього з 1933 до 2007 рр. у президентських зверненнях 200 разів згадувалася «місія» і 21 – «хрестовий похід», то 77% всіх згадок про місію і 81% – про «хрестовий похід» припадає на період після 1981 р., коли до президентського офісу прийшов Р. Рейган 13.
У післявоєнний час практично кожний американський президент робив свій внесок у зміцнення зв’язку між релігією і політикою. Починаючи з Г.Трумена, який розглядав Холодну війну як фундаментальне зіткнення між атеїзмом комуністичного тоталітаризму і теїзмом «вільного світу» через інтерпретацію ядерної дилеми у термінах американської громадянської релігії Д.Ейзенхауером і до відверто євангелічного Дж.Картера, американські президенти закладали підвалини для майбутньої т. зв. «моральної революції» Р.Рейгана 14 .
Назагал, після обрання Дж.Картера президентом США у 1976 р. правило, якого дотримувалися політики раніше і яке не дозволяло привносити релігію у політичні кампанії, практично перестало діяти. І якщо з 1980 до 2000 рр. це привнесення було ще «факультативним», після кампанії 2000 р. воно стало, по суті справи, обов’язковим. «Вдруге народжений» методист Дж.Буш-молодший відкрито і багато говорив про своє релігійне навернення у 1980-х й свою політичну місію у релігійних термінах. А.Гор, його суперник, член Південно-Баптистського Союзу, не поступався Дж.Бушеві у релігійній риториці, а кандидат на посаду віце-президента від демократів, ортодоксальний іудей Дж. Ліберман, своєю чергою, абсолютно не поступався першим двом. Зрештою, після 2000р. виборці вже очікували від кандидатів у президенти заяв про їхні релігійні переконання і, особливо, про вплив цих переконань на політику, яку вони збираються здійснювати. Тому ліберальний Дж. Керрі, який почувався явно заслабко у таких дискусіях, опинився мішенню консервативно-євангелічної кампанії «Я голосую за цінності» і зрештою програв всю президентську кампанію 15. Своєю чергою, Дж. Бушеві вдалося домогтися зростання питомої ваги євангелічних християн, що взяли участь у голосуванні з 68% у 2000 р. до 78% у 2004 р. і переключити увагу суспільства з питань робочих місць і війни в Іраку на моральні цінності 16.
Президентство Дж.Буш-молодшого позначилося чи не найбільшим, поряд із президентством Р.Рейгана, використанням релігійної риторики, мобілізацією релігійних почуттів й найбільш побожного електорату. Свідомо звернувшись до християнства у досить зрілому віці, у свої сорок, під впливом Біллі Грема, Дж.Буш-молодший відтоді не втомлювався інтерпретувати власну долю у провіденціалістських термінах. Він навіть заявив, що єдина причина, з якої він сидить у Овальному кабінеті, а не у барі – це Божа воля 17.
44-й президент США Барак Обама вже доклався до поглиблення й збагачення американської міфології та її релігійної складової. Перший афроамериканець на президентській посаді викликає сильні алюзії з могутньою постаттю Мартина Лютера Кінга-молодшого, його «Я маю мрію» і духовною традицією звільнення, – цього разу, дійсно, звільнення тріумфального. У своїй інавгураційній промові Б.Обама звертався до Америки ще більшого, ніж будь-коли дотепер, етнічногого і релігійного різноманіття, до Америки, яка хотіла б, щоби це різноманіття було пошановано і кожна традиція – помічена. Той факт, що Б.Обама назвав Сполучені Штати країною християн і мусульман, іудеїв й індуїстів, а також невіруючих, відразу ж після інавгурації назвали історичним. Але, водночас, під час президентської кампанії 2008 р. Обамі довелося повсякчасно доводити американцям, що віра відіграє дуже важливу роль в його житті, що для нього це щось більше, ніж психологічний комфорт і захист перед неминучим у людському житті. І йому вдалося це довести – інакше б Обама просто не став президентом. Американці готові до досить радикальних змін. Але не до невіруючого глави держави.
ПРИМІТКИ
[1] Jelen Gerald Ted and Wilcox Clyde, eds. Religion and Politics in Comparative Perspective. The One, The Few, The Many. New York: Cambridge University Press, 2002. Р.292-293
[2] The Postmodern Military: Armed Forces after the Cold War (Eds. Charles C. Moskos, John Allen Williams, David R. Segal). New York: Oxford University Press, 2000. P.25.
[3] Faith in Flux. Changes in Religious Affiliation in the U.S. Pew Forum on Religion & Public Life. Washington, DC: April 2009. Р.1-9.
[4] Eastern, New Age Beliefs Widespread. Many Americans Mix Multiple Faiths. Pew Forum on Religion & Public Life. Washington, DC: December 2009. Р.3.
[5] Porterfield Amanda. The Transformation of American Religion: The Story of a Late-Twentieth-century Awakening. New York: Oxford University Press, 2001.Р.85.
[6] Kors Charles Alan. Pluralism and the Catholic University // First Things: A Monthly Journal of Religion and Public Life. April 2002. P. 11.
[7] Gorsky Eric. Americans Tolerant of Religions, Poll Says // АР. 2008. 06. 04.
[8] Fowler Robert Booth, Hertzke Allen D. Religion and Politics in America: Faith, Culture, and Strategic Choices. Boulder: Westview Press, CO, 1995. Р.28.
[9] Carpenter Joel A. Revive Us Again: The Reawakening of American Fundamentalism. New York: Oxford University Press, 1997. Р.11.
[10] Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской национальной идентичности. М.: Транзиткнига, 2004.
[11] Haynes Jeffrey.Religious fundamentalisms // Routledge Handbook of Religion and Politics. Edited by Jeffrey Haynes. Routledge: New York, NY, 2009. Р.160-161.
[12] Moorhead James A. The American Israel: Protestant Tribalism and Universal Mission // Hutchinson W.R. & Lehman Hartmut (eds.) Many are Chosen. Divine Election & Western Nationalism. Harvard Theological Studies. Menneapolis: Fortress Press, 1994. Р.145-146.
[13] Domke David & Coe Kevin. The God Strategy: How Religion Became a Political Weapon in America . New York: Oxford University Press, 2008. Р. 40-42.
[14] Saletan William. Bearing Right: How Conservatives Won the Abortion War. Berkeley, CA: University of California Press, 2004.Р.1-8.
[15] Hankins Barry. American Evangelicals. A Contemporary History of a Mainstream Religious Movement. Rowman & Littlefield Publishers, Inc., 2009. Р.158-159.
[16] Campbell David E., editor A Matter of faith? Religion in the 2004 presidential election. Washington, D.C.: Brookings Institution, 2007. Р.261.
[17] Frum David. The Right Man. New York: Random House, 2003. Р.283.
фінансово.
Щиро дякуємо!
