Дайджест

Від групи до спільноти

27 Серпня 2010, 17:09 5002 «Прийди», №2/2009

Не можна вперто сидіти у своєму куточку лісу,
чекаючи, поки інші прийдуть до нас.
Часом треба піти до них.

Вінні-Пух

Ми не тільки спілкуємось з іншими людьми, але й, самі іноді не усвідомлюючи того, створюємо і беремо участь у житті суспільних груп різних видів: вдома, у дворі, в школі, у групі друзів та формаційній групі. Сутністю й основою будь-якої групи є її учасник – людина, яка приходить до неї або її створює. Якщо хочемо розглянути динаміку групи, то маємо усвідомлювати, що мова йтиме передусім про людей, які творять цю групу. Тому, перш ніж говорити про те, яким чином група (спільнота) розвивається, коротко зупинимось на тому, коли саме людина стає членом спільноти. Для цього необхідно виконати дві вимоги: почуття приналежності до групи і почуття індивідуальності. Я належу до певної групи тоді, коли відчуваю приналежність до того, що представляє ця група, і передусім до системи цінностей, які її характеризують, а також маю відчуття зв’язку з людьми, які до неї належать. Відчуваю, що ця спільнота, група людей – це “моя» група, незалежно від того, чи в цей час переживаю ейфорію від того, що належу до неї, чи навпаки – це важко для мене. Щоб почуття приналежності було повним, зрілим, я повинен усвідомлювати свою особливість (почуття індивідуальності), знати, ким я є, почуватися особистістю окремо від групи. Це не відчуження або індивідуалізм, а усвідомлення власної тотожності. Як вже було зазначено, спільноту творять люди, і вони будуть здатні творити і розвивати її такою мірою, якою усвідомлюватимуть, ким вони є (Нова Людина творить Нову Спільноту).

Спільнота — це група людей, поєднаних особливим зв’язком. Вони бажають бути разом, щоб реалізувати спільну мету. Те, що відбувається у цій групі (спільноті), можна визначити як групову динаміку — це особливий вид спілкування та взаємної підтримки людей, які її творять, заради досягнення спільної мети. У спільноті існує взаємна комунікація на багатьох рівнях: духовна, афективно-почуттєва, інтелектуальна, психічна, вербальна, позавербальна… Феномен, який заслуговує на особливу увагу, — це спонтанна тенденція групи до прийняття найбільш зручної структури, яка гарантує спокійне життя її членам. Це відбувається майже автоматично. Такі ситуації можна поділити на дві групи: деякі з них свідомі — «плоди» свідомої домовленості, натомість несвідомі є лише наслідком перебування разом. Хоч і неусвідомлені, вони можуть і повинні бути названі, тому що саме вони найчастіше стримують зростання спільноти. Всі ці чинники становлять певні неписані закони, які ведуть до певного стилю буття спільноти. Може виникнути своєрідна культура, яка зумовлює нашу поведінку. Тому спільнота має власну «особистість», власну структуру.

Можна, отже, окреслити лінію розвитку групи, фази цього розвитку, а також її постійні елементи, які згодом набувають різного змісту — залежно від групи. Ідентифікація постійних елементів є точнішою стосовно груп, що спираються на добре ідентифіковані цінності, саме такими є наші християнські спільноти.

Спільнота потребує формації в двох вимірах: формації окремих осіб, які йдуть своєю дорогою, а також формації всієї групи, яка також має свою дорогу, що її повинна пройти. Формація спільноти — це дія ad intra, щоб згодом вона могла працювати задля суспільного добра, для діяльності intrа.


Перш ніж з’явиться спільнота, група людей, які прагнуть її творити, проходить через окремі етапи формації.

Дорога зростання спільноти – це не тільки перехід з одного етапу до іншого. Не можна забути про існування та вплив на цей розвиток підсвідомих елементів. Дорога спільноти – це просування по спіралі, що супроводжується переживанням як прогресу, так і повернення (так само, як у розвитку людини, оскільки групу становлять конкретні люди).

Окремі фази стосуються таких критичних пунктів: проблеми в досягненні взаємної довіри, яка здатна перемогти страх «оцінювання», труднощів у взаємному прийнятті різних людей, а також тенденції до звикання та рутини. Це також запрошення перемагати мислення передусім про себе для того, щоб почати думати про інших або про добро всієї групи. Це — вміння прийняти досвід іншої людини замість коментувати чи критикувати її. Йдеться про те, щоб не нав’язувати іншим свого способу мислення і не змушувати їх пристосовуватись до себе. Бо прийняття взаємної допомоги не звільняє від відповідальності за особисте зростання.

Етап перший: взаємне спостереження

Цей етап можна коротко охарактеризувати як перебування у взаємному спостереженні або приглядання один до одного. Його супроводжують два характерні почуття: страх перед оцінюванням і страх різнорідності. Бачимо це на початку кожної зустрічі, коли існують труднощі з «проламуванням льоду», тиша, занепокоєння. Думаємо, хто повинен почати говорити, про що?..

Що є причиною появи страху? Зустріч спільноти – це зустріч осіб, які мають свій досвід життя, поведінки. Страх, який з’являється, — це страх відкритись, страх, що хтось буде оцінювати цей особистісний досвід, який є важливим для людини, і тому вона намагається його захистити, а часом і приховати. Наслідком такої поведінки є використання різних замінних технік, щоб не говорити про себе, але про щось інше:

– Залишаємо всю ініціативу лідеру групи (аніматору). Очікуємо, що він буде давати вказівки щодо того, хто і що має говорити, ми ж приймаємо позицію пасивного споживача.

– Порушуємо багато проблем і аргументів, які не стосуються людей. Говоримо про те, що не цікавить нас особисто, що є емоційно байдужим.

– Намагаємось силоміць шукати «союзників». Метою цього є не будування спільноти, а забезпечення себе в непередбачуваній ситуації.

– Інше розв’язання – це мобілізація першого, хто має відкритись. Коли він це зробить, нічого не відбувається, щоб могло б допомогти йому. Він залишається полишеним сам на себе.

– Нарешті може з’явитись лідер-захисник. Обираємо такого «шефа» з групи, про якого знаємо, що він цілком впевнений в собі, а отже, швидко опанує ситуацію. Ми ж можемо залишитись у тіні.

Страх, про який говоримо, не виникає через те, що сприймаємо іншу людину як можливого агресора, це — страх відкритись перед іншою людиною. Його переживають там, де стосунки стають ближчими й тіснішими. Природою цього страху є потреба поваги до самого себе, інакше кажучи — страх показати власну «наготу». Це природно, тому що є певний досвід, про який ми не хочемо говорити з іншими. Труднощі у відкритості породжують наступний страх — страх різнорідності. Відмінності між людьми можуть сприйматись як джерело занепокоєння. Хтось інший через те, що є іншим, може забрати впевненість та поставити під сумнів мої власні безсумнівні погляди, переконання, стиль життя.

У групі цей страх може виражатися в труднощах прийняття того, що кожен може мати інші способи нав’язування стосунків та спілкування. Нерідко ми звикаємо до того чи іншого способу входити в стосунки.

Ці два види страху, особливо на початку зростання групи, можуть блокувати зростання. Так може тривати роками. Особистий досвід невходження в групу, невідкритості посилює досвід самотності. Розв’язання цієї дилеми і важкої ситуації – вийти зі свого світу, зламати свій страх близькості та оцінки.

Другий етап: заклик до відкритості


Людина зупиняється перед дилемою: ангажуватись чи залишитись назовні та ізолюватись. Вона повинна зробити нелегкий вибір, який несе з собою нову якість буття у спільноті. Це перехід від пошуку власної користі до пошуку спільного добра. Якщо хтось приймає рішення ризикнути і зректися себе самого, щоб шукати добра іншої людини, добра групи, тоді він входить у кращу комунікацію з іншими, якщо натомість не змінює свого способу функціонування в групі, стаючи »приймаючою стороною», бо тоді залишається на старих позиціях, остаточно ізолюючись від групи.

Те, що стримує зусилля заради віднови, — це передусім неусвідомлене, фальшиве розуміння діалогу: ми готові до розмови за умови, що…

Які умови ми ставимо найчастіше?

Користі. Вважаємо, що діалог плідний тоді, коли він має для нас значення, або тоді, коли приніс нам якусь користь. Враження, що нічого від нього не маємо, переконує нас в тому, що це — втрата часу. Насправді нове пояснення справ, вже зрозумілих для нас, може бути відкриттям для інших. Також повернення до пунктів, про які вже дискутували і які вже є очевидні для нас, може бути спробою пізнати особистість іншого.

Перебільшена повага до власної особи. Часом нам здається, що інша людина або група недостатньо нас поважає, не приймає нашого способу висловлювання думок, в остаточному рахунку — не приймає нас. Це переживання стає настільки важливим, що не дозволяє нам поглянути на ситуацію по-іншому, адже ми повинні шанувати також іншу людину чи пристосовуватись до неї. Зовсім необов’язково завжди робити все так, як відчуваємо ми, варто іноді послухати інших.

Відмова. Нам здається, що розв’язання якоїсь проблеми жодною мірою не залежить від нас. Часто повторюємо слова: «Це від мене не залежить». Відмова іншого виду: небажання входити у нові справи, які розпочинає група, під тим приводом, що група не відображає реального життя. В цьому разі не хочемо пережити розчарування у випадку, якщо розпочата ініціатива не вдасться.

На цьому етапі обираємо: або ввійти в групу цілковито, або залишити її, бо поступово вона стає для нас нудною. Під час цієї фази розвитку групи багато хто відходить, приймаючи рішення не йти далі.

Третій етап: від відкритості до боротьби за владу

В побудові гарних стосунків на перший план виходить взаємна довіра. Вона необхідна для того, щоб група могла розвиватись і зростати. Але вона може використовуватись і як дозвіл на боротьбу. Довіра використовується для того, щоб домінувати над іншою людиною. Зустрічаємось з твердженням: «Якщо ти мене любиш, повинен зробити те чи інше, якщо ти мені довіряєш, то зробиш все, про що я тебе попрошу». Часто ми використовуємо емоційні зв’язки, щоб «шантажувати» іншу людину, щоб змусити її до того чи іншого, ввести в оману, маніпулювати нею. Така позиція свідчить про брак відкритості іншої сторони та про намагання здобути владу в групі, що більше є схожим на боротьбу за владу. Така боротьба означає пошук певного привілейованого місця в групі, яке дозволило б людині далі розвиватись і метою якого є утримання наявного “status quo» без можливості модифікації та адаптації. Це не означає, що не можна мати позитивного впливу на іншу людину, але необхідно залишити їй свободу, без бажання домінування та маніпулювання нею. Позитивний вплив на іншу людину відбувається в атмосфері розуміння і любові, а також тоді, коли вона чинить так, як того хотілося б нам.

Четвертий етап: від відкритості до взаємності

Взаємна довіра між окремими людьми в групі породжує, зміцнює відкритість і веде до відповідальності, яку кожен особисто приймає. Зрілість групи виражається в тому, що кожен знає, якого ідеалу прагне. В цьому прагненні існує можливість приймати особисті рішення за допомогою інших людей, поважаючи їх свободу і приймаючи спільну відповідальність.

Група досягає зрілості тоді, коли той, хто бере в ній участь, вміє використовувати її досвід, не стаючи залежним від неї. Кожен іде в групі, хоча долає цю подорож сам.

Ролі в групі

Як вже було зазначено, кожна група складається з особистостей різних типів. Мудрістю зі сторони лідера є розпізнання способів поведінки кожної людини з тим, щоб поводитися з нею відповідним чином.

Коротко зупинимось на кожному з цих типів особистості, щоб дати мінімальну інформацію тому, хто веде зустріч. Це можна проілюструвати таким малюнком:

1.Той, хто розбиває (собака).

Залишатись спокійним, не дозволити себе спровокувати; унеможливити монополізацію дискусії (використовувати для цього засоби праці в групі).

2. Мудрець (кінь).

Це цінна допомога, яку варто використати. Дозволити йому внести щось своє.

3. Всезнаючий (мавпа).

Зробити так, щоб група підкопалась під його теорії.

4. Балакун (жаба).

Тактовно перервати його і обмежити його час виступу.

5. Несміливий (газель).

Зміцнити його впевненість у собі, ставити йому легкі запитання, звернути увагу на те, що саме він сказав цікавого.

6. Противник (їжак).

Зіграти на його амбіціях. Якщо можливо, використати його знайомства та досвід.

7. Сплюх (гіпопотам).

Він нічим не цікавиться. Запитувати про його діяльність, попросити навести приклади.

8. Великий пан (жираф).

Не можна його критикувати. Використовувати метод «так, але…»

9. Хитрий лис.

Намагається підловити аніматора. Використовувати зворотні запитання на кшталт: «Як ти це розумієш?»

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит серпень-вересень
Зібрано Залишилося зібрати
44037грн
21206грн
Потрібно зібрати
65243грн
Залишилося
8днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

спільноти

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: