Авраам

Авраам (євр. אַבְרָהָם, Авраа́м (батько багатьох), дав.-гр. Ἀβραάμ, лат. Abraham, араб. ابراهيم, Ібрагім)  – старозавітний патріарх, шанований в християнстві,  юдаїзмі та ісламі (Ібрагім). Згідно генеалогії Книги Буття, Авраам – дядько Лота (прабатька моавитян і аммонитян), батько Ізмаїла (прабатька арабів), дід Ісава (прабатька ідумеїв) та Якова (прабатька євреїв).

Біблійне оповідання про Авраама міститься в гл. 12-25 Книги Буття. Розповідь починається з того, що Бог звертається до Авраама (тоді він ще носив ім’я Аврам) – 75-річного старця, котрий не мав дітей і не мав своєї землі (в тогочасній культурі не мати сина і не мати землі означало прокляття) зі словами: “Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням”(Бут 12, 1-2).  Незважаючи на похилий вік і безплідність дружини Сари, Бог обіцяє Авраамові, що вона народить йому сина. “І повірив (Аврам) Господеві, й він зарахував йому те за праведність”(Бут 15, 6). Те, що обіцяв Бог виконалось – Авраама народився Син Ісаак. Бог також обіцяв Авраамові, що земля, по якій він мандрував, буде належати його нащадкам. Ця обітниця також виконалась, коли єврейський народ прийшов в Землю Обітовану після виходу з єгипетської неволі.
Коли ж Авраам занадто прив’язався до Ісаака, так що той ставав для нього мало не “ідолом”, Бог зажадав від Авраама принести його в жертву. Авраам і цього разу був слухняний волі Бога і пішов з Ісааком, щоб принести його в жертву, а на питання Ісаака: “Ось вогонь і дрова; а де ягня на всепалення?”, відповів:”Бог подбає собі ягня на всепалення”(пор. Бут 22, 7-8). В останній момент “ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: Аврааме, Аврааме! Той відповів: Я тут! І сказав (Бог): Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене. Коли Авраам підвів очі свої й дивиться – аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина” (Бут 22, 11-13). У християнському богослов’ї жертвоприношення Ісаака стало прообразом хресної жертви Сина Божого, а той факт, що замість нього в жертву принесено барана – прообразом Воскресіння.
Якщо юдейська традиція називає Авраама родоначальников усіх євреїв, св. Павло називає Авраама “батьком усіх тих, які вірять” (Рим 4, 11), не залежно від їх походження: “І він прийняв ознаку обрізання, – печать оправдання, через віру, яку мав, бувши необрізаним, щоб бути батьком усіх тих, які вірять, не будучи обрізаними, щоб оправдання було їм теж пораховане; і щоб він був батьком обрізання не лиш обрізаним, але й тим, що ходять слідами віри, яку ще перед обрізанням мав батько наш Авраам”(Рим 4, 11-12). Тому обітницю, дану Авраамові: “У тобі будуть благословенні всі народи” християнська екзегеза розуміє як провіщення навернення всіх людей до єдиного істинного Бога (пор. Гал 3, 8). 
Отці Церкви бачили в Авраамові образ багатьох чеснот, а окремі події життя Авраама трактуються  в їхніх творах символічно. Так, мандрівка з Уру Халдейського до Обіцяної Землі служить образом шляху очищення, яким людина приходить до Бога, навчаючись на цьому шляху вірі, повній довірі Богу. Послух Богу, що виявився у принесенні в жертву сина Ісаака, згідно св. Климента, символізує віру у воскресіння.