Один з найавторитетнiших ректорiв подiлився думками, чому поняття «багатий» i «щасливий» не завжди збiгаються
Ректор Українського католицького унiверситету став вiдомий широкому загаловi цьогорiчного травня цього року — завдяки своєму громадянському вчинку.18 травня до отця-ректора прибув iз завданням офiцер СБУ. Вiд iменi свого керiвництва вiн запропонував пiдписати зобов’язання адмiнiстрацiї унiверситету застерiгати студентiв вiд участi в будь-якiй «протиправнiй» полiтичнiй дiяльностi. Борис Ґудзяк не тiльки вiдмовився пiдписати такий «документ», а й повiдомив у вiдкритому листi про цю подiю Україну та свiт. В європейськiй пресi пiднялася критична хвиля щодо дiй Президента Януковича i його команди. Голова СБУ Хорошковський змушений був їхати до отця-ректора вибачатися.
А поза тим, Борис Гудзяк належить до когорти найавторитетнiших українських громадських дiячiв i науковцiв. Вiн — провiдний дослiдник у галузi церковної iсторiї. За його плечима Сиракузький унiверситет i Унiверситет папи Урбана в Римi, Папський орiєнтальний iнститут та Гарвард. Та, мабуть, найбiльше отець Борис пишається неформальним званням — «учень Патрiарха Йосифа Слiпого».
«Експрес» розмовляв з ректором УКУ Борисом Гудзяком про те, як вижити
духовно людинi в нинiшньому аж надто несприятливому для цього свiтi. I як вижити Українi.
«Є тенденцiя до авторитаризму»
– Помаранчевий перiод розвитку нашої держави закiнчився. Чому, на вашу думку, сьогоднi в людей бiльше розчарування, анiж оптимiзму?
– Думаю, ми часом є заблизько до певних явищ, аби могти об’єктивно їх
оцiнити. Якщо розглянути становлення такої демократичної надпотуги, як
Сполученi Штати, то там чорношкiрi раби отримали свободу щойно через 90 рокiв пiсля здобуття США незалежностi, а повнi громадянськi права — через 190 рокiв. Економiчнi олiгархи в Америцi появилися теж наприкiцi
першої сотнi лiт незалежностi й аж пiвсотнею рокiв пiзнiше вони перетворилися на бiльш-менш порядних пiдприємцiв та меценатiв.
– Невже й нам ще так довго чекати, щоб жити так, як живуть люди там?
– Ясна рiч, нинi ми вже маємо цей досвiд iнших країн, i загалом весь свiт нинi значно динамiчнiший. Є надiя, що процеси поширення справедливостi й бiльш унормованого економiчного ладу не триватимуть у нас аж так довго.
Ми потребуємо терпiння, реалiзму й органiчної працi. Кожен iз нас може пасивно споглядати свою безпораднiсть у ситуацiях, якi не подобаються, а може задуматися, що здатен зробити, аби виявити свою гiднiсть. Наша задоволенiсть, наш стан, наше щастя не залежать вiд того, в якому становищi ми є, а в якому напрямку рухаємося — до лiпшого чи до гiршого.
Дуже багато залежить тiльки вiд нас. Я раз по раз переконуюся, що багато
наших людей дають хабарi навiть там, де цього не вимагають. Як ректор, я раз у раз мушу зустрiчатися з батьками, котрi не вiрять у нормальнi способи вступу своїх дiтей до унiверситету i хочуть забезпечити це якимсь традицiйним, але точно неправильним способом. Я докладаю великих зусиль, щоб переконати їх цього не робити.
– Люди вiдчувають сьогоднi тривогу, бо не розумiють, куди рухається країна, якi загрози це несе. Ви подiляєте такi настрої?
– Наш успiх хоча б уже в тому, що за неповнi два десятилiття тут не було масштабного кровопролиття, спричиненого полiтичною чи мiжнацiональною боротьбою. Дивимося на деякi пострадянськi країни й
розумiємо — це колосальний успiх. Однак в Українi нинi справдi є загрозливi тенденцiї до авторитаризму. Позбутися їх одномоментно, як хотiлося б, мабуть, не є можливим. Це поганi тенденцiї, i нам треба на них реагувати.
– Як? Ви маєте на увазi акцiї протесту?
– Державнiсть базується не тiльки на суто полiтичних процесах — дiяльностi влади, опозицiйних полiтикiв та простого люду на манiфестацiях. Це ще й колективна культура суспiльства, культура кожного громадянина. Ми повиннi так пiдвищувати рiвень своєї культури, аби перетворювати нас у гвинтикiв ставало абсолютно неприродним процесом.
– Розкрийте, будь ласка, таємницю. Голова СБУ Хорошковський справдi, як це заявлено офiцiйно, просив у вас вибачення за те, що його пiдлеглi пропонували вам пiдписати зобов’язання «стукати» на своїх студентiв?
– Пiсля того, як я на українському i закордонному рiвнях здiйняв шум iз цього приводу, вiн пiд час перебування у Львовi справдi завiтав до нас iз заступником голови президентської Адмiнiстрацiї панi Ганною Герман. Цiкавився унiверситетом, старався якось пояснити, чому та подiя мала мiсце. I ми це сприйняли як перепросини.
– I все-таки вибачення з боку голови СБУ пролунало?
– Вибачення були тiльки в повiдомленнях преси — так iнформацiю про нашу зустрiч iз Валерiєм Хорошковським передала журналiстам Ганна Герман. Але ми все ж сприйняли це як жест примирення.
– Є принаймнi надiя, що той розголос стане в пригодi iншим науковим установам та студентству?
– Iсториковi Руслану Забiлому не дуже допомогло… Але, знаєте, як станемо так один поруч з одним — плечем до плеча, то, думаю, вистоїмо.
«Подивiться на бiзнес-план Iсуса»
– Московський патрiархат болiсно реагує на експансiю греко-католикiв на схiд. А навiщо взагалi це робити, якщо там, як запевняє УПЦ МП, є кому
подбати про душi людей?
– Експансiя — це агресивний термiн, який викликає страх…
– Поговорiмо тодi про просування.
– Боятися багато чого можна… Подивiмося на стратегiю – чи по-сучасному бiзнес-план – Iсуса з Назарета. Пiсля трьох рокiв виснажливої проповiдi, чудес, зцiлень i, зрештою, принесення у жертву свого життя у нього виявилися дуже малi здобутки – кiлькiсть послiдовникiв була мiкроскопiчною. Через 200 рокiв пiсля розп’яття i воскресiння було, може, 100 тисяч християн, може, двiстi. У Божому планi числа й захоплена територiя у земному розумiннi нiколи не були важливими критерiями. I тому нi Греко-Католицька Церква, нi Православна не повиннi такими критерiями керуватися.
Сьогоднi в Парижi чи в Римi, бiля самого Ватикану, Московський партрiархат має свої кафедральнi собори. I Ватикан вiд того не трясеться у страху, навпаки, ще й сприяє православним по всiй Iталiї. Я думаю, цей етап боязнi перед природним зростанням Греко-Католицької Церкви також мине.
– Як УГКЦ почувається у ролi «другорядної Церкви», до розряду яких при новому Президентовi де-факто потрапила спiльно з УПЦ КП й УАПЦ?
– Є такий парадокс або глибоке таїнство: той, хто поставлений у категорiю другосортного, який державою вiдкинений, уже хоч би тим уподiбнюється до Iсуса Христа. Блаженнi гнанi Христа ради. Думаю, що й названi вами, й iншi Церкви, котрi нинi опинилися в такому «другосортному» становищi, мають великий шанс. Тим, хто бiльше розумiється на сучаснiй бiзнесовiй практицi, можна пояснити це iнакше: саме там, де найбiльший ризик, зазвичай є надiя на найбiльше зростання. Святий Павло каже, що Господь показує свою силу там, де ми слабкi.
Зрештою, це вже недавно вiдбулося в iсторiї Греко-Католицької Церкви, коли вона була гнана, перекреслена, тодi вона показала свою духовну силу. Отже, я думаю, що, опинившись перед цим складним викликом, нашi Церкви насправдi постали перед новим дуже плiдним перiодом.
– Чому керiвництво Православної Церкви Московського патрiархату так боїться греко-католикiв?
– Це дуже непростi процеси, але ми маємо старатися не тiльки не ворогувати, а й спiвпрацювати у просуваннi вiри Христової, бо сам Спаситель перед своїми страстями закликав усiх своїх послiдовникiв до єдностi.
Я хочу побажати не тiльки православним, а й усiм нашим Церквам, аби ми якнайменше боялися. Iсус у Йорданi чує пiд час Богоявлiння голос Отця, який каже: «Ти мiй син улюблений, якого я уподобав». Я бажаю усiм нам, вiрянам, щоби ми вiдчували оцю любов Отця, який робить нас дiтьми возлюбленими, i з того мiсця щоб ми iшли вперед.
«Ми надто поспiшаємо за марнотою»
– Як ви ставитесь до того, що на Заходi держава все впевненiше вiдмежовується вiд Церкви, дедалi наполегливiше уникає в офiцiйних документах згадок про базовi християнськi засади?
– Ми вiримо в Господа, який є парадоксальний i утаємничений. Вiн усесильний, але дозволяє нам повну свободу. Тобто не є нав’язливим, а навпаки — смиренним. А ми, замiсть того, щоб оцiнити це пропоноване нам спiлкування iз Всевишнiм, просто перестаємо його помiчати i постiйно
кудись женемо.
Ми перенасиченi приземленими стимулами. Кожна вiльна хвилина перенасичується комп’ютером офiсним i портативним з iнтернетом,
мобiльним телефоном, телевiзором тощо. Не залишаємо собi часу для спiлкування з Богом, для думання — як i задля чого живемо.
– Ви вiрите, що люди готовi почути, що живуть не так, як варто було б?
– Тiльки стримуючи себе в тому шаленому темпi, ми можемо сподiватися
появи у своєму життi й духовної складової. Я, зрозумiло, не до лiнощiв у працi закликаю, якi самi собою є грiхом, а тiльки до того, щоб мати мiру, без котрої ризикуємо перетворити данi нам Богом людське життя i волю у примiтивне буття невiльної бiлки в колесi.
– Що робить сама Церква, аби бути адекватною цьому часовi, аби пробитися до людини крiзь частокiл її зайнятостi?
– Дуже багато, але не в цьому рiч. Iнколи варто не перекрикувати цього шуму, аби бути найгучнiшим, не випереджати цього шалу сучасного життя, а якоюсь мiрою стояти збоку й чекати. Своєю довготерплячiстю, традицiєю i красою викликати людей iз метушнi, примiтивностi й безiдейностi маскультури, що часто нас полонять.
– Якщо поширюваний iз Заходу спосiб життя вiддаляє нас вiд Бога, то, може, наше бажання якомога глибше iнтегруватися в європейський простiр — насправдi шкiдливий фетиш?
– На Заходi, попри те, що там не прижилися експерименти iз соцiалiстичним устроєм, влада незмiрно бiльше дбає про виконання своїх обов’язкiв перед громадою.
А мудрiсть наша має полягати саме в здатностi черпати цi здобутки так, щоб поєднувати їх iз позитивними рисами своєї автентики.
Я приїхав в Україну дорослим i в людських стосунках знайшов тут дуже багато позитивного. I впродовж майже двох десятилiть вiдчуваю щастя вiд життя тут, якого не змiг би пережити нiде iнде. Нема мiсця i обставин, в яких не можна автентично жити, почуватися духовною, духовно багатою людиною. Ми не мусимо переносити себе в якесь iнше мiсце, щоб жити правдиво. Менi здається, якiсне життя, його творчiсть i плiднiсть починаються саме з такої свiдомостi.
фінансово.
Щиро дякуємо!
