Ректор Українського католицького університету у Львові, доктор Борис Гудзяк, 49, відомий в Україні не тільки фаховими знаннями з історії та теології. Навесні цього року його ім’я стало відоме широкій громадськості після того, які він зробив офіційну заяву про тиск на очолюваний ним навчальний заклад з боку СБУ.
Заява Гудзяка набула міжнародного розголосу – закордонні оглядачі та політичні експерти розцінили цей випадок як доказ повернення тоталітарних традицій з приходом команди новообраного президента Віктора Януковича. Втім, пізніше голова СБУ Валерій Хорошковський особисто приїхав до Львова, де мав зустріч з ректором і запевнив, що то був «ексцес виконавців» і подібне більше не повториться.
Kyiv Post мав змогу поспілкуватися з отцем Гудзяком 1 листопада.
– Доктор Гудзяк, говорячи про боротьбу з тоталітаризмом, чи вбачаєте ви повернення цих традицій?
– Я можу сказати, що рецидивів немає, і того тоталітаризму, який ми мали у 20 столітті, вже в нас не буде. Але нам треба завжди працювати над нашою свободою. І на сьогоднішній день існує чимало викликів і тривожних сигналів, які не можна ігнорувати.
– Чим вони викликані – посиленням державної машини, чи, все ж таки, байдужістю та інертністю суспільства?
– Я думаю, що в радянський час дуже вправно і нищівно попрацювали над людськими стосунками. Ми не довіряємо один одному. А коли немає довіри, тоді немає почуття відповідальності, тоді руйнується вщент суспільна структура. І замість того, щоби брати участь у суспільних процесах, діяти, ми закриваємося тій нашій хаті зкраю. Нам не вистачає міцності і активного відстоювання наших духовних та моральних цінностей.
– Чому ці демократичні традиції, які закладалися протягом останніх 5 років так швидко зникли?
– Демократичні традиції в Україні тільки розвиваються, вони ще не до кінця зрілі. Давайте згадаємо як це було в [Сполучених] Штатах – ще протягом 100 років після здобуття незалежності рабство було законним. Після скасування рабства ще 100 років афроамериканці не мали повних громадянських прав. Тобто тут був 200-літній процес. Тепер давайте подивимося на американських олігархів – Рокфеллерів і Карнегі, які у 19 столітті у майже мародерський спосіб будували свої фінансові імперії і лише покоління по тому, їхні внуки стали соціально відповідальними філантропами, яких сьогодні шанують.
У наших лікарнях пацієнт ніколи не знає, чи вилікують його там, чи, навпаки, нашкодять. У різних державних установах, які мають служити людям, цим самим людям доводиться принижуватися.
В Україні пройшло менше часу, і ці процеси за століття матимуть рясніші плоди і вже наступні покоління громадян матимуть демократію. Але це не станеться автоматично. Треба працювати і надзвичайно важливо, щоб кожен зрозумів, що демократія починається з нього самого. Я на своєму місці мушу брати відповідальність за себе, за свою сім’ю. А в нас, на жаль, дуже багато чоловіків безвідповідально ставляться до своїх дітей, і коли ми будемо мати здорову сім’ю, коли ми у своєму місті, селі чи у своєму під’їзді наведемо порядок, ми побачимо, як зміниться вся Україна.
– Можливо, варто щось змінювати в освіті? Ваш університет працює за західними зразками, проте є багато інших, які ще функціонують в традиціях радянського союзу, тож на виході ми маємо молодих людей, затиснутих у старі шаблони.
– Проблеми і пороки нашої вищої освіти не є ексклюзивними, вони властиві і для інших сфер. У наших лікарнях пацієнт ніколи не знає, чи вилікують його там, чи, навпаки, нашкодять. У різних державних установах, які мають служити людям, цим самим людям доводиться принижуватися. У освіті ми також маємо подвійні стандарти і невитримані вимоги щодо якості. Але найбільшим злом є корупція – це найгірше, коли з раннього віку дитина усвідомлює, що їй можна купити оцінку. Звідси витікають і інші проблеми.
– Вся Україна і не тільки знає про візит СБУ до вас навесні і про їхні спроби змусити вас до співпраці. Як ви думаєте, чому вони зацікавилися студентами вашого ВУЗу?
– Я думаю, вони цікавляться всіма студентами всіх вузів, які є активними. Тільки що в нас просто була реакція на таке зацікавлення.
– Вам же потім надали пояснення? Наскільки вони були переконливі?
– Так, пан Хорошковський приїжджав і пояснив, що то була певна некомпетентність, і хочеться вірити, що ми можемо розраховувати на свободу волевиявлення наших студентів.
– Яке враження у вас склалося про Хорошковського після особистого спілкування?
– Спілкування було спокійним. А про суть справи переконає майбутнє. Я думаю, це був певний жест приїхати до Львова і я цей жест оцінюю, і хотів би, щоб лишилися відкриті канали комунікації. Бо це дуже важливо подолати цю недовіру, яку ми успадкували з радянських часів. Ми боїмося бути відкритими в суспільстві, і я би хотів, щоб позицією нашого університету не була позиція страху, а щоби ми діяли на засадах відкритості, довіри, співпраці.
– Ви – єдиний з ректорів ВУЗів, хто заявив про тиск. Який месидж ви би хотіли передати іншим керівникам українських університетів, які можливо, теж відчувають різного роду тиск, але бояться про це говорити відкрито?
– Я не наставник інших ректорів, багато з них і старші за мене, і мають більший досвід роботи, керують великими вузами. До того ж, вони залежать фінансово від уряду, від міністерства освіти. Наш університет не отримує нічого від міністерства, тож ми є в такому важкому економічному становищі, і в той же час, у морально вигідному положенні. І тому я би не хотів якось менторськи ставитися до якихось конкретних ситуацій в інших навчальних закладах. Проте, я хочу висловити свою моральну солідарність з ректорами, які захищають студентів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
