Уже кілька днів поспіль у Києві вирує підприємницький Майдан. Вирішення проблеми зависло в повітрі, а тому знаків запитання не поменшало. Радше навпаки.
В історії України вічеві майдани – це здебільшого наслідок глухоти керманичів. Це сигнал суспільству про те, що зворотній зв’язок від народу до влади або ускладнений, або відсутній взагалі. В цьому увиразнюється завдання, вирішити яке має передусім влада.
За комуністичного режиму засадничим елементом управлінської культури було табу на те, щоб «іти на поводу у вулиці». На цій засаді були вишколені цілі покоління радянської еліти – і, як бачимо, пострадянської також. Утім, не будемо спрощувати: отим гордовитим «не поступлюся» відзначаються також деякі керівники й загалом демократичних держав.
У згаданому табу проявляється візія, яка видається привабливою для багатьох правителів: народ (а тим більше протестний мітинг) – це лишень натовп, який керується стадними інстинктами та підвладний масовим психозам. Смішно, мовляв, прислухатися до думки натовпу. Значно краще використати особливості його психології, щоб дискредитувати протест, а тоді й узагалі зламати його.
Проте є й інша візія стосунків між владою і народом, у якій народ – це єдине джерело влади, а державна адміністрація – це слуги народу, яким він делегує частку своїх суверенних повноважень. І коли державні службовці не чують голосу єдиного носія влади – народу, або ж ігнорують його, вони втрачають моральне право представляти цей народ і підважують легітимність своїх повноважень.
У ці дні й навіть години, коли у владних кабінетах України зважують, яку з двох згаданих візій обрати, спільнота Українського католицького університету закликає керівництво держави рішуче порвати з антагоністичними традиціями минулого. Ми переконані: коли влада прислухáється до думки народу й має мужність заради суспільного миру відступити від уже задекларованих, але таки помилкових рішень, вона виявляє не слабкість, а навпаки – велику духовну силу.
Не менш важливу духовну силу виявляє і народ, коли своїм справедливим акціям непокори надає цивілізованого характеру. Ми горді й щасливі з того приводу, що підприємницькому Майданові вдалося загнуздати перші відчайдушні пристрасті, які вилилися в одиничний випадок деструктивних дій. Хай не «прославиться» Україна вуличними побоїщами, якими так рясніє суспільно-політичне життя нашої планети!
В особі тих, що стоять сьогодні на Майдані, ми вітаємо опору громадянського суспільства – клас незалежних підприємців, які пізнали ціну свободи й вагу особистої громадянської відповідальності. Ми солідаризуємося з їхньою громадянською відвагою, а також із тими їхніми вимогами, в основі яких лежать принципи соціальної справедливості, взаємного партнерства та солідарності. Ми – за прийняття такого Податкового кодексу, який не ставитиме на межу банкрутства цілу групу людей. Кодекс, якого очікує сьогодні українське суспільство, має відображати прощання держави з орієнтацією на каральне адміністрування й прощання суспільства з орієнтацією на патерналізм держави.
А ще ми хотіли б сказати Україні, що всією університетською спільнотою просимо Бога простерти Свою правицю понад Майданом та оберегти зібраних там людей від усякого лиха. Ми просимо в Бога також мудрості для наших державних керманичів. Нехай вийде Україна з нинішніх випробувань духовно сильною і просвітленою!
Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, колишній в’язень брежнєвських таборів
фінансово.
Щиро дякуємо!
