Виняткова урочистість 100-річчя від дня смерті блаженної Марцеліни Даровської відбулася 5 січня у Язлівці Тернопільської області.
На святкову Месу приїхали священики та сестри Чортківського і Тернопільського деканатів. Після урочистої Меси вшанували мощі та помолилися літанію до блаженної Марцеліни Даровської, дякуючи Всемогутньому Господу за дар і свідоцтво святості її життя.
Блаженна Марцеліна сказала: «всіх огорніть любов’ю і молитвою вашою – приятелів і ворогів. Нехай ваше серце не робить винятку. Бо кожний близький – це спільнота, а всі разом творимо одну велику спільноту».
Марцеліна Даровська народилася п’ятою дитиною у багатодітній польській сім’ї , яка жила у любові до свого народу. Вже в ранньому віці, вона боляче відчувала поневолення своєї батьківщини. У спогадах вона зазначала: «Я просила у Бога милосердя і благословення для рідної землі та змоги стати корисною для неї». Ця молитва була почута. Мала здійснитися й інша її дитяча мрія – шокуюча для рідних , адже сім’я не відзначалася релігійністю. Дівчинка мріяла стати черницею і служити Богові, хоча знала про чернече життя небагато, бо монастирі на окупованих на той час Росією територіях були заборонені.
Батько Марцеліни не зміг зрозуміти поривання своєї доньки, незважаючи на любов і глибоку приязнь, що їх єднала. Важко захворівши, він узяв у доньки обіцянку, що та вийде заміж.
Шлюб 22-річної Марцеліни з Каролем Даровським відбувся 2 жовтня 1849 року. Біля образу Чорної Мадонни у Ченстохові молоде подружжя залишило свої шлюбні обручки й поклялися жити у Бозі й для Бога». Обов’язки дружини і матері Марцеліна виконувала зразково. Чоловік не раз казав: «Я надто щасливий, так не може довго тривати!» Через три роки щасливого сімейного життя він помер від тифу. Жінка залишилася з двома маленькими дітьми: Йосипом та Кароліною. А через рік маленький син помер від дифтерії. Тоді, занурена в біль, Марцеліна вже точно знала, яким є Божий задум щодо її життя. В автобіографії вона записала: «Світська дорога не була мені призначена Божою волею, моє покликання – в чернечому житті».
У Римі 27-річна Марцеліна склала приватну чернечу обітницю у згромадженні, яке формувалося довкола о. Ієроніма Кайсевича та Юзефи Карської. У 1860 році по смерті Юзефи, вона стала настоятелькою невеликої чернечої спільноти.
У 1863 році Мати Марцеліна повернулася на Україну і стала засновницею та першим керівником Згромадження Сестер Непорочного Зачаття у с. Язловець біля Бучача на Тернопільщині. Це була перша у цілій системі християнства школа-інтернат для дівчаток зі шляхетних католицьких родин. Матінка Марцеліна розроблила оригінальну методику виховання і навчання, яка давала добрі результати. Цей навчально-виховний заклад незабаром став визнаним осередком культурного і духовного життя галичан.
Засновниця виразно окреслила характер Згромадження: «Божий задум у ньому – це втілення заклику Господньої молитви про Царство Боже на землі, де б у найповнішому значенні жилося з Богом і для Бога, згідно Божої волі та під Божим пануванням».
Була впевнена, що Батьківщина зміцнює її відродженням суспільства, а для цього необхідно, щоб родина повернулася до Бога.
Засновниця згромадження звертала особливу увагу на патріотичне виховання. На її думку, національність це «ознака Божої думки про народ». Водночас вона була глибоко переконана, що «всі люди між собою брати. Бог є одним Господом, а люди – Його дітьми й однією родиною…».
Мати Марцеліна мала безцінний дар – серце, яке любило Бога і людей. Вона знала, що «любов – це єдина сила, єдина зброя супроти труднощів, єдиний засіб впровадження добра».
Волю і сили для діяльності Мати Марцеліна черпала з глибокої молитви та переконання, що «Згромадження є Божим , сам Бог його проводить. А я? – Лише перо в руках писаря».
За матеріалами: Католицький Медіа-Центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
