Сором!

Якщо інші бачать в нас братів, то тим паче ми самі повинні так на себе дивитися.

Сунітський університет Аль-Азхар в Каїрі на невизначений термін відклав діалог з Ватиканом. Причина? Висловлювання Папи і представників Апостольської Столиці, які закликають шанувати права християн в Єгипті і на Близькому Сході. Це сумний крок. Особливо тепер, коли відбуваються молитви про єдність християн і дні різних релігій, так як польський День Ісламу. Одначе, варто поглянути на цю подію не лише з перспективи діалогу між католиками та мусульманами.

Для нас, християн, очевидний той факт, що Папа – голова всіх католиків. Тільки католиків. Інші християнські деномінації мають окремі структури і навіть найменшим чином не підлягають владі Папи. Тому часто сприймаємо християн інших конфесій як чужих. А тим часом християни Єгипту, за яких заступився Бенедикт XVI, зазвичай приналежать до Коптської Церкви, яка не перебуває у єдності з Римом. Так само і в інших країнах на Близькому Сході, хоча багато християн належать до спільноти, які перебувають в єдності з Апостольським Престолом, але не всі з них католики. Отже, заклик Папи важко сприймати як спробу поширення власного впливу методом заступництва за «своїх». З перспективи «церковної політики» – це цілком безкорисливий жест, яким Папа хоче захистити від екстремістів права тих, кого переслідують за їхню віру.

У реакції влади університету Аль-Ахзар можна шукати різноманітні мотиви. Однак важко не помітити, що так само як ми не дуже добре розрізняємо сунітів та шиїтів, так само мусульмани нашу конфесійну приналежність трактують як щось другорядне. Для них ми всі – інші, бо визнаємо єдину віру в Ісуса Христа.

Чи ж це не якийсь прикрий парадокс? Мусульмани дивляться на християн різних конфесій як на братів, ми ж самі не раз споглядаємо одні на одних з-під лоба. Не вміємо розумно вирішити навіть справи, які стосуються культу у найсвятіших для нашої віри місцях – Базиліці Різдва Христового та Гробу Господнього. Чи ж не сором?

Як видно з історії, не раз легше підписати мирний договір після найкривавішої війни, ніж вирішити контроверсії у справах віри та переламати взаємні упередження. Ледве закінчився тиждень молитов за єдність християн. Тільки б усе не закінчилося присутністю жменьки на спільних відправах, а вилилося в тиху молитву всіх віруючих у Христа.

Анджей Мацура, wiara.pl