Роздуми на Євангеліє VII Неділі звичайного періоду
«Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5, 48).
Дуже часто люди сприймають ці слова як заклик до безпомилковості, непогрішності у вчинках. Тому одні відразу говорять, що це не можливе для них, інші ж, намагаючись осягнути цей ідеал, впадають в зарозумілість і гординю, які аж ніяк не є християнським ідеалом.
Що має на увазі Господь Ісус, коли Він закликає своїх учнів до досконалості? Чи таку безпомилковість?
Він має на увазі досконалість у вчинках милосердя, це випливає з контексту Євангелія. Вчитися завжди пробачати, намагатися пробачати завжди. «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода?» (Мт 5, 44-46)
Ми не повинні забувати про справедливість Божу. Одна з головних істин віри нагадує нам: Бог є справедливий і милосердний. Неможливо зрозуміти Божого Милосердя без усвідомлення Божої справедливості. Часто ми жадаємо милосердя до себе, в то й же самий час не будучи навіть справедливими до себе і інших. Є три ступені справедливості, яки ми повинні усвідомити. Перший ступінь – приймати покірно справедливі вироки по відношенню до себе. Причому особливо тоді, коли справедливість мені говорить, що я неправий. Другий ступінь – бути справедливим по відношенню до інших, навіть тоді, коли це не вигідно і неприємно мені. Третій – тоді, коли справедливість на твоєму боці, вміти пробачити.
Дуже часто ми застрягаємо на першому ступені: бунтуємо і нарікаємо проти справедливого рішення по відношенню до нас, причому в найдрібніших проблемах і ситуаціях. Прикриваємо нашу гординю словами подібними до цих: «образили мою гідність».
Що ж з другим ступенем? Знаємо, що визнати правоту іншої людини, коли ти залишаєшся поза конфліктом – легко. Гірше, коли тебе звинувачують в неправоті.
Бачимо, що ми не є такі досконалі, як хотілося б, тому Господь Ісус закликає нас до того, щоб ми уподібнилися Отцю небесному в пробаченні. Є гарна приказка: «Бог пробачає завжди, людина – іноді, природа – ніколи». Бог пробачає нам завжди. Ми невдячні Йому – Він пробачає, ми бунтуємо проти Нього і це Він зносить. Кожного дня мільйони разів Він нам пробачає.
Середньовічний італійський митець Перуджині довго не сповідався. Дружина майстра одного разу запитала чоловіка, чи він не боїться померти без сповіді. Перуджині відповів: «Подивись на це по-іншому, люба. Моя професія – це малярство, і я перевершив себе як митець. Професія Бога – прощати, і якщо тільки Він досягнув такого ж успіху у своєму ремеслі, як я у своєму, то не бачу жодних підстав чогось боятися».
Так, «професією» Бога є пробачати, але Він закликає, щоб і ми вдосконалювалися в цьому мистецтві, що зветься прощати.
В жовтні 2010 року святіший Отець Бенедикт XVI долучив до лику святих першу святу Австралійського континенту Мері МакКіллоп. Наприкінці ХІХ століття вона заснувала згромадження сестер Юзефіток від Найсвятішого Серця Ісуса, які займались навчанням убогих дітей. В цій справі вона зустрілась з дуже великими проблемами і труднощами. І, як це не дивно, найбільше противились новому згромадженню деякі духовні. Свята і згромадження, яке було нею засноване, стали жертвами інтриг деяких духовних, її навіть відлучили від Церкви (щоправда звинувачення були безпідставні). Проте, її сучасниці стверджували, що ніколи не бачили і не чули, що вона скаржилась чи осуджувала тих, хто створював їй проблеми, вона і слова проти них не сказала. Вона зберігала такий спокій, начебто взагалі це її не стосувалось. Натомість всі відчували в ній глибокі любов і спокій.
Наша християнська досконалість, отже, не полягає в тому, щоб не мати взагалі жодних прогріхів. Це неможливо, навіть праведним (пор. Притч 24,16). Звісно, треба уникати гріха, особливо тяжкого, бо це основа нашого духовного життя. Проте, не треба жити в ілюзії, що ми його вже позбулися, бо завжди ми можемо впасти («Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (1Кор.10,12)».
Господь від нас не вимагає неможливого, але показує, що може бути єдиною властивою дорогою, що провадить до нашого спасіння: довіряючи себе Божому Милосердю, самому бути до інших милосердним.
Слуга Божий Йоан Павло ІІ сказав в проповіді під час освячення санктуарія Божого Милосердя в Краківських Лагевніках в 2002 році: «Треба переказувати світу вогонь милосердя. В милосерді Бога світ знайде мир, а людина щастя!»…
фінансово.
Щиро дякуємо!
