Що робить гординя

«Скажемо: Від людей, – лячно народу, – всі бо вважали Йоана, що він пророк» (Мк 11, 32)

Первосвященики й книжники та старші не випадково ставлять питання Ісусу про те, якою владою Він вигнав міняйлів з храму, оскільки вважали, що мають монополію на трактування Закону Мойсея, єдині мають право розпоряджатися храмом і тим, що робиться в храмі, отже вважали себе ображеними за таке «свавілля» Христа.

Ісус відповідає питанням, яке стосується віри цих людей. Ісус ставить питання публічно, в присутності багатьох людей, які слідують за ним, тому старші, первосвященики та книжники, повинні на нього відповісти, оскільки можуть втратити авторитет народу, а це для себе вважають за небезпечне. В усій своїй «мудрості» вони не змогли знайти відповіді, яка б їм не зашкодила і уникають відповіді на питання.

Подія, описана в цьому уривку гарно показує на прикладі старших і книжників єврейського народу чим є гординя. Вона бо засліплює людину, людина починає вірити в свою безпомилковість, відриваючись від об’єктивної істини. Людина втрачає зв’язок з реальністю, а знаходиться в своєму вимріяному світі. І коли доводиться зустрітися з істиною, з реальністю (а це чи раніше чи пізніше повинно статись) людина не хоче прийняти правди, бо вона їй здається невигідною.

Ось що пише про гординю о. Ансель Ґрюн в книзі «Небо починається в тобі»: «Горда людина так сильно ідентифікується з ідеальним уявленням про себе, що не хоче протистояти власній дійсності…Отже, пиха робить людину сліпою на власну дійсність. Я говорю світу, що правдиве, але взагалі не знаю самого себе. Я захищаюсь від того, щоб подивитися на себе. Ісус зцілює від сліпоти сліпих від народження. Він плюнув на землю, а потім делікатно клав болото на їхні очі, начебто хотів сказати: «Бо ти також є взятий з землі. Примирись з дійсністю, яка є в тобі, і темними сторонами своєї природи. Стань людиною, і будеш знову бачити. Доки ти зрікаєшся того, що ти порох земний, доти не будеш бачити»».

При зустрічі з Христом чи то в молитві чи в таїнствах Церкви, або читаючи св. Писання, ми повинні завжди пам’ятати, хто в цій зустрічі має бути на першому місці. Подібно до Самуїла ми повинні говорити: «Говори, Господи, бо слуга твій слухає» (пор. 1 Цар 3, 10). Це ми повинні слухати Христа, прислухатись до Його слова а не Він нас. Людина, що трошки просунулася вперед в духовному розвиткові легко може впасти в гординю, ставлячи себе вище над іншими, про що свідчить гординя книжників. Дійсно, вони були дуже на високому інтелектуальному рівні для свого часу, але через те, що не мали смирення, не змогли роздивитись в «звичайній людині», тобто в Ісусі, Месію.