Початок листопада, а тим більше його відпустовий тиждень, осяює наші цвинтарі світлом свічок і сердечною молитвою. Папа Римський служить традиційну Месу за померлих на римському міському кладовищі.
Як зазначив у дописі на своєму ФБ‑акаунті єпископ Віталій Кривицький, ординарій Київсько-Житомирської дієцезії, «християни відвідують кладовища не для того, щоб ‘зустрічатися’ з померлими, — їх там немає, — а для молитви та оновлення віри у Воскресіння».
Ми — спільнота живих і померлих, об’єднаних у Христі
У Житомирі на Польському цвинтарі Святу Месу очолив єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький. Разом із ним співслужили священники з житомирських парафій, об’єднавши свої серця у молитві за померлих, котрі вже переступили поріг земного життя, пише сайт дієцезії.
У проповіді Його Преосвященство нагадав, що молитва за померлих — це прояв живої любові, яка не зникає зі смертю.
Якими можуть бути наші молитви за померлих? Це участь у Святій Месі з конкретним наміром, молитва Розарію чи Вечірні за померлих, набуття відпустів у дні від 1 до 8 листопада, відвідини кладовища, діла милосердя, милостиня або щоденна коротка молитва серця, — нагадав єпископ. «Кожна така молитва є актом віри, що життя не закінчується смертю, і що любов має силу переходити межі часу й простору».
Після Святої Меси за традицією, відбулася процесія алеями цвинтаря. Молитви за упокій лунали над могилами, де спочивають священники, черниці, батьки, діти, ті, чиї імена вже стерлися з каменю, але не з пам’яті Божої. Ця молитва, яку Церква кожного року повторює, є знаком віри, що ми всі належимо до однієї спільноти — живих і померлих, з’єднаних у Христі.
«Очистімо Чистилище, як казав Падре Піо!»
У Кам’янці-Подільському загальноміська молитва відбулася в суботу 1 листопада 2025 року на центральному цвинтарі, на Алеї слави; її очолив єпископ-емерит дієцезії Леон Дубравський.
— Щороку 1 листопада, на Всіх Святих, уже традиційно люди йдуть на могили своїх близьких, — сказав він для CREDO. — Завжди відбувається процесія з Розарієм. І я би сказав, що людей останніми роками на цій молитві більшає — може, це пов’язане з війною. Хоча, звісно, це переважно жінки, а не чоловіки, але в Церкві й так жінок більшість. Мені здається, люди починають більше перейматися тією проблемою, що в країні триває війна. Раніше, на мій погляд, участь у цих молитвах була трохи поверховою. Однак фактично немає дітей і молоді на листопадових молебнях!
Пам’ятаю свої часи, як ішли на цвинтар, — дітей приходило чимало. Я просив людей: візьміть із собою дітей, підіть на кладовище разом із ними, беріть дітей, онуків — бо ми всі там будемо. Привчайте сьогодні дітей і молодь до молитви за померлих! Але не всі це відчувають. Серце болить від того, як людям це стало байдуже…
Хоч зараз прошу: з 1 по 8, поки триває октава, — допоможімо нашим померлим, а вони допоможуть нам. Вони чекають на ці дні, коли Церква дає можливість допомагати тим, хто вже відійшов із земного життя. Людей треба увразливити, бо вони втратили цей запал. Коли я був молодим священником, на цвинтарі більше йшли молитися… Люди прагнули єднатися з померлими в молитві! Деякі приїжджали і за 100 кілометрів, спали в костелі на лавках, і старалися цю октаву присвятити за померлих, здобути для них відпусти. Це був вражаючий приклад…
Сьогодні в людях треба це почуття оживити. Бо померлі сюди вже не прийдуть — а от ми туди підем. Треба приготувати собі дорогу! Отож я закликаю живих — оновити в собі вразливість до померлих. Щоб відчувати їх. Бо нам тільки здається, що вони померли, — вони живуть, просто в іншому вимірі, і треба оживити в собі віру, щоб відчувати єдність із ними. А люди байдужіють до померлих, так наче і не вірують у вічне життя!
Подивімося, що святі казали. Падре Піо, до якого душі з Чистилища приходили на Євхаристію.
Коли я був у Житомирі — дуже любив ходити на цвинтар. У листопаді, приходячи на молитву, я щодня чув, як біля чиєїсь могилки співає пташка. Весь листопад, цілими днями. Це було щось неймовірне! Я подумав: чи там дитинка похована, чи якась мама, — який знак, що так прекрасно в листопаді співала пташечка. Минуло понад 50 років, а я це пам’ятаю. Навіть пташка, і та в листопаді прилітає на могилку!
Людям треба говорити про християнську вразливість на молитву за померлих. Дітям, молоді, яких цей світ викрадає, формує їх в інакших цінностях. Їм необхідно про це говорити. Сьогодні мало на цьому наголошують. Наші рідні близькі, знайомі — чекають на наші молитви. Тому Отець Піо казав: треба «очистити Чистилище!» Визволити звідти душі померлих нашими молитвами і жертвами. А жертвувати можна все: і молитву, і добрі справи, і всілякі страждання, яких зараз особливо багато.
Пам’ятаймо про наших покійних — вони не померлі, вони живі, а ми можемо їм допомагати нашими молитвами!
Фото: Санктуарій Пресвятого Серця Ісуса у Кам’янці-Подільському
«Найкраще — одразу до Раю!» — єпископ Павло Гончарук
У Харкові молитва за померлих відбулася 3 листопада на Алеї Слави 18‑го цвинтаря, повідомляє сайт Харківсько-Запорізької дієцезії.
Щороку тут з’являється дедалі більше прапорів над могилами захисників і захисниць. Звертаючись до зібраних у проповіді, ординарій дієцезії єпископ Павло Гончарук зазначив:
— Через Таїнство хрещення ми є у спільноті і, перебуваючи в ній, маємо унікальну благодать прийняти цю благодать і передати її іншим. Після смерті такої можливості вже не буде. Бог хоче бути присутнім, хоче діяти — через тебе, через мене. Часом кажуть: «Де той Бог?», а Бог каже: «А де Мої діти?»
Молячись за душі померлих, ми скорочуємо час їхніх страждань, бо вони перебувають у чистилищі: бачать Бога, їхнє прагнення розпалюється ще більше, але не можуть до Нього дійти, бо не до кінця очистилися — не навчилися прощати, мали злість чи образу.
Дякуймо Богові за можливість проявити любов до наших ближніх. Нехай Він допоможе нам якнайбільше їм допомогти, а коли ми відійдемо з цього світу — щоб Господь скоротив час нашого перебування в чистилищі. Найкраще — одразу до Раю!
Фото: Агнесс-Наталія Кубанська та Вікторія Проскуріна
Мукачево: Бог не хотів смерті
В Мукачівській дієцезії в день1 листопада, як повідомляє ФБ‑канал Veritas, повчальне слово звернув до вірних вікарій парафії св.Мартина о.Євгеній Фізер.
Про відвідування цвинтарів він, зокрема, сказав:
«Це місце, де наш погляд, завжди звернений вниз на могили до землі.
Наше життя деколи може виглядати з таким поглядом униз, прибитим нашими стражданнями, труднощами, проблемами; але сьогоднішня урочистість — це запрошення підвести очі до неба. Наше життя є покликанням до неба. Чи бачимо ми себе серед святих?»
Наступного дня, у спомин Всіх померлих вірних, о.Євген зазначив у проповіді, що Бог не хотів смерті. У планах Бога, коли Він створив людину, смерті не було! Тому все, що не-Боже, що поза Богом, стає для нас таким важким обтяженням. Люди не хочуть говорити про смерть, цієї теми уникають, хоча від самого зачаття ми всі рухаємося в цьому напрямку… Але не до смерті. А до вічного життя.
Чи брати дитину на похорон? Чи говорити їй про смерть? Але з вірою у вічне життя ми про це і можемо, і повинні говорити! Смерть не є фінішем людського життя, а переходом до кращого існування.
Смерть — це наслідок гріха; гріх — це процес умирання. Він ще не є смертю, але веде до неї. Ісус навчав: «Хто вірить у Мене, той навіть і вмерши, житиме». Це так нелогічно! Але Господь каже: хто помре, вірячи в Моє воскресіння, той буде жити далі.
У Мукачеві молитви за померлих, за інформацією CREDO, відбувалися для двох спільнот окремо: 1 листопада — для українськомовних католиків, для яких душпастирем є о.Юрій Голотюк, а в неділю 2 листопада — для угорськомовних, ними більше займається о.Іштван Погань. Молебні відбулися на центральному міському цвинтарі.
Одеса: за всіх святих і наших захисників
В Одеській катедрі Успіння Пресвятої Богородиці Святі Меси 1 і 2 листопада очолив ординарій Одесько-Сімферопольський єпископ Станіслав Широкорадюк. У вступі до Меси в урочистість Усіх святих він, зокрема, згадав «всіх Святих, з якими єднаємось, прославляючи Бога» та їхнє заступництво, і закликав молитися, щоб вони «випросили для України мир і захистили нас від того ненависного ворога, який нищить наш народ». Єпископ просив згромаджених у храмі «не забути представити Богові у своїх молитвах усіх тих, які захищають нашу землю, ризикуючи своїм життям або навіть віддаючи своє життя за нашу Батьківщину».
У проповіді ординарій згадав кілька подій, що відбулися в катедрі, зокрема — як військова адміністрація звернулася з проханням провести вручення державних нагород сім’ям захисників. Було 36 сімей, яким вручали пам’ятні хрести «За відвагу».
— Військові не були такі аж дуже віруючі; але мали відчуття, що люди зовсім по‑іншому приймають цей хрест — нагороду своїй дитині, яка загинула, — у храмі, ніж на якихось трибунах чи мітингах, — відзначив він. — І можна було бачити, з якою повагою ці люди дивилися на вівтар і приймали ті нагороди… Промовляючи до них, я сказав: це людська нагорода; вона важлива, але це той мізер, який може дати світ, який не може замінити дитину чи батька. Але пам’ятайте, що найбільша нагорода — в небі. Ті, хто віддали життя, вчинили акт героїчної любові. Дуже багато мучеників є в цю війну. Головне — це чи є в них віра? Найбільший смуток — це коли люди втрачають своїх близьких, а далі не мають жодної надії…
Оплакування померлих — це насправді оплакування живих, бо померлі живуть, а живі втрачають своїх близьких! Плакати треба не за загиблими, які вже не страждають, а за цими живими. Бо коли немає віри — це подвійний смуток…
Наступного дня, на Месі за померлих, єпископ Станіслав у проповіді продовжив цю виховну думку. Фіолетовий колір орнату, зауважив він, говорить не про смуток чи жалобу, а про вшанування гідності кожного померлого вірянина. «Ця людська гідність постає перед Богом, і кожна добра справа, яку людина чинила, знаходить винагороду».
— Гідність людська — безсмертна, як і людська душа, — переходить із цього світу. Церква, згадуючи «всіх» померлих вірних, не хоче ні про кого забути, вшановуючи цим гідність кожного. Вірний — віруючий — який мав віру. Молимося за наших близьких, рідних і добродіїв — тих, кого не можна забути.
Саме про них, «рідних і добродіїв, яких не можна забути», молилися під проводом єпископа Станіслава на ІІ Християнському цвинтарі в Одесі, а також на Північному цвинтарі, як і на цвинтарях інших міст і сіл дієцезії.
Фото з ФБ Ks Jan Maria Paulauski
Фото з ФБ Życie Polskie w Odessie
Очаків. Фото з ФБ Дієцезія Одесько – Сімферопольська / Diecezja Odesko – Symferopolska
Фото з ФБ Парафія святого Климентія – м.Одеса
Львів молився «за святих повсякденності»
Як ми повідомляли, архієпископ митрополит Львівський Мечислав Мокшицький очолив Святу Месу на Личаківсьому цвинтарі у Львові.
У богослужінні взяли участь численні вірні, ввященники, монахині, представники влади та Генерального консульства Республіки Польща у Львові і польських громадських організацій.
Митрополит наголосив, що святість — це не привілей обраних, а щоденний шлях кожного християнина.
фінансово.
Щиро дякуємо!
