Роздуми над Євангелієм І неділі Великого Посту
Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів. (Мт 4,2)
Фрагмент Євангелія, який читаємо в Церкві в Першу Неділю Великого посту є дуже насичений змістом. Тому неможливо в роздумах над Святим Писанням, які займають щоденно лише 15-30 хв. зосередитись на всіх істинах, які можемо споглядати в цьому тексті. Належить вибрати щось одне. Але до цього уривку треба повертатися знов і знов.
Після прийняття Хрещення в Йордані, яке було початком публічної діяльності Ісуса Христа, Дух Божий веде Ісуса у пустелю. Ісус сорок день постить. А далі євангеліст Матей зазначає, що після сорока днів і ночей посту Господь «нарешті зголоднів». Що означає цей голод наприкінці посту: чи Ісус не хотів їсти сорок день і сорок ночей, перебуваючи у пості, або йдеться про інший голод? Як це не дивно одностайної думки в коментарях до Біблії я не знайшов. Наприклад св. Єронім і св. Йоан Золотоустий пояснюють цей фрагмент тим, що Христос з огляду на свою божественність дійсно не відчував фізичного голоду, натомість, в кінці сорока днів починає Його відчувати, щоб допустити випробування (див. Иероним Стридонский, «Четыре книги толкований на Евангелие от Матфея», «Толкование св. Иоанна Златоустого на Евангелие от Матфея», беседа 13). Для сучасної людини це здається неможливим – сорок день і ночей нічого не їсти, і не відчувати голоду. Однак, те що неможливо для людини – можливе для Бога. Також відомий є приклад Марти Робін, яка ціле своє життя нічого не споживала, окрім Святого Причастя. Тому цілком можливе, що і Ісус, перебуваючи на молитві, був настільки нею захоплений (перебував в екстазі), що не мав відчуття голоду.
Існує ще одне тлумачення цього голоду, що його відчув Ісус. В Євангелії від Йоана Ісус Христос говорить: «Їжа моя — волю чинити Того, Хто послав мене» (Йн 4, 34). Також одним з останніх слів Ісуса на Хресті є волання: «Спраглий Я!» (Йн 19, 27). Отже, цілком можливо, що могло йтись і про цю спрагу Спасителя, яка випливає з Його безмежної любові до людини, що також пов’язана з прагненням виконати волю Отця Небесного.
Катехизм Католицької Церкви зазначає, що метою диявола в цій спокусі було відвернути Христа від Його спасительної місії (див. ККЦ 394).
Христос допускає випробування спокусою, по-перше, щоб знищити наслідки трагічного підкорення спокуси Адама і Єви, а по-друге для того, щоб навчити нас не боятися спокус, а долати їх міццю Христовою, разом з Ісусом Христом, який «тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, він може допомогти тим, що проходять через пробу» (Євр 2,18).
Для більш глибоких роздумів на тему спокуси пустелі хочу порадити роздуми на цю тему в першій частині книги Бенедикта XVI «Ісус з Назарету», або статтю «Искушение сатаны» з книги о. Александра Меня «Магия, окультизм, християнство».
фінансово.
Щиро дякуємо!
