Багач і Лазар

Роздуми над Божим Словом на четвер ІІ тижня Великого Посту

Ця притча дуже добре дає зрозуміти нерозривність зв’язку поміж тим, що ми робимо (або не робимо) в земному житті і нашою майбутньою долею у вічності.

Ісус змальовує в притчі двох осіб, долі яких перетинаються в житті: багач і Лазар, який «лежав перед його ворітьми» (Лк 16, 20). Ім’я Лазар докладно перекладається як «допомога Божа». З тексту не зовсім зрозуміло за що багач опинився в пеклі. Деякі богослови стверджують, що причина була лише в тому, що він був багатий: «одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно» (Лк 16, 19) і як говорив до нього Авраам: «Дитино, згадай, що ти отримав свої блага за свого життя, так як Лазар — лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся» (Лк 16, 25). Цю думку посередньо підтверджують слова Ісуса Христа: «Воістину кажу вам: важко багатому ввій­­­ти в Царство Небесне. І ще кажу вам: легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж ба­гатому ввійти в Царство Боже» (Мт 19, 24) Справа ж не в тому, що людина вже через саме посідання якогось матеріального добра не може ввійти в Царство Небесне, але в тому, що посідання якогось матеріального маєтку — це серйозна спокуса: адже створює ілюзію самодостатності та «зайвості» Бога. Такий стан, відчуття самодостатності, протиставляється першому з восьми блаженств — блаженству вбогих духом. Невипадково, можливо, Ісус називає на ім’я цю вбогу людину, а багатий залишається неназваним. Лазар повністю живе з Божої допомоги — він не може ні на кого сподіватися, крім Бога. Лазар на землі жив надією на Бога. Надія, довіра Богові, яка виражається в наших учинках, є тим єдиним зв’язком, який тут, на землі єднає нас з Богом і який запроваджує нас з землі до неба. Багатий покладався на багатство, а після смерті матеріальне не має вже ніякої вартості й тому його сподівання марні. Якби він зрозумів, що, допомагаючи бідному, він може запевнити собі вічне життя, то міг би врятуватися (пор. Лк 16, 9). Отже, багатія згубило не саме багатство, а сліпота і невразливість на справи вічного життя. Ми також можемо забути про вічні справи та переоцінити важливість матеріальних благ, покладаючи надію саме на них, не обов’язково бувши аж занадто багатими чи, навіть, багатими взагалі. Така поведінка може проявлятися в заздрості та осудові тих, хто щось має. Тепер подивімося на Лазаря: ми не чуємо від нього нарікань чи докорів і слів засудження стосовно багатія. Він приймає свою долю і погоджується з волею Божою, який через бідного Лазаря давав шанс багатому спастись. Бог використовує нас, щоб ми служили спасінню одне одного, а ми не завжди хочемо бачити ці нагоди.

Важлива також істина про пекло, з якого вийти вже неможливо. І це важлива пересторога.

Багатій, побачивши свою долю, хотів врятувати принаймні своїх родичів від небезпеки пекла. Він просить Авраама, щоб той послав Лазаря для напоумлення їх. Авраам же стверджує, що тому, хто вірить  має бути достатньо того, що написано у Святому Писанні [Мойсей та пророки — вираз, який означає Святе Писання, яке в часи Ісуса Христа складалось з двох основних частин: П’ятикнижжя Мойсея, або Тори, і зібрання пророцьких книг — Прим. авт.], бо все що потрібно для спасіння Бог вже об’явив.

Ми ж повинні розцінити ці слова як план до спасенних дій: довірити своє життя Богові, а не нарікати на те, що чогось не маємо. Не засуджувати інших і не заздрити їм, підкріплювати свою віру Словом Божим і служити справі нашого спасіння, несучи безкорисну допомогу тим, хто потребує, тим, чим можемо. Таким чином ми можемо осягнути вічне життя.