Ось вже понад шість років тому на цій площі ми брали участь у похованні Папи Римського Йоана Павла II і віддавали йому останню шану. Біль втрати глибоко проймав усіх, однак переважало почуття незмірної благодаті, яка огортала Рим та увесь світ: благодаті, яка стала плодом усього життя мого улюбленого попередника, а особливо його прикладу в стражданнях. Вже тоді ми відчували ароматний подув його святості, і народ Божий висловив різноманітним чином своє вшанування до нього. Тому я зробив усе, щоб з належною повагою дотримуючись традиції Церкви, його процес беатифікації відбувався якомога швидше. І, врешті, з Господньої волі настав цей довгожданий день, настав дуже швидко: Йоан Павло II – блаженний!
Висловлюю мої сердечні вітання всім, а, зокрема, численним паломникам, які саме для цієї радісної нагоди прибули до Рима з усього світу, Кардиналам, Патріархам Східних Церков, Братам Єпископам і Священикам, Офіційним Делегаціям, Послам і представникам влади, Богу посвяченим особам та світським, а також усім, хто єднається з нами через радіо і телебачення.
Цю другу неділю Пасхи Блаженний Йоан Павло II найменував неділею Божественного Милосердя. Невипадково обрано для святкування сьогоднішню дату, адже за задумом Провидіння мій Попередник віддав Богу духа саме у надвечір’я цього знаменного дня. Сьогодні також перший день травня, місяця Діви Марії, а також спомин Святого Йосипа – робітника. Ці елементи складаються, збагачують нашу молитву і допомагають нам, все ще паломникам у часі і просторі, а на небесах це свято серед ангелів і святих має зовсім інший вигляд! Але Бог – один, і один – Христос, Він, ніби міст, що сполучає небо і землю, отож, тепер ми, як ніколи, почуваємося ближчими, майже учасниками небесної Літургії.
“Блаженні ті, які, не побачивши, і увірували” (Йн 20, 29). Сьогодні у Євангелії Ісус проголошує це блаженство, блаженство віри. Воно торкається нас особливо тому, що ми зібралися взяти участь у проголошенні блаженного, і навіть більше, адже сьогодні зараховано до спільноти блаженних Папу, Наступника Петра, місія якого полягає у зміцненні у вірі його братів та сестер. Йоан Павло II блаженний за свою віру, сильну і завзяту, віру апостолів. І відразу відтворюється у нашій пам’яті слова іншого блаженства: «Блаженний ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло і кров тобі оце об’явили, але Мій Небесний Отець» (Мт 16:17). Що ж об’явив Симону Небесний Отець? Те, що Ісус – це Христос, Син Бога живого. За таку віру Симон стає «Петром», тобто скелею, на якій Ісус може побудувати свою Церкву. Вічне блаженство Івана Павла II, яку Церква сього з радістю проголошує, криється у цих словах Христа: «Блаженний ти, Симоне» і «Блаженні ті, які, не побачивши, увірували!». Блаженство віри, отримане Йоаном Павлом II як дар від Бога Отця, для будівництва Христової Церкви.
Наші думки линуть також до іншого блаженства, яке в Євангелії займає чільне місце: блаженство Діви Марії, Матері Спасителя. Вона, зачавши своєму лоні, чує слова святої Єлизавети: «Блаженна ж та, що повірила, бо сповниться проречене їй від Господа!» (Лк 1,45). Марія уособлює блаженство віри, і ми радіємо, що проголошення Йоана Павла II блаженним відбувається в перший день місяця Діви Марії, яка своїм материнський поглядом зміцнювала віру Апостолів, і безперервно підтримує віру їх наступників, зокрема покликаних увійти на престол Петра. Про Марію не згадується в розповідях про воскреслого Христа, але її присутність проймає все, вона Мати, якій Ісус доручив кожного з учнів і всю спільноту. Зокрема, помітно, що суттєву материнську присутність Діви Марії передають Святі Йоан і Лука в розповідях, які передують уривкам сьогоднішнього Євангелія та першого читання: в описі про смерть Ісуса, в якому Марія постає біля підніжжя хреста (Йн 19:25), та на початку Діянь Апостолів, які розповідають про неї серед учнів, зібраних на молитві в світлиці (Діян 1:14).
Сьогоднішнє друге читання також говорить нам про віру, і до новохрещених звертається особисто Святий Петро, пройнятий духовним запалом, вказуючи їм привід надії і радості. Хочу зазначити, що в цьому уривку Петро, розпочинаючи своє перше послання, висловлюється не наказовим, а дійсним способом, він пише, «Ви – пройняті радістю» – і додає: «Ви Його любите, не побачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а віруючи. Тому радійте невимовною й славною радістю, осягаючи мету вашої віри: спасіння душ (1П 1, 6.8-9). Все написане дійсним способом, тому що все постає у новому світлі, що засяяло від воскресіння Христа і до якого дає доступ віра. «Це вчинив Господь – каже Псалом (118, 23) – і воно дивовижне в наших очах», очах віри.
Дорогі брати і сестри, сьогодні сяє в наших очах, у повному духовному світлі воскреслого Христа, улюблена і шанована постать Йоана Павла II. Сьогодні його ім’я додається до сонму Святих і блаженних, яких він проголошував впродовж майже 27 років свого папського служіння, нагадуючи невтомно і наполегливо про покликання кожного до високої якості християнського життя, до святості, як говориться у соборній Конституції про Церкву “Світло Народів”. Всі члени Божого народу – єпископи, священики, диякони, світські, монахи та монахині – усі ми в дорозі до нашої небесної батьківщини, де на нас вже чекає Діва Марія, винятковим і досконалим чином з’єднана із таїною Христа і Церкви. Кароль Войтила, спочатку як Єпископ-помічник, а згодом архієпископ Кракова, брав участь у Другому Ватиканському Соборі і усвідомлював добре, що присвятити Марії останній розділ документа про Церкву означало поставити Матір Спасителя як образ і приклад святості для всіх християн і для всієї Церкви. Це богословське бачення Блаженний Йоан Павло II відкрив у молодому віці, і зберігав і поглиблював протягом усього свого життя. Це бачення відтворюється у біблійній розповіді про Ісуса на хресті із присутньою поряд Марією, Його матір’ю. Цю ікону з Євангелія від Йоана (19,25-27) відтворює єпископський, а згодом папський герб Кароля Войтили: золотий хрест, літера «М» праворуч внизу зі словами «Totus Tuus» (увесь твій), запозиченими з відомого вислову Святого Людовика Марії Гріньон де Монфорт, який став для Кароля Войтили основною принципом його життя: «Я повністю твій і все моє – твоє. Вважаю тебе єдиним моїм добром. Уподібни моє серце до Твого, о Маріє».
У своєму заповіті новий Блаженний написав: «Коли 16 жовтня 1978 року конклав кардиналів вибрав Йоана Павла ІІ, примас Польщі, кардинал Стефан Вишинський мені сказав: «Завданням нового папи буде ввести Церкву у Третє Тисячоліття». І додав: «Хочу ще раз висловити вдячність Святому Духу за великий дар ІІ Ватиканського Собору, якому я особисто та з вселенською Церквою – а передусім з усіма єпископами – багато завдячую. Я впевнений, що ще довго нові покоління черпатимуть багатства, які цей Собор ХХ століття зробив нам доступними. Як єпископ, який брав участь у подіях Собору від першого до останнього дня, хочу передати цю велику спадщину усім, покликаним тепер і в майбутньому втілювати його в життя. Зі свого боку дякую вічному Пастирю, який мені дозволив служити цій незмірній справі впродовж усіх років мого понтифікату». Що це за «справа»? Це та сама справа, яку Йоан Павло ІІ проголосив під час своєї першої урочистої Меси на площі Святого Петра незабутніми словами: «Не бійтеся! Відкрийте, навіть настіж відчиніть двері для Христа!». Новообраний папа, особисто здійснив першим усе, до чого він закликав інших: він відкрив Христа суспільству, культурі, політичним і економічним ладам, впливаючи із гігантською силою – силою, що приходила від Бога – схильністю, яка здавалася необоротною. Своїм прикладом віри, любові і апостольської відваги, поєднаною із великою людською енергійністю, він допомагав християнам усього світу не боятися зватися християнами, належати до Церкви, розповідати про Євангеліє. Словом: він допомагав нам не боятися істини, тому що істина – це гарантія свободи. Або по-іншому: він надихнув нас силою вірити в Христа, тому що Христос – це Спаситель людини: ось тема його першого повчання і провідна думка усіх наступних.
Кароль Войтила увійшов на престол Петра, випрацювавши в собі глибокий роздум відносно людини співставленням марксизму з християнством. Ось його плід: людина – це шлях Церкви, а Христос – це шлях людини. Із цим посланням, яке стало цінною спадщиною ІІ Ватиканського Собору та його провідника, Слуги Божого Папи Павла VI, Йоан Павло ІІ вів Божий Народ до порогу Третього Тисячоліття, який Він саме завдяки Христу він мав змогу назвати «порогом надії». Так, пройшовши довгу дорогу підготовки до Великого Ювілею, він дав Християнству відновлений орієнтир на майбутнє, Боже майбутнє, що перевищує історію, але, водночас, на неї впливає. Цей потенціал надії, пошкоджений певною мірою марксизмом та ідеологією прогресу, він вірно відродив у християнстві, повертаючи йому автентичний вигляд надії, для втілення в дійсність у дусі «пришестя», тобто в особистому і суспільному житті вдивляючись у Христа, ідеал людини і втілення справедливості і миру.
Хочу врешті подякувати Богу також за особистий змогу довго співпрацювати з блаженним Папою Йоаном Павлом ІІ. Я вже до того був знайомий із ним і поважав його, а від 1982 року, покликавши мене у Рим на посаду Голови Конгрегації Віровчення, я впродовж 23 років був близько нього щоразу більше поважав його постать. Моє служіння було підтримували його глибока духовність та багатство інтуїції. Приклад його молитви мене завжди проймав і підтримував: він занурювався у зустріч з Богом, попри численні завдання його служіння. І згодом його свідоцтво у стражданні: Господь роздягав його поступово з усього, а він залишався надалі «скелею», як цього бажав Христос. Його глибоке смирення, закорінене у міцну єдність з Христом, дозволило йому продовжувати вести Церкву і залишити світу послання ще більш вимовне, саме в часи, коли фізичні сили його дедалі більше полишали. Таким чином, він надзвичайним чином втілював покликання кожного священика і єпископа: стати в усьому єдиним – з цим Ісусом, якого він щоденно отримує і жертвує в Євхаристії.
Блаженний ти, улюблений Папа Йоане Павле II, тому що ти увірував! Просимо тебе, продовжуй підтримувати з небес віру Божого народу. Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
