Нам не потрібне зіставлення світу культури і світу християнства – то поняття несумісні. По суті нас цікавить християнство в українській культурі. Тут ми почуваємось певно: українська тисячолітня культура є християнською.
Наше письмо звідти – від християнських провідників Кирила і Мефодія. Наша література спершу прийшла звідти. Малярство наше теж в основному звідти.Бо звідти дух нашого народного життя.З піснею складніше, бо вона йде від часів дохристиянських. Але в цілому дух української пісні породжений з християнською традицією. Козацькі пісні і думи взагалі співав кобзар – Божий чоловік. Думаю, органічній українській культурі не загрожує культурно-цивілізаційна повінь – і не тільки їй.
Але їй загрожує тотальне засмічення товаром найдешевшого ґатунку. І тут вже боротьба йде на полі особистості. Опір культури, опір нерозмінного таланту, опір національного виховання. Звичайно, природне перемагає. Але багато спокушається і йде за вітром… А загалом навернення молоді до християнства після падіння системи насильства – то факт, до якого треба ставитися з увагою розумного педагога. У церквах є багато відштовхуючих чинників, може більше, ніж було колись, до «вільного
ринку».
“ Особиста духовно-моральна постава – то і є головним чинником в нашому світі
Особиста духовно-моральна постава – то і є головним чинником в нашому світі. Нинішня церква – то громада особистостей, доволі розсіяних. Таке явище, як масовий осуд і масовий опір зникло. Нині відповідальність падає на саму людину. Вона ослаблена у споживацькому суспільстві, а від неї хтось чекає свідомості, відповідальності і навіть мужності. Від кожного дуже багато залежить – більше, ніж він думає. На шахівниці він є фігурою, включеною в життєво важливу гру.
Специфіка української ситуації в наш час – порожнеча на верховинах, куди люди поглядають з надією на «провідну верству». Звичайно, весь світ переживає кризу особи. Брак особистостей. Але високі ніші в багатьох країнах наповнені особистостями високої кваліфікації. У нас «на наших самотніх вівтарях лиш вітер віє». Як у часи Тичини. Але найгірше – брак людей великої віри, що сміють і хочуть зайняти ті ніші. Бо ті ніші жертовні. Є багато тих, що хочуть «посісти місце».
А високе місце завжди потребує високої особи. І то передусім духовної і моральної висоти. У нас вигадують фікцію «совість нації». А та совість має сидіти в кожному, хто йде на ниву Служіння. Скрізь потрібні особистості.
Специфіка творчості християнина мало відрізняється від творчості гідного митця, що відчуває відповідальність перед Богом і людьми. Ким є християнин? Людиною віри, а то значить і людиною честі. Служіння вимагає любові від усіх. От тільки маловіри акцентують релігійність, а, тим часом християнин йде вперед, як казав Гоголь. І він має віру в серці, а не в атрибутах фарисейських.
Не можу назвати прикладу поєднання хисту і благодаті, але я певен, що Т. Шевченка підносила віра до верховин, а маловірний І. Франко таки піднявся до біблійних висот у «Мойсеї». Релігійно обдарований В. Стус у великому болі досягає релігійної екзальтації, а о. Ярослав Лесів у великому стражданні стає християнським поетом. Творча людина має бути «вічним революціонером».
Правдива творчість у нашому світі не принесе лаврів, але й не загубиться в бульбашках сезону. Її помітять. Вона має і матиме своїх поціновувачів.
Слово мало і матиме вплив. І добре слово, і гниле слово. Не даром Євангелія застерігає перед відповідальністю за кожне слово. Нині люди голодні на добре, животворне слово.
Євген СВЕРСТЮК, Християнин і світ
фінансово.
Щиро дякуємо!
