Ліліана Козі – зірка міланського оперного театру «Ла Скала» і московського театру «Большой», за її плечима роки тріумфів у найпрестижніших театрах світу. Ліліана Козі є також засновницею престижної Школи Балету в місті Реджіо Емілія. В молодому віці Ліліана вступила до мирянського руху Фоколярів, і з цим рухом пов’язане все її життя.
У шістдесяті-сімдесяті роки минулого сторіччя Ліліана Козі пережила цікавий і неповторний досвід. Після закінчення навчання в міланському оперному театрі «Ла Скала», вона поїхала на стажування до Москви в театр «Большой». 1965 року відбувся її дебют у Кремлі, де вона танцювала «Лебедине озеро». Це був тріумф, вона завоювала прихильність вищих посадовців і публіки, і це в країні, яка вважалася батьківщиною класичного балету.
Після шаленого успіху Ліліана стала улюбленицею публіки і її часто запрошували до участі в довгих гастролях по Радянському Союзі. В ті часи іноземні балерини рідко виступали в СРСР, і то тільки з нагоди культурних обмінів та під суворим наглядом комуністичного режиму. І в той же час Ліліану Козі радянська публіка прийняла за свою. Її навіть обирали, щоб розпочинати новий балетний сезон у «Большому», такої честі раніше не удостоїлася жодна іноземка. У Москві і в усьому Радянському Союзі вона взяла участь у понад 150 виступах.
Коли Ліліана працювала в Москві, вона кожного ранку ходила на Службу Божу до церкви Св. Людовика при Французькому посольстві. В часи комуністичного режиму це була єдина у Москві відкрита католицька церква. Однак, під час гастролей вона не мала можливості увійти до храму, а тим більше – брати участь у Службі Божій та приймати Св. Причастя. Як ми добре знаємо, церкви були перетворені на музеї і склади. Балерина дуже страждала від цього.
Але невдовзі до неї прийшла з допомогою К’яра Любіх, засновниця мирянського руху Фоколярів, відрядила до Ліліани супутницю, яка називалася Валє і мала особливий дозвіл носити із собою Пресвяту Євхаристію. У невеликій сумці вона зберігала в дароносиці освячені гостії, і щоранку, у своїй кімнаті в готелі, вони молилися та приймали Св. Причастя. Таким чином, тоді, коли у всіх країнах Радянської імперії були закриті храми, Євхаристійний Христос пройшов довгий і неймовірний шлях її дорогами.
Ліліана Козі була улюбленицею вищих радянських посадовців, тож при різних нагодах вони запрошували її на виступи до Кремля. З Ліліаною і її подругою Валє завжди був Христос, утаєний у Пресвятій Євхаристії, таким чином, навіть якщо й приховано, Божий Син переступив поріг структури, яка була центром світового войовничого атеїзму. «Я з хвилюванням пригадую свої гастролі в Росії», – говорить Ліліана Козі, додаючи: «Завдяки тій особливій присутності Пресвятої Євхаристії, мені здавалося, що я живу в Раю».
Це життєве свідчення відомої італійської балерини можна завершити словами Св. Терези від Дитятка Ісуса: «Якщо б люди знали про цінність Пресвятої Євхаристії, потрібно було б залучати служби правопорядку, щоб допомагали утримувати порядок при вході до церков».
Світлана Духович, Радіо Ватикан
фінансово.
Щиро дякуємо!
