Що більше дивимося на Марію, то більше навертаємося

Як саме Марія є нашою матір’ю? Як Вона ділиться благодатями, отриманими від Бога? Як роздуми над Її життям допомагають нам у наверненні?

Кожна жінка — кожна по-своєму — може стати тією царицею, завдяки якій чоловік лагіднішає (див. Ест 5). Тільки жінка може народити правителю потомків. Рахіль, спочатку безплідна, потім веселиться як мати Йосипа та Веніямина — улюблених синів Якова (див. Бут 29, 31 – 30,24). Подібні переживання сповнювали серце Анни, матері пророка Самуїла (див. 1Сам1).

Те саме стосується q Діви Марії. Її материнство радує серце Бога. Вона є Матір’ю Ісуса і нашою Матір’ю. Як каже св.Августин, Вона народжує Христа — цілого Христа, усе Його Тіло: як Голову, так і члени.

Отож якщо Ісус є царем усього світу, то Марія, Його Мати, є царицею. Святий Бернард споглядає гідність Діви Марії, яка ставить Її вище за ангелів та архангелів. Нижче — уривок із проповіді св.Бернарда на Різдво Пресвятої Богородиці. У цій відомій проповіді автор порівнює Пресвяту Діву з акведуком, каналом, яким до нас течуть усі Божі благодаті. Отже, це акведук, який починається в Божому серці й закінчується на всій землі. Воістину, Божа Матір знала, як привернути Серце Бога до себе! Завдяки красі своїх чеснот Марія піднялася до джерела всієї краси. Ось слова святого Бернарда:

Любов сяяла в пошуках благодаті, дівоцтво сяяло в тілі, смирення вирізнялося в служінні. Бо якщо «хто сам себе упокорює, той піднесеться» (Лк 14,18), то що може бути більше за таке упокорення? Єлизавета здивувалася, що Марія прийшла до неї, і сказала: «І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?» (Лк 1,43). Але нехай вона ще більше дивується тому, що Діва сама прийшла служити, наслідуючи свого Сина, — а не щоб Їй служили (пор. Мт 20,28). Тож справедливо співець Божий, співаючи в захваті від Неї, сказав: «Хто це, що наче рання зоря, сходить, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони вишикувані?» (Пісн 6,9). Воістину, Вона піднялася вище людського роду; Вона піднялася навіть до ангелів; так, Вона навіть перевершила їх, і залишає позаду себе все небесне творіння. Бо доконечним є, щоб Вона щедріше, ніж ангели, черпала воду живу, яку має проливати на людей.

Три чесноти Марії

Святий Бернард наголошує на трьох чеснотах Діви Марії: палкій любові, дівоцтві та смиренні. Ми також можемо запитати себе, як самі можемо зростати в цих трьох царинах, що так милі Богові.

По‑перше, ми повинні молитись і просити, щоб сам Господь допоміг нашій любові, чистоті та смиренню. Любов — це чеснота, практикування якої приносить доброчинні результати. Це джерело щастя; воно робить щасливими нас та оточення, і воно відкриває нам вірний шлях до небес. Давайте зазирнемо у свої серця й подумаємо, що ми могли би зробити, щоб любити ту людину, до якої зараз відчуваємо лише холодність або навіть нехіть.

Чистота (дівоцтво, цнотливість) стосується кожної людини, відповідно до її життєвого стану. Якщо бути точним — чеснота цнотливості набуває різних форм залежно від покликання. Але насправді ми завжди прагнемо чистоти душі: бути пронизаними Божим світлом, відкритими для Божої любові та любові до тих, кого Він посилає нам любити. Чи маю я якісь невпорядковані прихильності, які затьмарюють мою любов до Бога? Хіба це не шкодить винятковій любові, яку я повинен (повинна) мати до свого чоловіка (дружини), якщо я одружений (одружена)? Всі ці рани можна загоїти. Щоби зцілити ці рани, є лише один спосіб: сказати Господу, що ми любимо Його, і довести це своїми діями.

Зрештою, смирення: ця прекрасна чеснота, яка також є похідною від любові. Йдеться про те, щоби зайняти своє належне місце перед Богом і поклонятися Йому. Йдеться про присвяту себе служінню іншим та уникнення перебільшених претензій щодо прав, які ми приписуємо собі. Смирення — прекрасне. Воно відкрите до інших, слухає, служить, здатне відновлювати правду і розв’язувати конфлікти. Вирішує всі проблеми.

Отець Поль Делатт у своєму «Коментарі до Правила св.Бенедикта» пише, що «найпершим засобом від усього зла є смирення, а засобом досягнення смирення є приниження». Отже, якщо ми хочемо зростати у смиренні, то маємо бути готові прийняти приниження. Йдеться не про те, щоб організовувати їх навмисно. Також і не про те, щоби збентежити свого сусіда, демонстративно падаючи йому в ноги. Ні — суть у тому, щоби приймати незначні ситуації, які є для нас якимсь умертвінням, не привертаючи уваги до себе. Саме через них Господь дає нам справжню можливість зростати у смиренні й ставати більш схожими на Його Пресвяту Матір.

Марія — повна благодаті

У Богородиці Діви ці три чесноти були в найвищому ступені — і, звісно, всі інші також. Ось чому в момент Благовіщення архангел Гавриїл вітає юну Діву як «повну благодаті». Ориген із захватом розмірковує над значенням цього незвичайного вітання:

Таких слів я не зміг знайти в усьому Писанні. […] Це вітання було призначене виключно для Марії. Якби Марія знала, що такі слова адресовані також комусь іншому — а вона знала Святе Письмо, була святою і в своїх щоденних роздумах знайомилася з передбаченнями пророків, — Вона би не злякалася цього незвичайного вітання. Ось чому ангел каже до Неї: «Не бійся, Маріє».

Марія стає Матір’ю — Матір’ю Бога. Ангел каже це, хоча й опосередковано, коли сповіщає про Її незаймане материнство. Таке диво може бути здійснене лише дією самого Бога і тільки для Нього самого. Діва Марія отримала Добру новину від Ангела. Вона прийняла Євангеліє від нього — Марія була першою людиною, яка прийняла євангелізацію. Блага звістка від Бога — найважливіша подія в християнстві. Ми також це чули, а Бог дарує «всім насолоду приймати правду і вірити в неї» (Dei Verbum 5). Але насамперед це дар Божий. Коли сповіщається Добра новина, Бог — через свого Ангела — чекає на вільну відповідь людини.

Краса душі зростає у прийнятті Божої волі

Святий Бернард чудово описує це божественне очікування Маріїного «Так», її Fiat:

На Твоїх устах чекає втіха нещасних, викуплення рабів, визволення засуджених і, нарешті, спасіння всіх синів Адама, усього Твого роду. Дай, Діво, свою відповідь якомога швидше. О Владичице, вимов слово, на яке чекає земля, чекають глибини, навіть самі мешканці небес чекають! Так само Цар і Господь усього — наскільки запрагнув Твоєї краси (пор. Пс 44,12), настільки ж Він також прагне Твоєї згоди, бо поставив в залежність від неї спасіння світу. А якщо ти догодила Йому своїм мовчанням, то ще більше догодиш Йому своїми відповідями, бо Він сам кличе до тебе з небес: «О, найкраща між жінками» (Пісн 5,9), «дай голос Твій почути» (Пісн 2,14)! Якщо ти даси Йому почути твій голос, він дасть тобі побачити наше спасіння (пор. Вар 4,24; Лк 2,29). Чи ж це не те саме, чого ти шукала, чого прагнула; про що ти молилась день і ніч? То ж що? Чи тобі дана обітниця, чи чекаємо на когось іншого (пор. Мт 11,3)? О, безсумнівно! Це ти, а не хтось інший. Ти — кажу я, — обіцяна, очікувана, жадана (…). Тож дай відповідь Ангелові якнайшвидше, а через Ангела — Господу. Видай слово і прийми Слово; скажи своє, і зачни Боже; відмовся від тлінного, а посядешСлово споконвічне.

У Євангелії Благовіщення показане як дуже інтимна подія. Діва Марія перебуває сама і чує вітання ангела, що викликає у Неї занепокоєння. Але чи в цій кімнаті в Назареті лише двоє відокремлених від світу? Коли Марія каже своє «Так» — Святий Дух, присутній там, осіняє Її своєю тінню, щоби зробити Її храмом; Слово стає тілом у ній. Отже, святий Лука говорить про чотирьох присутніх: ангела, Марію та дві Божественні Особи. Однак і Предвічний Отець також присутній там, оточений сонмом ангелів, які з захватом дивляться на свою Царицю.

Коли Марія прийняла Слово — Її надприродна краса ще більше зросла. Ця подія була для Неї як консекрація, як освячення храму. Мати Сесілія Брюер, перша абатиса абатства св.Цецилії в Сольме, пише про Діву Марію, застосовуючи до Діви Марії тексти Божественного Офіцію на освячення храму:

Кожен рядок Офіцію на освячення храму стосується Її. Коли ми милуємося будовою храму: «Dei structura est, Dei ædificatio est» — «Храм Божий святий, Бог збудував його та звів його», — як же нам не думати про Неї? Жодна людина не була такою оселею Святого Святих, як Вона. «In quo orat sacerdos» — «в якій молиться священник» — Первосвященник, Священик навіки за чином Мелхіседека, перебував у Ній; жоден храм у світі ніколи не був місцем проживання Господа так, як ним була Вона. Ми читаємо про Храм Соломона, що вогонь зійшов із неба та поглинув жертви (див. 2Хр 7,1), а дим від ладану наповнив увесь його внутрішній простір, так що ніхто не наважувався увійти, бо туди зійшла Божа велич. Ми пам’ятаємо страх, який охопив Божий народ біля підніжжя гори Синай; люди постили й молилися, щоб мати змогу побачити це величне видовище — але тільки Мойсей зійшов на гору, щоб побачити Господа віч-на-віч (див. Вих 19, 10‑24) — якомога ближче, наскільки це можливо на землі, — і розмовляв із Богом як із другом. Якою ж великою людиною він був! Але коли ми дивимося на Марію, то наскільки ж Вона перевершує Мойсея! «Vere locus iste sanctus est» — «Воістину, це місце святе». Тільки Вона не могла сказати, подібно до Якова: «et ego nesciebam — а я не знала» (див. Бут 28, 16‑17). Ті, хто був із Марією, нічого не підозрювали. Навіть святий Йосиф пережив таке ж здивування, як і Яків. Потрібно було, щоб ангел прийшов до нього і сказав: «Йосифе, сину Давидів, не бійся взяти Марію за дружину» (Мт 1,20). Тоді святий Йосиф міг вигукнути: «Воістину, це місце святе, але я цього не знав!» Він був спантеличений і сповнений благоговіння від того, що пережив пряме втручання Господа і що це було необхідно.

Марія — наша мати

Ось так святі поглиблювали своє споглядання великої таємниці Марії — Матері Ісуса, Матері Бога і Спасителя.

Марія також є нашою Матір’ю, особливо після страждань Господа на Хресті. Безболісно народивши Главу Церкви, Вона в болю і сльозах народила Його членів — кожного з нас. Як наша Мати, Вона надзвичайно ніжна й чутлива, бо страждала за нас. Для Неї також, як і для кожної людини, речі набувають цінності завдяки зусиллям, які Вона в них вкладає. Святий Йоан Павло II сказав: «Мати Божа є Матір’ю там, де Ісус є Спасителем». Вона є Матір’ю всієї Церкви і Матір’ю кожного в цій Церкві.

Її материнство — смиренне, цнотливе та слухняне, але водночас відповідальне, сповнене любові та свободи. Діва Марія, Мати Царя, є також і нашою Матір’ю.

Марія заступається за нас

Оскільки Вона наша Мати, то піклується про наше життя і розвиток — у цьому суть материнства. Ось чому Вона шукає те, що нам потрібно, щоб дати це нам. Шукає Божого життя, шукає благодаті. Але, як каже святий Бернард, — життя Бога до Втілення було майже недоступним:

«В началі було Слово». Джерело вже б’є, але поки що лише в Ньому самому. Далі: «І Слово було з Богом» (Йн 1,1), перебуваючи в абсолютно недоступному світлі (пор. 1Тим 6,16), а Господь говорив від початку: «Я думаю про вас (…) задуми щастя, а не лиха» (Єр 29,11). Але в Тобі самому — Твоя Думка, і що Ти думаєш — ми не знаємо. «Хто бо коли зрозумів думку Господню? Хто був Його дорадником?» (Рим 11,34). Отже, Задум Миру увійшов у Діло Миру: «Слово стало тілом і перебуває між нами» (пор. Йн 1,14).

Щоб об’явити нам своє Слово, Бог використав непорочне створіння, яке вірно передало його нам. Святий Бернард називав Марію акведуком:

Той Небесний Потік стікає Акведуком, не переповнюючи нас, як джерело, а вливаючи краплі благодаті в наші сухі серця — одні більше, інші менше. Акведук повний (пор. Лк 1,28), щоб усі могли брати з повноти (пор. Йн 1,16), але не саму Повноту.

Бо ви знаєте, кому було сказано: «Радуйся, благодатна!» (Лк 1,28). Нас вражає, що такий акведук можна було знайти, а саме такий високий, що його вершина — подібно до драбини, яку бачив Яків (пор. Бут 28,12), — торкалася неба, навіть перевищувала небо і могла досягти того Всеживого Джерела вод, що над небесами (пор. Пс 148,5). Соломон також дивувався і казав, немовби на межі розчарування: «Жінку доброчесну хто знайде?» (Прип 31,10). Ось чому так довго людський рід не мав потоків благодаті, бо жаданий Акведук, про який ми говоримо, ще не став посередником.

Наше завдання зараз — поміркувати над роллю Марії стосовно Церкви та кожного з нас. Що більше ми дивимося на цю Діву, то більше навертаємось. Контемплятивний погляд часто приносить більше плодів для нашого навернення, ніж суворі умертвіння!

Переклад CREDO за: о. Ерве Куро OSB, Aleteia