Якось до мене на роботу прийшов православний владика. Зайшов і так щиро привітався, що, здається, в офісі посвітлішало. Побачив портрет блаженного Івана Павла ІІ і посміхнувся ще привітніше: «О, я бачу ви – католичка. А я приятелюю з вашим настоятелем», – все так же усміхнено додав він. І я відчула до нього щиру приязнь і повагу, бо він виявив повагу до самого найбільшого скарбу, який я ношу в своєму серці: до моєї віри.
Подарував мені календар, на якому було фото святішого патріарха Київського Філарета. Календар одразу зайняв гідне місце поряд з портретом мого улюбленого Папи. І так цікаво склались обставини, що в той же день до мене забіг знайомий, який ходить до православної церкви Московського патріархату. І тут почалось: він розпочав розповідати, що український патріархат – це незаконно, що вони – «розкольники» іт.д і т.п. Я не стрималась, відповіла, що я особливо не звертаю уваги, на те хто «московський», а хто «київський», просто мені дуже сподобався той православний священик. На що він відповів: «А ну да, ви ж вообще католики». І якось це прозвучало ніби зверхньо, мовляв, що з вас брати, ви ж взагалі не християни. І так мене це зачепило за живе, що й досі не можу заспокоїтись. І згадались мені і понівечений хрест у Києві , і храм, який уже багато років не можуть побудувати, і напівзруйнований храм у Севастополі , і приміщення церкви, яка зараз є складом бібліотеки у Львові. Мабуть, точнісінько таке відношення до католиків і у влади цих чи інших міст, про які я не знаю. Чи не думають вони так само, як і мій знайомий: «Що ж з ними рахуватись, вони ж «вообще католики»? Я не знаю і навіть по-людськи не розумію, чому їм не хочеться бути милосердними, благодійниками, тим паче, що їм особисто це не буде нічого коштувати. Я не знаю, чи хтось з цих чиновників хоча б брав у руки Святе Письмо. Але я знаю напевно, Бог – Він один для всіх, і однаково любить усіх своїх дітей. Тільки чогось діти його цього зовсім не розуміють…
Р.S. Я живу у Вінниці, ходжу до прекрасного храму Божого милосердя. В центрі міста ще один великий храм братів Капуцинів, біля дому моєї подруги, на іншому кінці міста будується ще один великий храм, а ще у нас є капличка, і ще додайте греко-католицькі церкви по місту. І я щиро молюся, щоб й інші католики мали такий великий вибір і таку прекрасну можливість бути з Богом. Але, може віра без справ – мертва, може і нам час об’єднатись і нарешті сказати владі: «Ми – не «вообще католики», ми – християни і наша молитва має таку ж саму силу, як і молитва православних. Бо Бог – один, і рай один на всіх і чи саме не про це проповідував Христос?
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
