«Сучасна молодь мало читає» – ось воістину вічна теза. Здається, вона набула актуальності з того часу, коли виробництво книжок стало масовим, і аж ніяк її не втрачає, а скоріше навпаки.
Але наскільки тепер вона виправдана? Говорити за всіх не буду, наведу своє суб’єктивне бачення проблеми. В полі зору передусім моє покоління – покоління ровесників незалежної України.
Коли нам було років по 12, навколо всі (від ЗМІ та вчителів у школі до рідних бабусь-дідусів) говорили, що діти остаточно втратили інтерес до книжки. Буцімто літературу витіснила потужна індустрія в хронологічному порядку ТБ – приставок – комп’ютерних ігор.
Особливу небезпеку становили останні, всі ті «проділки» з автоматами та всякі «морталкомбати». Ви ж пам’ятаєте історії жахів про дітей, яких неможливо було відтягти від комп’ютера, чи про тих, які переносили свої віртуальні військові дії на реальність?
Таке не заперечиш. Всього того вистачало. Але потім сталося маленьке диво: Україна підхопила всесвітню хвилю поттероманії. Чарівник Гаррі справді повернув чи навіть навернув багатьох школярів до книжок.
За ним слідували менш резонансні, але локально успішні фентезі-проекти, варіації на тему вже написаного. Тонни книжок у недорогих палітурках, якими в книгарнях заповнювали полицю за полицею – переважно американські та російські романи з фантастичними пригодами.
Чудово пригадую ці обміни томами дилогій, трилогій, та довжелезних серій, які влаштовували мої однокласники – між іншим, учні фіз-мат ліцею.
Так, вони часом ігнорували програмні твори чи обмежуючись скороченим змістом в хрестоматії, але…Читали. І чимало читали.
Дівчата намагалися встигнути все, хоча нерідко бої армії драконів чи зомбі були їм менш цікавими за Шекспіра, Вальтера Скотта чи Едгара Алана По. У 10-11 класах хай і маленька група людей, та все ж переключилась на сучукрліт, де в особливій пошані був Любко Дереш та Сергій Жадан, а в деяких дівчат й Ірена Карпа…
Мені найбільше подобався Дереш: досі пам’ятаю, як поспішала на Петрівку купити щойно опублікований «Намір!», який потім активно пішов по рукам, а згодом подруга замовила в нововідкритому «Книжковому клубі» його «Трохи пітьми» і дала мені почитати…
Сьогодні полеміка навколо все тієї ж вічної тези дуже нагадує оту «протикомп’ютерну». Але її можна назвати скоріше «протиінтернетною». Школярів міцно захопили соціальні мережі, де можна обмежитись читанням якихось нотаток друзів, афоризмів великих людей, постаті яких самим «читцям» невідомі, якихось псевдонаукових фактів…
А ще по той бік барикад проти книжок стоїть доступне будь-яке і будь-коли кіно. Мабуть, тому від дітей на пропозицію прочитати хоча б «Гаррі Поттера» чи вже – бери вище – «Володаря перснів» можна почути: «Та я краще фільм подивлюся». І не вдається ж переконати, що книжка цікавіша, що книжка МАЙЖЕ ЗАВЖДИ цікавіша.
Моя 15-літня сестра, яка навіть дуже любить читати, якось занепокоєно сказала, що в цілому їх класі читають художню літературу поза програмою буквально троє людей. Це при тому, що вона вчиться у шанованому в столиці гуманітарному ліцеї. Я кажу: «Може, вони не зізнаються?»…З її виразу обличчя розумію, що навряд.
І навіть серед друзів-ровесники знаходяться люди, які на питання: «Що зараз читаєш?» відповідають: “Ти знаєш, часу якось вистачає тільки на френдстрічку в жж…». Радують мої однофакультетники – майбутні журналісти, редактори та рекламісти.
Однією з розваг на лекції може бути огляд того, що at the moment читають колеги. Варто лише позазирати до їх паперових чи електронних книжок, ноутбуків чи планшетів. Там можна побачити направду широкий спектр напрямків літератури, хоча переважає сучасна зарубіжна проза та те, що нам задають з дисципліни «Літературний стиль».
З іншого боку – спустіться в метро. Ще років 5 тому у вагоні читали людей шість: пара бабусь – газети на кшталт «Фактів», хтось журнал «Отдохни» і лише двійко людей тримали в руках томики художки…
Тепер близько десятка людей вдивляються в тексти, заправлені в зручну «читалку» чи просто на мобільний – і це люди різного віку, але все ж переважно молодь. Бабусі з газетами лишились, і ті 2-3 людини з книжками в руках теж. Тож виходить такий собі парадокс: ті ж самі нові технології та Інтернет залучають людей до читання.
А насправді, мабуть, найбільшу роль, як завжди, грає вічний фактор – виховання, яке отримала молода людина від батьків. Якщо їм вдалося прищепити дитині любов до читання – вона читатиме незважаючи ні на що. І все одно чутиме протягом всього життя тезу «Сучасна молодь мало читає»…
Катерина Толокольнікова, Українська правда
фінансово.
Щиро дякуємо!
