Святий Станіслав, єпископ і мученик

Римо-катол.: 8 травня (обов’язковий спомин)

На межі першого і другого тисячоліть дві особистості яскраво прописані в історії Польщі: Станіслав зі Щепанова і Болеслав Сміливий, або Щедрий.

Історія країни чималою мірою визначається не зовнішніми завойовниками і не політичними течіями, а тим, як себе усвідомлює її народ. Із ким він себе асоціює. За ким він слідує.

Король Болеслав ІІ Сміливий «збивав» докупи Польщу, маючи тверду державницьку ідею: міцна Польща і він сам — король. Воював в інтересах союзної Угорщини, побував зі своїм військом і в Києві, упокоривши неприятелів князя Ізяслава (з донькою якого був одружений). Коли в Європі почалась боротьба за інвеституру — питання, хто призначатиме єпископів, Папа чи імператор, Болеслав ІІ виступив по стороні Папи, внаслідок чого утвердились права Ґнєзненського архієпископства, а Болеслав був коронований, ставши визнаним королем Польщі.

Покровителем Польщі став єпископ Краківський Станіслав, якого Болеслав ІІ убив.

Святий Станіслав (1030-1079) народився у Щепанові, краківських земель. Точних відомостей про його дитинство немає; імовірно, він був «дитям молитви», і батьки його змалку віддали на навчання до монастиря, згідно з обітницею; навчався спершу вдома, потім у Тинецькому абатстві. У служіння Богові увійшов без будь-якого спротиву і з радістю; ставши каноніком Краківського собору, відзначився гарними проповідями і щедрою благодійністю. По смерті єпископа став його наступником. Як канонік, провадив записи «Краківської хроніки», а ставши єпископом, звелів видавати «Краківський календар».
Саме єпископ Станіслав, на превелику радість і за підтримки короля Болеслава, поїхав до Папи Григорія VII, аби відновити діяльність Ґнєзна і утвердити архієпископство. Король охоче запрошував до Польщі католицьке духовенство на служіння, відбудував багато поруйнованих язичниками церков, поставив монастирі.

Ідилія переривається, коли король, який дуже часто був поза межами Польщі у воєнних походах, повертається з «морально втомленим» військом. Внаслідок тривалих походів, які виснажували казну і відривали воїнів від жінок, чимало знатних лицарів самовільно полишали військо. Король, повернувшись, кинувся мстити — характер сміливого воїна не означав здатностей дипломата. Єпископ виявився замішаним у цю колотнечу. Останньою краплею стало засудження єпископом короля за те, що взяв собі коханкою дружину одного з лицарів. Вони перестали розмовляти. А як король одного разу увійшов у храм серед богослужіння, єпископ перервав молитву. Служба спинилася.

Все закінчилося тим, що розрубане тіло єпископа Станіслава вірні зібрали і поховали при вході до храму. Авторитет єпископа був настільки високим, що ніхто з королівського двору не погоджувався виконати шалений наказ правителя, і той власноруч убив святого. Втім, ані придушити незадоволення, ані врятувати корону йому це не допомогло, навпаки: обурений убивством відомого і любленого пастиря, народ Польщі вигнав Болеслава ІІ.

В іконографії зображається в єпископському вбранні, з понтифікалом. Його атрибути: меч, пальма мучеництва, інколи — орел, символ Польщі.

***

З канонізаційної булли св. Станіслава (1253)

Як знято з очей поган полуду помилок, і як відступила морозна зима невіри, настала прекрасна весна (…) Церква сповнилася потомством, що відзначається побожністю і перепоясане зброєю мужності (…). Зросли шереги її синів, а її намети покрили землю від моря до моря. (…) Нехай же тішиться з цього Церква, яка, відкинувши ганьбу неплідності, почала приносити щедрі і спасенні плоди (…). Але щоб у надмірі радості ніхто у цій долині нещасть і смерті не зводив собі сталого помешкання, бо життя це постійна боротьба на землі з супротивниками, і щоби Церква, мати всіх живущих, не забувала про свою материнську долю, але постійно зазнавала болів матері, яка народжує, — постають інколи бурі та перепони, як ото виразно проявилося в мучеництві св.Станіслава (…). З болем серця дивився він на те, як польський король Болеслав, віддавшись пристрастям, підкорився сліпій гонитві за чуттєвими приємностями і слідував негідним схильностям (…). Сам король, догоджаючи своїй жорстокості тирана, підніс святотатську руку на єпископа (…). Але щоби Церква, в жалобі за втратою такого великого Покровителя, безупинним плачем не заливалася, Господь прагнув виразними знаками показати повноту слави цього Отця (…) зробив, що такими численними і славними засяяв чудами, у достовірності яких ми і брати наші переконані повністю, що ми визнали: годиться до нього звертатися, як і до інших святих, по допомогу й заступництво (…). Крім того, аби спільнота вірних могла, з ласки Божої і вділеної Нам до цього влади, брати участь у весіллі невидимого храму, (…) всім вірним покутникам, після відбуття святої сповіді, хто щороку у визначений день [8 травня] та упродовж октави його гріб відвідає для молебну і виблагання його заступництва, з милосердя Всемогутнього Бога Апостольською владою святих Петра і Павла обдаровані, відпускаємо накладену на них покуту один рік і сорок днів; тим же, хто гріб його відвідує в другу октаву цього свята, — сорок днів.

Краків, Вавельська катедра, срібна труна з останками св.Станіслава. Виконав ґданський майстер Петер ван дер Реннен (XVII ст.) на замовлення єпископа Петра Гембіцького