В Українському уатолицькому університеті з 31 травня по 2 червня тривала міжнародна наукова конференція «Другий Ватиканський Собор: дари Духа – таїна Церкви – свідчення людини». Подія зібрала разом багатьох видатних вчених, теологів, церковних діячів сучасності, таких як бл.Любомир Гузар, арх.Томас Едвард Ґалліксон, монс. Мечислав Мокшицький, Мирослав Маринович, архим. Кирило Говорун, о. Андрій Онуферко, о. Юрій Авакумов та інші. В заключний день конференції з доповіддю на тему «Катехизм Католицької Церкви як плід Другого Ватиканського Собору» виступив і директор Інституту релігійних наук св.Томи Аквінського в Києві, о.Войцех Сурувка ОР.
Святкування 50-річчя скликання ІІ Ватиканського Собору, вірогідно, буде продовжуватись протягом найближчих трьох років. Важливим є не тільки сам початок його роботи, але й всі Соборні засідання, що тривали до 1965 року. Таким чином на нас чекає напружений час «вивчення, перевірки й втілення Другого Ватиканського Собору». Цей намір висловили 1985 року єпископи, що зібрались в Римі на Надзвичайний Синод.
Одним з перших кроків в напрямку переосмислення доробку Собору, здійсненим в цьому році, є міжнародна наукова конференція, організована Українським католицьким університетом у Львові. На відкритті конференції ректор УКУ о.Борис Ґудзяк розповів, що Собор було скликано в період глибоких культурних і суспільних змін в Європі й світі, тим часом як Україна залишалась за «залізною завісою». Для Греко-Католицької Церкви час засвоєння соборного вчення насправді розпочався лише після 1991 року. В такому ж дусі слово забрав Верховний Архиєпископ Любомир Гузар, який підтвердив, що ми ще не сповна сприйняли соборне вчення.
Слухаючи ці виступи, я розмірковував, що, з одного боку, запізнення, про яке згадували доповідачі, може здаватись певною втратою, однак, з іншого боку, це може бути рівночасно можливістю. Якщо сприйняття Собору в Україні почалось з двадцятилітнім запізненням, чи не надається нам змога не повторити помилки, яких припустилась Церква на Заході?
На думку істориків, щоб засвоїти вчення Собору потрібно близько 100 років. Тож зараз ми знаходимось лише на півдорозі, і факт, що не до кінця ще живемо Собором, не є чимось дивним.
На конференції, не дивлячись на її відкриття митрополитом Львівським архиєпископом Мечиславом Мокшицьким і Папським Нунцієм в Україні, архиєпископом Едвардом Ґалліксоном, домінували греко-католицькі теологи. Завдяки цьому я міг подивитись на проблематику рецепції Собору з нової перспективи. Безумовно, це був цікавий і корисний досвід. Питання можливості надання УГКЦ статусу Патріярхату, літургійної реформи в контексті візантійського обряду, проблеми з деякими формулюваннями в Катехизмі, які не відповідають східній традиції є темами, які рідко піднімаються в контексті дискусії щодо прийняття Собору.
Лейтмотивом, що звучав майже в усіх доповідях, була проблема, сформульована на одному з засідань теологічної секції єп. Глібом з Лондону. Чому з’являється так багато інтерпретацій Собору? Навіщо деякі з теологів прагнуть все більшого відкриття світові, в якому в той самий час з’являються групи, які зберігають традиції? Гадаю, що цікаву і просту відповідь дав єп. Кароль Войтила вже на початку засідань ІІ Ватиканського Собору. Дорогою до Львова я читав його виступи в період Собору, і в одній зі своїх проповідей він звернув увагу на той факт, що Церква покликана зберігати й передавати віру. Звідси народжується та напруга, яка буде завжди властива Церкві. Тому що недостатньо захищати скарб віри – необхідно передати його сучасній людині. Водночас це має бути те ж саме, у що вірили Апостоли.
Під час заключної сесії о.Андрій Онуферко з Оттави презентував сміливу програму проведення циклу наукових конференцій, присвячених окремим документам ІІ Ватиканського Собору. Маємо надію, що УКУ прийме виклик і ми зможемо взяти участь в наступних не менш цікавих зустрічах.
Переклад з польської Ольги Рибачук /
it.dominic.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
