Кібехо. Наталі Мукамазімпака просить Матір Божу освятити розарії.
Буває по-різному… Не бракує людей, з якими Бог «розмовляє по телефону», – каже о.професор Войцех Жиціньскі SDB, керівник кафедри маріології в Папському університеті Йоана Павла ІІ у Кракові.
– Потрібно відрізняти приватні об’явлення від того привселюдного, яке здійснилося в Ісусі Христі. Воно виняткове і завершилося разом із визначенням канону книг Нового Завіту, крім нього більше жодних публічних об’явлень немає. Те, що для віри обов’язкове, чого людина сама би не розпізнала, переказане нам в об’явленні Христа. Суть об’явлення, здійсненого Христом, має загальну зобов’язувальну силу як джерело нашої віри, обов’язкової для спасіння. Натомість те, що загалом переказують усі приватні об’явлення, нікого не зобов’язує до віри, навіть якщо ті об’явлення визнані Церквою.
Говорячи про приватні об’явлення, варто пам’ятати, що Бог послуговується «другорядними подіями», нагадуючи в критичні моменти певні істини, які люди забули чи злегковажили ними, або зловживали – наприклад, стосовно людської природи Христа, посередництва Його Матері чи святих. Саме тоді Матір Божа або інші святі, з Божої ініціативи, об’являються комусь і звертають увагу на саме ці кризові, забуті аспекти віри та Євангелія. За своєю суттю ці об’явлення не вносять нічого нового в депозит віри.
– Як Церква розпізнає, чи були ті об’явлення істинними?
– Розпізнання триває цілі роки, інколи навіть і століття, й не завжди завершується висловленням офіційної позиції.
Насамперед послання, переказане у приватних об’явленнях, тобто їх суть, не повинні суперечити тому, що об’явив Христос, що ми знаємо з Євангелія, і не можуть нічого нового додавати. Кожне з об’явлень має бути христоцентричне – зосереджене на Христі.
Друга справа – наскільки можна вірити свідкам, яких називають візіонерами. Потрібно перевірити, чи вони зрівноважені, свідомі. Якщо результат позитивний, то лише тоді можна довіряти їхнім розповідям про те, що вони чули чи бачили. З цим буває по-різному… не бракує людей, з якими Бог «розмовляє по телефону».
Третій пункт – обставини, за яких відбувалося конкретне об’явлення. Вони дивні, наприклад, у випадках Олави і Меджугор’я – змінювалися залежно від впливу зовнішньої ситуації або місцевого середовища. Пам’ятаймо, що об’явлення, коли істинні, є продовженням спасительної дії Бога, їх неможливо «розкласти по поличках»: тут було щось Боже, а тут уже ні. Немає демаркаційної лінії.
Ну і, крім того, щоб можна було оцінювати об’явлення, вони мають закінчитися. Ті, що в Меджугор’ї, ще ніби тривають, і візіонери мають їх незалежно від того, чи перебувають в Італії, чи у США, чи деінде, і незалежно, чи перебувають разом, чи поодинці. Хоча справа місця чи особи тут неважлива, важливим є послання, а те, що в Меджугор’ї, розходиться з Об’явленням Христовим.
Якщо йдеться про формули, то в разі приватних об’явлень Церква застосовує їх дві. Перша – non constat de supernaturalitate – не стверджує надприродного характеру в об’явленні, хоча й не виключає їхньої істинності, але на конкретний момент нічого певного сказати не можна. Цю формулу застосовано до Меджугор’я.
Друга формула означає, що справу закрито: constat de non supernaturalitate. У ній змінюється порядок слів, але наслідки зовсім інші, бо вона означає виключення надприродного характеру. Якщо використали цю формулу – об’явлення відкинуте, бо не знайшлося аргументів, які б обґрунтували надприродний характер явища.
Є ще одна формула: Церква взагалі не може взятися за дослідження певної справи, бо всі обставини виключають її позитивну оцінку.
– Чи можна скласти каталог об’явлень?
– Їх за всю історію Церкви було тисячі. Перша письма згадка – про об’явлення, приписуване Григорію Чудотворцю, 271 рік або раніше. Тоді постала проблема з формулюванням Символу віри – Credo, і Матір Божа разом з Йоаном Євангелістом усунули цей сумнів, диктуючи Григорієві належну формулу.
Апокрифічні книги наводять ще більш ранні об’явлення. Апостолам, розсіяним по різних церквах, нібито являлася Матір Божа, повідомляючи про свою смерть, завдяки чому вони прибули на Її похорон.
У самому лиш ХХ столітті занотовано понад 400 об’явлень, а достовірними визнано тільки чотири, тобто один відсоток: Фатіма (Португалія), Бетанія-Куа (Венесуела), Борен і Бану (Beauraing i Banneux, Бельгія). Ще одне об’явлення, в Кібехо (Руанда), було затверджене вже в ХХІ столітті.
Так само вже в наші часи – 4 травня 2008 року – було затверджене об’явлення в Ло (Laus, Франція), яке відбулося кількома століттями раніше, 1664 року, але про нього забули і пригадали лише 2003 року, з нагоди беатифікаційного процесу візіонерки, Бенует Ренкюрель.
Перше офіційно визнане Церквою об’явлення – це Гвадалупе, XVI століття.
Цікава ситуація склалася з фатімськими об’явленнями. Марія вимагала, щоб Лусія закликала до присвячення Росії Непорочному Серцю Богородиці. Воно відбулося кілька разів. Наприклад, Папа Павло VI здійснив цей акт у загальному вигляді, потім його повторив Йоан Павло ІІ. Сестра Лусія не визнала ці акти істинними, бо присвячення мало бути колегіальне – здійснене всіма єпископами світу в єдності з Папою. Йоан Павло ІІ погодився на такий акт. Було визначено день, однак пошта не дійшла до всіх єпископів вчасно. Лусія знову цього не визнала дійсним. Наступного разу пошта вже спрацювала. Під час урочистості в базиліці св.Петра над Ватиканом розігралася справжня буря, вдарила блискавка, і вибило світло. Попри ці труднощі, присвячення було визнане істинним.
Фатімські об’явлення відбулися 1917 року. Завершилися в жовтні. Після них вибухнула більшовицька революція. Останнє присвячення Росії Непорочному Серцю Марії відбулося 1984 року. За рік у Радянському Союзі розпочалася «перестройка». Чи можна ці події назвати збігом обставин?
– Чи можна такі марійні об’явлення, як Ля Салет, Лурд, Фатіма – сприйняти за одне послання, яке постійно поновлюється, чи кожне з них становить специфічний феномен?
– Завжди важливим є контекст. Фатіма – жовтнева революція. Об’явлення у Бельгії – прихід Гітлера до влади. Кібехо – племінна різня тутсі й гуту.
Видно збіги: у той час, коли мав статися катаклізм чи якась серйозна подія, з’являлися об’явлення. Цікаво, що у ХХ столітті об’явлення почастішали у Західній Європі – Бельгії, Голландії, Франції. Були вони також на території Радянського Союзу (в Україні та Білорусі), а також в Угорщині, Чехословаччині, Румунії та Польщі (в Рацібожу, хоч там воно не було визнане).
– В чому різниця між об’явленнями, даними містикам, і тими, що були скеровані до світу?
– Однозначне розрізнення сформулювати важко, хоч би з огляду на те, що об’явлення є даром, благодаттю Всемогутнього. Ті, хто їх отримує, мають їх приймати в покорі, зі схиленою головою, а в житті – допасовуватися до почутого. Приватні об’явлення за посередництвом візіонерів керовані до Люду Божого загалом, а містичні – до конкретних людей.
Постає питання: хто такий містик? Дитина, яка не знає алфавіту, головних істин віри, релігійно байдужа людина, атеїст? Певно що ні (за всієї поваги до атеїстів).
Але тими, хто отримував об’явлення, що містили послання для світу, були і неосвічені діти, і глибоко віруючі люди, і байдужі щодо справ віри та релігії дорослі, ба навіть атеїсти. Траплялося, що атеїсти ставали святими, а віруючих благодать не торкнулася…
Містик більше залучений у переживання своєї віри: те, що він пізнає внутрішньо, що переживає у містичному об’явленні, більше стосується його нутра, його особистості. Він сприймає це як скероване до нього. А в об’явленнях, які ми називаємо приватними, послання скероване до інших, а візіонери дістають доручення: ідіть, скажіть, вимагайте, прагніть, моліться.
– Чи можна вірити об’явленням, які Церква не визнала достовірними, але й не сказала, що вони фальшиві – як, наприклад, у випадку блаж.Катаріни Еммеріх?
– Заборони немає, і все залежить від того, які наслідки це приносить людині чи групі. Якщо це служить кращому пізнанню Христа, розриву з гріхом, виправленню життя, то можна вірити. Але якщо через якісь об’явлення людина відкидає чи деформує заповіді, стає нечутливою до слів Христа, перекручує Євангеліє, то діється зло. Ідеться про плоди.
Приватні об’явлення можуть бути засобом, що провадить до мети, але ніколи – самою метою. А засобом, що провадить до мети, вони будуть, якщо будуть реалізовані не осібно, а в Церкві і з Церквою.
Довідка
Отець Войцех Жиціньскі SDB – професор Папського університету Йоана Павла ІІ (Краків), керівник кафедри маріології. Автор книжок у цій галузі: «Єдність у багатоманітності. Перспективи екуменічної маріології», «Божа Матір католиків», «Божа Матір християн», «Зробіть, що Син вам каже» та ін.
Анджей Іваньскі, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
