У неділю, 30 вересня, київська парафія св.Олександра святкувала 170-річчя освячення свого храму.
Власне кажучи, цей день не був «датою» як такою, оскільки урочистості освячення храму св.Олександра відбулися 30 серпня 1842 року. «Але, – сказав для CREDO нинішній настоятель парафії о.Віталій Безшкурий, – з огляду на те, що літній час – це ще відпустки, ми вирішили перенести святкування, аби надати змогу всім охочим прибути на свято». Він виявився правий: того недільного дня чималенький храм у центрі Києва знову виглядав і замалим, і затісним, як то буває, коли споруда повна віруючих.
Попри те, що в храмі надалі триває ремонт склепіння, святкуванню це не завадило. Загалом беручи, людям, які приходять саме на Євхаристію, мало що заважає; але навіть у таких дрібницях буття можна побачити певні натяки й паралелі.
Наприклад, «життєвий натяк» на те, що храм почали будувати 1817 року, але ця справа все ще триває, так само як продовжує будуватися (і ремонтуватися, в певному сенсі) сама Церква. А також – як натяк на те, що цій будівлі довелося пережити, в якому стані її прийняли після «державної турботи». «Зі 170 років своєї історії більше 50 років цей храм не служив як храм», – підкреслив у проповіді о.Віталій.
Церква у нашій країні таки має свій певний «відголос», образ в історії цього храму. Тут (як і в Севастополі) на місці вівтаря комуністи влаштували туалети. Саме ті комуністи, які обіцяли «рай на землі», і зараз знову пхаються до влади, проголошуючи «повернемо країну народові». Але під «народом», як завжди, розуміють самих себе. Бо, наприклад, тому народові, який зібрався 30 вересня 2012 року на Службі Божій у співкафедральному храмі св.Олександра, ще багато чого не повернули – після того, як попередня комуністична влада відібрала все, на що поклала око. Ще стоять довкола храму св.Олександра будинки, які колись належали парафії. Ще на Службах моляться люди, які будують собі нові церкви або використовують пристосовані приміщення по різних містах, містечках і селах України, бо те, що належало Церкві, так і не було їй повернене.
Серед католицьких храмів України костел св.Олександра напевно не є найстарішим ані найстаршим, у сенсі ієрархічному; але який же він символічний!!
За вівтарем того дня зібралися чимало священиків, серед них і один з попередніх настоятелів – о.Віктор Маковський. Інших, хто був настоятелем тут, від самого початку діяльності парафії, було символічно згадано в оформленні амвону – знайшлося місце для записки з іменем кожного священика. Також того дня за вівтарем були отці домініканці, з якими пов’язане саме постання на початки діяльності храму св.Олександра. На спомин усіх цих історичних моментів, разом узятих, архиєпископові Петру Мальчуку, який очолив богослужіння, було вручено під час принесення дарів ключ – символ відкриття храму, робітничі знаряддя – символ праці та спомину всіх, хто тут натрудився на будові й відбудові; домініканський хабіт – на подяку Отцям Проповідникам.
Святкове богослужіння завершилося поклонінням Ісусові Євхаристійному та Літанією до Найдорожчої Крові Спасителя.
Урочисто прикрашений великою цифрою 170 вівтар немовби натякав: це дата не кругла, і ще за нашого життя ми святкуватимемо великий ювілей цієї парафії. І нехай усе, що ще не віддане Церкві (а через неї – Богові), буде віддане, і нехай зростає кількість вірних, аби парафія св.Олександра, папи і мученика, могла знову радіти десяткам тисяч душ, приведених до Бога.
Проповідь о.Віталія Безшкурого в день святкування 170-річчя київського храму св.Олександра.
фінансово.
Щиро дякуємо!
