Україна

Життя парафії – суцільне свідчення

30 Вересня 2012, 18:58 1679 Ганна Путова

Храм св. Олександра. 80-ті роки ХІХ ст.

До 170-річчя київського співкафедрального храму св.Олександра

Парафія Святого Олександра – найстарша католицька парафія Києва. Зважаючи на дати побудови храму (1817–1842 рр.), це може видатися дивним: надто мало для такого стародавнього міста, як наше. Але слід зважати на історичні обставини.

Через війни та численні політичні, національні, віросповідні переслідування; через те, що Київ завжди був одним з центрів політичних та воєнних “розбірок” у Східній Європі, ми зрештою лише з документальних згадок та старих гравюр і фото знаємо і про святого Яцека Одровонжа, який жив у Києві ще у ХІІІ ст., і про те, що до XVII ст. на Подолі був величезний домініканський монастир, і про те, врешті-решт, що на території нинішньої плебанії парафії святого Олександра був перше дерев’яний комплекс домініканського монастиря. Під час будівництва нинішнього, усім добре відомого, кам’яного храму, яке тривало в цілому 25 років, парафія існувала, жила, збиралася у дерев’яній каплиці, розташованої тут-таки, на Володимирській гірці. Домініканські монахи дбали про покращення дороги, що проходила повз плебанію (нинішня вулиця Трьохсвятительська), боролися з солдатами, які жили у розташованих поруч казармах та вішали свою випрану білизну на паркан монастиря, і паркан щоразу валився. Тривало життя – з усім смішним і сумним, що буває в ньому…

Будівництво, розпочате з дозволу Олександра І, завмерло, коли закінчилися гроші, пожертвувані на нього шляхтою Київської губернії. 1835 року роботи поновилися завдяки щедрій пожертві поміщика Антонія Савицького, який заповідав увесь свій спадок на велику справу зведення храму.

Серпень є визначним місяцем для парафії святого Олександра. 30 серпня 1817 архідиякон Йоахим Грабовський освятив наріжний камінь храму. 30 серпня 1842 р. настоятель парафії Юстин Стейгвілло освятив нарешті завершений храм. 31 серпня 2002 р. парафія святкувала своє 160-річчя, свій перший ювілей за два сторіччя.

Над цим варто замислитись. Ціле ХХ сторіччя храм стояв німий, позбавлений свого обличчя і права на історію. Адже на момент виповнення парафії ста років Київ перебував під німецькою окупацією, а храм уже п’ять років як перестав належати віруючим; а в день 150-річчя початку будівництва тут вирували відновлювальні роботи. Довгий час вважалося, що автор початкового проекту храму невідомий. Але наприкінці 2010-х років київським дослідникам вдалося підтвердити, що автором першого проекту костьолу є архітектор Л.Піллер. Збереглася копія креслень, затверджена архітектором Л.Станзані. Саме через затверджувальний підпис його довгий час помилково вважали автором проекту. Також авторство приписували В.Беретті, який, так само як і Станзані, довгий час здійснював нагляд за проведенням будівельних робіт. Після надходження грошей А.Савицького з’ясувалося, що початковий проект не було вчасно узгоджено у належних інстанціях. Перед узгодженням креслення було перероблено та доповнено архітектором Ф.Меховичем.

Таким чином можна достеменно назвати двох авторів проекту будівлі храму св.Олександра. Це – архітектори Людвіг Піллер та Франц Мехович.

Мало хто знає, що плебанія Святого Олександра до 1917 р. охоплювала собою майже половину сучасного непарного боку вулиці Костьольної. Наприкінці ХІХ ст. парафія становила понад 33 тисячі осіб. До спорудження храму святого Миколая, яке було завершене 1909 р., собор св.Олександра був єдиним великим католицьким храмом Києва, приймав фактично всіх римо-католиків міста.

Незважаючи на Першу світову і громадянську війни, 14 переворотів, що відбулися у Києві та комуністичні репресії, парафія існувала аж до 1937 р. Двоє настоятелів парафії – отець Белеслав Блехман та отець Сигізмунд Кваснєвський – були розстріляні.

Храм, використовуваний як планетарій. Після 1952 р.

Від 1937 і до 1990 рр. у перебудованому соборі святого Олександра містилися по черзі гуртожитки робітників "Київгазбуду” та "Міськторгвідділу”, сховища Історичної бібліотеки, музей атеїзму, планетарій.

15 вересня 1990 р. відбулася перша за багато років Служба Божа на сходах костьолу. 1991 року будівлю було передано римо-католицькій церкві. Через чотири роки, 7 жовтня 1995 р. єпископ-помічник Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк поновно освятив храм, відреставрований зусиллями віруючих на чолі з тодішнім настоятелем парафії, отцем Яном Крапаном за підтримки католиків України та багатьох країн світу.

Визначною подією, яка закарбувалася у пам’яті парафіян, стали відвідини храму Святішим Отцем Блаженним Йоаном Павлом ІІ 25 червня 2001 р. Він молився у каплиці Пресвятих Дарів. Коли черговий раз будемо молитися там – згадаймо про це.

***

Життя парафії – це суцільне свідчення. Свідченням надії на майбутнє була стійкість домініканців, що у першій половині ХІХ сторіччя жили навколо напівзбудованого храму та опікувалися нашою парафією. Свідченням стійкості була впевненість парафіян у тому, що костьол таки добудують – вона тривала навіть тоді, коли і домініканців уряд вигнав поза межі держави. Свідченням любові була пожертва Антонія Савицького. Свідченням віри було життя київських католиків – та і взагалі усіх людей доброї волі в умовах комуністичного терору. Десь під однією із сосен Биківнянського лісу лежить отець Сигізмунд Кваснєвський – останній наш передвоєнний настоятель. Від часу його загибелі до днів, коли парафіяни на собі виносили будівельне сміття зі спаплюженої святині минуло 50 років – цілих півсторіччя очікування та віри. Одним суцільним живим свідченням назавжди залишиться для мене о. Ян Крапан. Тільки Богу відомо, скільки йому довелося витримати у житті, перш ніж ступити настоятелем у наш храм. Пишаюся тим, що свій перший малий катехізис отримала з його рук. Та і ціле наше існування – у минулому, нині й у майбутньому є свідченням того, що Боже Милосердя все перемагає. Пам’ятником тому є наш храм.

Відновлений храм. 1994-1995 рр.

Про деякі моменти з історії храму, які увійшли в літературу, можна прочитати в блозі парафії. Отець канонік Антоній Олендзький.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: