Люблінські гімназисти та їхні батьки протестують проти маніпуляцій у медіах і підтримують свого директора.
Події, пов’язані з «обрядом посвячення» в люблінській школі, то не лише інцидент, про який ми вже можемо забути. Вони багато що говорять нам про нас як одержувачів інформації, говорять про медіа – світські й католицькі; про спільноту віри – її солідарність з ображеними людьми; говорять про готовність Церкви до реагування в критичних ситуаціях.
Те, що сталося після появи новинки на місцевому телебаченні, можна зрозуміти, якщо усвідомлювати існування двох паралельних світів: реального і сконструйованого медіа-засобами. Ришард Капусцінський пояснює, що сучасні медіа вже не описують побачену дійсність, а творять її, нав’язують своє бачення світові. Отже, маємо справу з двома реальностями: істинною і фіктивною.
Коли пробуємо оцінити те, що сталося у згаданій школі, то маємо усвідомлювати, на яку саме реальність посилаємося. Чи посилаємося ми на емоції, що постали на підставі інтерпретації фотографій, чи на емоції, що їх переживали учасники гри? Чи ми встановлюватимемо факти, розмовляючи зі священиком і молоддю, а чи будемо інтерпретувати події на підставі асоціацій з їхнім фотовідбитком.
Реальна подія – то здавна відома гра. Достатньо набрати в пошуковику «kolano neptuna» чи «kolano prozerpiny», аби побачити найрізноманітніші сцени цілування чоловічого коліна. Непогано ще підшукати на ютубі ролики з «Дня Нептуна», аби пізнати атмосферу цього «посвячення» і зрозуміти, про що йдеться.
Обряд цілування коліна функціонує в цій традиції з незапам’ятних часів. Цілування Нептунового коліна, покритого гірчицею, вершками, джемом чи шоколадом, є останнім етапом перед тим, як гравець стає повноправним учасником групи. Аби повністю відповідати вимогам традиції, учні салезіанської школи в Любліні мали «поцілувати» – торкнутися губами пінки для гоління, яка була нанесена на коліна «Нептуна» – директора школи, а разом із тим священика. Елементом гри було саме те, що гравці гадали, ніби то вершки, і їх треба було здивувати неочікуваним смаком. А першокласники, які були «котами», мали вимаститися об ту пінку. Цей обряд не має жодного сексуального підтексту, і до цього часу ніхто в ньому такого підтексту не дошуковувався.
Не всі люблять такі розваги, тому до «поцілунка» підходили тільки ті, хто хотів. Ніхто не був принижуваний. У справжній реальності не було переступу норми звичаїв. Немає приводу обурюватися, морально відсторонюватися, відчувати «несмак». Є набагато серйозніші проблеми, які вимагають таких реакцій.
Медіа не надали нам репортажу зі свята, а подали коментарі, базовані на грі асоціацій, які можуть постати при огляданні фотознімків. Люди, які посвячені в цей нептунівський ритуал, мають інакші асоціації, ніж ті, хто неспроможний правильно розпізнати контекст події. Вочевидь якщо представити ситуацію так, ніби це є фото, яке символізує оральний секс підлітків із дорослим чоловіком, – то така інтерпретація видаватиметься цілком правдивою. Тим більше коли бачиш перемащені обличчя, які видаються «повідомленням», що діти є жертвами сексуальних домагань педофіла, зловленого на гарячому. Однак ці асоціації не говорять нічого про те, що ж насправді відбулося в салезіанській гімназії; натомість багато говорять про те, що діється в головах людей, які переглядають ці фотографії. Підставою виникнення сексуальних асоціацій може бути не тільки острах перед тим, що дітям роблять щось зле, а й надмірне сексуальне розбуяння чималої частини суспільства, через що надто багато речей починають людям асоціюватися з сексом.
Підставою виникнення сексуальних асоціацій може бути не тільки острах перед тим, що дітям роблять щось зле, а й надмірне сексуальне розбуяння чималої частини суспільства, через що надто багато речей починають людям асоціюватися з сексом.
Якщо психолог на підставі фотознімків з обряду посвячення бачить ознаки сексуальних домагань до дітей, із якими не розмовляв ані хвилини, і надодачу стверджує, що діти «витісняють зі свідомості» своє приниження, яке тоді напевно пережили, а відомий політик називає священика педофілом і злочинцем, не маючи перед собою ані результатів обстежень, ані судового вироку, – це означає, що ті люди не відповідають своїй фаховій праці. Журналістам, які висвітлили «аферу», не хотілося навіть поїхати на місце події, аби розпитати учнів, учителів, перевірити, особисто дізнатися, зрозуміти. Вистачило фотографії та її найпікантнішої інтерпретації. Як можна у такій справі, що наражає сотні дітей на заплямування їх як жертв сексуальних домагань, не провести ретельного журналістського розслідування, поширюючи неперевірену інформацію? Навіть захисникові прав дитини вистачило самих лише фото, аби у шкільній «забаві» він видивився «щонайменше двозначну» поведінку і скерував справу до прокуратури. Є старий анекдот про Яся, який хотів стати психоаналітиком. Він запитав дорослу жінку: «Одна жінка смокче морозиво, друга гризе, а третя лиже. Як з них заміжня?» Цьоця відповідає: певне, та, яка смокче. Тоді Ясь каже: «То все сексуальні проекції, а заміжня та, яка має обручку на пальці».
Коментарі під фотографіями не тільки знеславили відданого молоді священика, вони й самим дітям завдали кривди, наражаючи їх на висміювання й зачіпки. Багато дорослих не витримали б психічно перебування у центрі так гостро критикованих подій, а що вже казати про молодь у складний період дозрівання. У цій справі вже батьки виступили з протестом, бачачи, що виникла загроза для дітей. Критики поняття не мають про салезіанську виховну систему, яка вміє поєднувати гру з навчанням, приятельський і близький контакт – із дисципліною та авторитетом. Плодом цього є здоровий емоційний зв’язок з учнями, які відчувають, що їх люблять і поважають. Цей виховательський підхід показав свою успішність. Учнів цієї школи не цікавлять сексуальні фантазії дорослих, їхні естетичні враження чи премудрі розмірковування про приниження дітей. Їх цікавить дійсність, яку вони знають і добре розуміють. Тому вони сприймають своїх «медіа-захисників» як агресорів, які просто-напросто брешуть і завдають їм кривду. Це – поразка великих авторитетів, що взялися виступати як «захисники принижуваних дітей».
Бачимо, що медіа можуть без труднощів створити аферу на підставі вельми слабких доказів. Достатньо одного ньюса, навіть у локальних медіа, щоби стати відомим на всю Польщу педофілом і злочинцем. Якщо натрапиш на журналіста, який хоче зробити кар’єру на сенсаційній інформації, на когось емоційно неврівноваженого, хто не знає ваги вимовленого слова, не має поваги до людей, на когось, хто має сексуальні проблеми, посварений із Богом, агресивно наставлений до Церкви, – то кожний жест, міміка обличчя можуть бути використані для компрометування. Не обманюймося, що афери могло не бути, якби священик був більш передбачливий і розсудливий. Ми не маємо впливу на те, що про нас думають, як нас коментують, у якому контексті нас «подають». Кожен має фотографію, на якій він погано вийшов. А що станеться – залежить від того, на кого попадеш і на що той хтось побажає перетворити здобуту інформацію. Потім рушає лавина, а наступні газети й портали не перевіряють достовірності фактів.
Ми не маємо впливу на те, що про нас думають, як нас коментують, у якому контексті нас «подають».
У медіах новини живуть щонайбільше кілька днів. Коли тема «лизання коліна» зникла, чимало католиків зітхнули з полегшенням. «Афера» нарешті закінчилася. Однак це серйозна помилка. Вона закінчилася в медіах, але не в реальності, на яку медіа мають вплив.
Немає на сьогоднішній день серйознішого звинувачення проти священика, ніж закинути йому педофілію. Слідство прокуратури, яке все ще триває (!), розпочалося не з приводу «нерозумної» гри, а через підозру в сексуальних домаганнях до неповнолітніх. Коли редакції більшості газет помітили, що закид у сексуальних домаганнях був несправедливий, дивовижно швидко забулося, що він усе ж таки з’явився, що був багато разів повторюваний відомими людьми, що призвів до страждань дітей і дорослих, що приніс жертви, що триває розслідування. Люди, які так сильно дбали про людську гідність, такі естетично чутливі, – дивовижно швидко перестали відчувати несмак від знеславлення людини.
Якщо сьогодні католики дозволять безкарно знеславити отця-директора, а опосередковано – престиж католицьких шкіл, то ми переживатимемо афери такого штибу щораз частіше, а багато неповинних священиків і вчителів-мирян (особливо тих, які працюють у молодіжному середовищі), будуть лінчовані через медіа, ба навіть публічно знищені. Саме час подумати про співпрацю Церкви з юридичними канцеляріями, оскільки жертви нападок не мають сили самі захищатися. В іншому разі католики, замість того щоби відважно захищати добре ім’я безвинно звинувачених, боятимуться піднести голос. Їх вистачить щонайбільше на жаль з приводу неправильної поведінки. Хто відважніший – вимагатиме покарання винуватців сум’яття: покарання за те, що медіа погано про нього говорять.
Бр. Ксаверій Кнотц, AreopagXXI
фінансово.
Щиро дякуємо!
