Ці два слова, як написав у своєму блозі мистецтвознавець Левон Нерсесян, сьогодні можна й не набирати в пошуковику. Бо приблизно 90% того, що випадає на запит, – це спотворене зображення нещасного лику Спасителя, який, стараннями однієї благочестивої, але вкрай неосвіченої парафіянки з іспанського міста Борха, перетворився на безформну пляму, ставши більш за все схожим на персонаж із мультфільму жахів.
І навіть ті обкладинки з однойменної книжки Ніцше, які традиційно тримали першість на цей запит, нині забилися в дальній куток безконечного інтернет-простирадла з варіаціями зображення «Ісуса-картоплини», «Ісуса-мавпи», або як це ще називають…
Як людина, котра добре розуміє, про що йдеться (і може одразу представити не менше десятка картинок з результатами таких «реставрацій», здійснених вітчизняними «світильниками благочестя»), я хочу сказати з цього приводу таке.
1) Те, що сталося, – безсумнівно жахливе; варто, однак, пам’ятати, що йдеться про фреску 1910 року, виконану в стандартній ремісничій манері – тобто про один із тих витворів, які в усьому світі зникають безслідно і ледь не щодня, причому за повного потурання трепетних «шанувальників мистецтва». Тобто жодної непоправної втрати світова художня культура при цьому не зазнала.
2) Хоч би яким жахливим було те, що сталося, та головний жах розпочався потім: коли результат безумних старань благочестивої бабусі потрапив у розпорядження інтернетних «народних умільців», які, озброївшись воістину безмежними можливостями фотошопу, натворили сотні й тисячі «приколів», повставлявши зіпсоване зображення Лику не тільки в усі відомі живописні полотна, а й в усі мислимі та немислимі сюжети власного виробництва.
І хоча турбота про збереження пам’яток релігійного мистецтва є, за замовчуванням, одним із головних моїх занять (а віднедавна – головним «громадським навантаженням»), то нічого, крім гострої відрази, цей обвал інтернетних «приколів», у мене не викликає. Бо я взагалі не надто поблажливо ставлюся до стану масового шаленства, особливо коли йдеться про життєрадісно-ідіотичну веселість у дусі слабоумних комедій про американських підлітків. Надто коли ця веселість неминуче і невідворотно перетворюється в захват-насолоду від знущання не тільки над одним конкретним пошкодженим образом, а й над усіма іншими священними образами, які потрапляють під руку життєрадісним «веселунам».
Отже, я пропоную змінити цю сумну ситуацію, намагаючись вирівняти ці прикрі (і, загалом беручи, ганебні) викривлення у світовому інформаційному просторі, та звільнити два євангельські слова, винесені в заголовок цього запису, від шлейфу безумних асоціацій. Нехай про «подвиг» 80-річної Сесілії Хіменес громадяни дізнаються, набравши в пошуковику її ім’я. А набравши Ecce Homo, вони дістануть змогу побачити Того, до Кого ці слова були звернені.
Для цього, на мою думку, достатньо просто великої кількості різноманітних записів у різних соціальних мережах, де слова «Ecce Homo» були б пов’язані з адекватними зображеннями. Тобто щось на кшталт грандіозного флешмобу, який я пропоную влаштувати всім зацікавленим, освіченим і побожним…
Я для цієї мети пропоную свою улюблену картину, а ви можете опублікувати на своїх ресурсах той образ, який більше за все подобається вам, додавши до картинки або мій заклик, або написавши щось подібне від себе. Перепостити це на християнських форумах тощо. Обов’язково потрібно давати лінк на ресурс, звідки взято картинку – це помітно підвищить ефективність задуманої акції.
Альбрехт Боутс (1460-1549). Ecce Homo . Музей образотворчих мистецтв у Ліоні
Може, спробуємо зробити так, щоби справедливість перемогла?
Левон Нерсесян, _corso_
фінансово.
Щиро дякуємо!
