Пастирське звернення єпископа Леона Дубравського, ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії, з нагоди Дня Захисту Життя
Дорогі священики, монахи та монахині, любі Брати та Сестри у Христі!
Святіший Отець Бенедикт XVI у посланні, проголошуючому Рік Віри, написав: «Вірою мученики віддавали своє життя, даючи свідчення істини Євангелія, яке перемінило їх і зробило здатними прийняти найбільший дар любові: пробачити тим, хто їх переслідував» (PF 13).
В нашій дісцезії будемо мати можливість вшанування святої, котра віддала своє життя, щоб зберегти чистим своє серце для Ісуса Христа. 13 квітня 2013 р. в Кам’янці-Подільському будемо переживати День Захисту Життя, під час якого будемо молитись в намірах руху «Євангеліє Життя» і вшановуватимемо реліквії св. Марії Ґоретті. Блаженний Йоан Павло II в енцикліці «Євангеліє життя» написав: «… будь-яка загроза гідності і життю людини глибоко вражає Церкву просто в серце, торкається самої суті віри у відкупне втілення Сина Божого і спонукає виконувати місію проповідування Євангелія життя цілому світу і всякому творінню» (пор. Мк 16,15; EV 3).
Особливо Євангеліє життя треба проголошувати сьогодні, коли гідність дітей та молоді є під загрозою через виховні програми, які суперечать християнській вірі і відкидають Божий лад, що базується на Божих заповідях.
Ці небезпечні для людської гідності та життя програми формують в молодих умах фальшиві переконання, що людину можна використати як річ, не зважаючи на її гідність Божого образу та Божої дитини. Сьогодні розповсюджене також фальшиве переконання, що охрещені можуть почати жити подружнім життям без Таїнства подружжя, а через певний час гріховного життя проти шостої заповіді можуть взяти церковний шлюб. Це небезпечне оманливе мислення також є причиною зневажання людської гідності.
Блаженний Йоан Павло II написав:
«Життя, яке Бог дає людині, відрізняється від життя всіх інших живих створінь, бо ж людина, хоча і поріднена з порохом земним (пор. Бут 2,7; 3,19; Іов 34,15; Пс 103,14; 104,29), є об’явленням Бога в світі, знаком Його присутності, слідом Його слави (пор. Бут 1,26-27; Пс 8,6). […] Людина обдарована найвищою гідністю, яка закорінена у внутрішніх зв’язках, що єднають ‘її з Творцем: у ній ясніє віддзеркалення природи самого Бога. […] Все в сотвореній дійсності спрямоване до людини і їй піддане […], в той час як вона сама не може бути під будь-яким приводом поневолена своїми ближніми і зведена до рівня речей. У біблійному описі […] тільки сотворення людини подано як плід спеціального рішення Бога […] з’єднати людину з Творцем […] особливим зв’язком: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут 1,26). Життя, що його Бог офірував людині, — це дар, у якому Творець наділяє творіння дещицею себе» (ЕУ 34).
«Надзвичайно промовистим свідченням того є відчуття невдоволення, яке зазнає людина в раю, поки її єдиною точкою співвіднесення є рослинний і тваринний світ (пор. Бут 2,20). Задовольнити потребу міжособового діалогу, що має таке суттєве значення для людського існування, може тільки поява жінки, – істоти, яка є тілом від його тіла і кістю від його костей (пор. Бут 2,23), і в якій також живе дух Бога Творця. В ближньому, в мужчині чи жінці, можна добачити віддзеркалення самого Бога, мети і заспокоєння самої людини» (ЕУ 35).
«На жаль, прекрасний Божий задум затьмарено гріхом, [через котрий] людина не тільки спотворює образ Божий у самій собі, але зазнає спокуси понівечити його і в інших, запроваджуючи недовір’я, байдужість і ворожість, яка наближається навіть до вбивчої ненависті. Хто не визнає Бога як Бога, той зраджує і порушує спільність між людьми.
Образ Божий знову заяснів у житті людини […] разом із приходом у світ у людському тілі Сина Божого: «Він — образ невидимого Бога» (Кол 1,15). […] В той час, коли непослух Адама нищить і нівечить Божий задум щодо людського життя і запроваджує у світі смерть, відкупний послух Христа є джерелом благодаті, що розливається на людей, відкриваючи всім двері до царства життя (пор. Рим 5,12-21). […]
Тим, які погоджуються піти за Христом, дарується повнота життя: образ Божий відновлюється в них, оновлений і досконалий. Таким є задум Божий щодо людей, аби були «подібні до образу Сина його» (Рим 8,29)» (ЕУ 36).
Свята Марія Ґоретті є особливо виразним прикладом особи, у котрій виповнився Божий задум і з надзвичайною красою заяснів образ Божого Сина. Марія Тереза Ґоретті народилась в Преджіанья поблизу Корінальдо в Італії 16 жовтня 1890 р. як третя дитина вбогих землеробів Луїджі і Ассунти. 17 жовтня 1890 р. була охрещена у храмі в Корінальдо. Батьки Марії тяжко працювали, обробляючи багнисте поле. Після Марії Бог дав сім’ї Ґоретгі ще двох синів та двох дочок. Мати Марії була доброю дружиною і доброю матір’ю. Хоч не вміла читати і писати, але вчила дітей молитись, навчала істин віри, прищеплювала їхнім душам любов до Ісуса і огиду до гріха. Щодня увечері всі спільно молились Розарій. Кожного дня в обід вшановували Божу Матір, молячись молитвою «Ангел Господній». В неділю усі йшли до храму. Довіряли Богу. Попри свою вбогість, були щасливі. Мати Марії часто повторювала: "Не чинити нічого злого, не боятися нічого.” Ассунта згадувала: «Марія отримала виховання від чоловіка і […] від мене […]. Я сама навчала своїх дітей: Отче наш, Радуйся Маріє і Вірую в Бога, та основних засад віри. Марія використовувала цю науку і сама ставала вчителькою для своїх братів […]».
Марія отримала Таїнство Миропомазання 4 жовтня 1896 р. в Корінальдо з рук єпископа Джуліо Боскі. Тоді приступила також до Першої Святої Сповіді. До Святого Причастя – згідно з тодішнім звичаєм – не могла ще приступити. Невдовзі після того родина Ґоретті переїхала в околиці Риму, спочатку до Колле Джіантурко, а потім – до Фер’єре ді Конча, 10 км від Неттуно. Батько Марії шукав кращих умов праці, щоб утримати велику сім’ю. Марія відносилась до батька з пошаною та любов’ю. Приносила йому їжу на поле, долаючи далеку дорогу через болота. Багато землеробів, що працювали на багнистих полях, хворіли і помирали від малярії. Бракувало грошей на ліки. Батько Марії також захворів. І хоч розпочав лікування, однак помер 6 травня 1900 р., маючи ЗО років. Мати Марії зайнялась працею в полі, а домашні справи доручила 10-тирічній дочці. Марія потішала матір: «Мамо! Не плач! Відваги! Не бійся! Ми вже великі діти! Нехай Ісус тільки дасть нам здоров’я. Боже Провидіння нам допоможе, будемо боротись, переможемо…»
Згідно з зізнаннями матері, Марія гідно заступала її дома, сумлінно виконуючи різну працю: «підмітала, прибирала в кімнатах, прала … , приносила воду з джерела, зашивала одяг, годувала птицю, готувала їжу для працівників, купувала те, що необхідне, і продавала продукти з поля».
Коли бракувало їжі на столі, Марія віддавала свою частку матері. Говорила: «їж, мамо! Я не голодна. Я ще мала, менше потребую. Візьми! Ти працюєш, Ти повинна їсти!» Коли мати була стурбована тим, що не вистачить грошей, щоб прогодувати дітей, Марія потішала її: «Не сумуй, мамо! Добрий Бог нам допоможе!»
Мати засвідчила під присягою: «Марія була завжди […] найслухнянішою. Ніколи не вчинила мені добровільної прикрості. Якщо коли-небудь отримала незаслужену нагану, […] не бунтувалась, […] але була спокійна, повна поваги…» Цього духа слухняності намагалась передавати братам і сестрам, і спокійно, з посмішкою, пригадувала їм їхні обов’язки. Зранку будила їх. Молилась спочатку сама, а потім з братами та сестрами. В неділю вела їх у храм. З пам'яті навчала їх істин віри. Робила їм зауваження, коли себе погано вели. Виховувала їх як доросла особа. Ділилась з ними тим, що отримувала, наприклад фруктами — для себе залишаючи найменшу частину. Брати і сестри мали до неї велику довіру.
Колись мати дуже насварилась на неї за те, що не приготувала обід на відповідну годину, а робила щось інше. Марія відповіла: «Мамо, не гнівайся. Віднині робитиму спочатку те, що ти мені накажеш, а потім решту».
Її вбивця, Олександр, дав про неї таке свідоцтво: «Я. знав її […] повну доброти, слухняну батькам, побожну, серйозну, не легковажну і розсіяну, як інші дівчата. Йшла вулицею скромна, […] задовольнялась вбранням, котре їй пошила мати, або дала якась жінка. Беручи приклад з батьків, вона була побожна, зберігала Божий Закон, […] я ніколи не чув, щоб вона брехала. Уникала небезпечних подруг згідно з порадою матері…»
Мати засвідчила: «Не пригадую собі, щоб Марія коли-небудь в неділю не була на Службі Божій». Від листопада до червня Служби Божі відправлялись недалеко, в місцевості Конча. Від липня до жовтня Марія ходила до більш віддалених місцевостей на недільну Євхаристію, наприклад 11 км до Неттуно.
Марія Ґоретті приступила до І Святого Причастя в Урочистість Божого Тіла 9 червня 1901 р. у храмі в Конча. Священик, який відправляв Святу Месу, заохочував дітей, щоб витривали, щоб зберегли чисті серця. «Радше смерть, аніж тяжкий гріх, – повторював, – це була б страшна невдячність […] ображати так Доброго Ісуса…» Ці слова запали глибоко в серце Марії. Через якийсь час мати зробила їй неслушно зауваження, що вона брала участь у нескромній розмові. Марія відповіла: «О! Я воліла б радше померти, аніж говорити про такі речі». Марія носила при собі розарій і часто молилась до Матері Божої. Щодня увечері молилась Розарій з матір’ю та братами і сестрами. Коли вже всі лягли спати, вона ще раз ставала на коліна перед фігурою Божої Матері і молилась другий Розарій за померлого батька.
Життя Марії Ґоретті було важким не лише через смерть батька, біду та важку працю, але також через поведінку мешканців того самого будинку – сім’ю Соренеллі, знайомих ‘її батьків. Джованні Соренеллі з дорослим сином Олександром їли обіди, які готувала Марія, але не вміли цього доцінити. Олександр намагався схилити Марію до гріха проти VI заповіді, але дівчинці вдавалось втекти. Лякав, що її вб’є, якщо вона комусь про це скаже. Нарешті, 5 липня 1902 р. постановив зреалізувати свій намір, або вбити Марію, якщо вона не погодиться. Дівчинка, обороняючись, кричала: «Ні! Ні! Це гріх! Олександре, ти підеш до пекла! […] Не доторкайся до мене! Бог цього не хоче! …» Тоді роз ярений зловмисник почав задавати їй рани шилом довжиною 24 см., яке приготував раніше. Марію завезли у лікарню в Неттуно. Лікарі знайшли на її тілі 19 ран і намагались врятувати їй життя, роблячи операцію без наркозу. У лікарні дівчинка посповідалась і востаннє прийняла Святе Причастя. Вмираюча Марія просила матір, щоб дала їй напитись трохи води. Мати відмовила згідно з наказом
лікарів. Говорила: «Перенось це терпіння з любові до Ісуса, котрий також терпів спрагу на хресті». Мати дала доньці образок Розіп'ятого Ісуса. Священик, який відвідав Марію, розповідав їй про любов і милосердя Ісуса, про те, як пробачив злочинцю на Хресті і обіцяв йому небо. Він говорив: «Пригадай […], яким добрим був Ісус, як Він молився за своїх вбивць: «Отче, пробач їм, бо не знають, що чинять». […] Чи І ТИ хочеш пробачити Олександру з любові до Ісуса?» Марія поглянула на хрест, поцілувала образок і сказала: «Так! Пробачаю йому і хочу, щоб був зі мною у раю, в небі».
На прохання вмираючої її ліжко переставили ближче до образу Матері Божої. Лікарняний капелан записав її до «Товариства Дітей Марії» і одягнув на шию медальйон, котрий вона багато разів цілувала. Дівчинка перед смертю часто повторювала ім’я Божої Матері і слова пробачення вбивці. Коли прийняла Останнє Святе Причастя, священик запитав: «Чи знаєш, Кого приймаєш?» «Так», – відповіла, – «Ісуса, Котрого невдовзі побачу».
Померла 6 липня 1902 р. о 15. 45 год. «Я б ніколи не повірила, – говорила Ассунта після смерті дочки, – що вона буде така героїчна, що не завагається віддати своє життя на захист чесноти. Що була доброю, що пішла до неба… так! Це я знала, але, що стане святою, про це ніколи не думала…»
Вбивцю Марії було засуджено на ЗО років ув'язнення (5 років у самотності і 25 років табору праці). Спочатку нехтував засудом. Пізніше признався: «Був це останній рік […] самотності – (1906) – думав, що зійду з розуму […]. Відчай мучив мої думки щораз сильніше, і однієї ночі мені приснився сон — […] я побачив Марію […] зривала лілії і давала їх мені, кажучи: «Візьми» і усміхалась до мене як ангел. І я […] став на коліна, і благав про пробачення, […] і побачив, що ці лілії […] перемінюються у полум’я […]. Я пробудився. Тепер я врятований, – подумав, – вона молиться за мене». Через місяць після того очистив душу у таїнстві Покаяння. Після повернення на волю попросив пробачення у іі матері. Був свідком у процесі перед проголошенням Марії святою. Брав участь в урочистостях її беатифікації та канонізації. Останні роки життя провів в монастирі капуцинів як світський терціарій. Помер 6 травня 1970 р.
Церемонія беатифікації Марії відбулась 27 квітняЛ947 р., а канонізації – 26 червня 1950 р. під проводом папи Пія XII.
27 вересня 1986 р. Бл. Папа Йоан Павло II, промовляючи до молоді під час відвідин реліквій св. Марії Ґоретті у Римі, говорив: «Марія Ґоретті любила чистоту, бо Христос любить чистоту. Вона протистояла гріхові проти Чистоти ціною власного життя, бо не бажала ображати Ісуса. Коли віддала своє життя заради чистоти, віддала його, отже, за Христа. Марія Ґоретті є, як і всі мучениці, мученицею за Христа. Вона довела свою героїчну любов до Ісуса. Моя люба молоде, звертаюся до вас в особливий спосіб: яке чудесне запрошення сходить до вас від вашої молодшої сестри!»
Папа Бенедикт XVI виясняючи слова з 1-го Послання Св. Иоана Апостола:
«Ми пізнали і повірили любові, яку Бог має до нас. Бог є любов» (ІІв 4,16) написав: «Ми повірили любові Бога — так християнин може виразити основну позицію свого життя» (Бенедикт XVI, Deus Caritas est, 1).
Св. Марія Ґоретті є для нас живим свідком віри у милосердну, безмежну любов Бога. Вірила, що Бог любить також і її вбивцю і йому пробачить, що Бог прагне обдарувати вічним життям кожного, хто відвернеться від своїх гріхів.
У Році Віри гаряче запрошую всіх, а особливо молодь, до участі в Дні Захисту Життя у Кам'янці-Подільському 13 квітня 2013 р., до молитви у намірах руху Євангеліє Життя та вшанування реліквій св. Марія Ґоретті.
З пастирським благословенням
Єпископ Леон Дубравський
Правлячий Єпископ Кам'янець-Подільської дієцезії
Кам’янець-Подільський, 23.02.2013
фінансово.
Щиро дякуємо!
