Презентація книги архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира (Гузара) «Три дороги» відбулась 2 квітня у київській книгарні «Є». Упорядником «Трьох доріг» стала журналістка Катерина Щоткіна.
– У своїй книжці я хотів говорити передовсім на тему трьох доріг людини, її трьох відношень – до себе, до ближнього та до Бога, – сказав Блаженніший Любомир. – Тільки коли ці відношення є добре наладнані, людина почувається щасливою.
«Три дороги» – бесіди Глави Української Греко-Католицької Церкви в 2001-2011 роках з журналістами. До книжки також увійшли фрагменти з його аудіокниг, назви яких співзвучні з розділами цього видання «Дорога до себе», «Дорога до ближнього», «Дорога до Бога». Пані Катерина Щоткіна доповнила видання ще додатковими запитаннями до автора.
Крім самого автора, у презентації взяли участь релігієзнавець Віктор Єленський та медіаексперт Дмитро Крикун.
– «Три дороги» – це книжка, яку може дозволити собі тільки богослов дуже високого рівня, – сказав пан Віктор. – А що масштабніший богослов, то зазвичай простіше він висловлюється. Це книга про надзвичайно актуальні сучасні речі – людину, світ, чоловіка й жінку, суспільний устрій, демократію, церкву. Надзвичайно показово, приміром, що Блаженніший відповів на запитання, чи може Церква мати справу з вільною людиною – він сказав, що Церква, котра не вміє мати справу з вільною людиною, не може зватися Церквою. Так само важливі слова Блаженнішого Любомира про демократію та права людини – він нагадує, що саме християнство означило людські права як дані Богом у творінні, а не делеговані земними установами, відтак, сам концепт прав людини виріс із християнства.
– Часто прийнято думати, – додав Дмитро Крикун, – що богословські книжки пишуться гусячими перами вночі. Але Блаженніший – людина, справді молода духом. І працюючи над «Трьома дорогами», він одразу працював над мультимедійним проектом, який можна послухати на диску та прочитати в друкованому вигляді чи Інтернеті.
Презентація, як і можна було передбачити, великою мірою була присвячена універсальним, вічним темам. Наприклад, одна журналістка згадала визначення Блаженнішого «Свобода – це можливість творити добро» й запитала, чи задоволений він реалізацією своєї свободи.
– У своєму житті я «проґавив» багато можливостей робити добро, не використав їх так, як треба, і це мене дуже засмучує. Іноді навіть у сповідях ми говоримо про гріхи, зло, яке зробили, проте забуваємо про те, що не робили добра, котре є не набагато кращим від зла. Про це слід завжди пам’ятати. Ціль свободи – не лише уникнення зла, а передовсім творіння добра.
Духовний лідер українців дав також свою оцінку понад двадцятирічному шляху Української Греко-Католицької Церкви після її виходу з підпілля та – ширше – шляху цілого українського суспільства.
– Раніше наша Церква була гнана й не могла розвиватися. За останні десятиліття в цьому сенсі зроблено багато чого – організовано повноцінні парафії, створено систему церковної освіти. Це речі важливі, але вони зовнішні, а Церква – передусім духовна установа. На щастя, з Божою поміччю ми й тут маємо добрі кроки вперед. Зайдіть у наші церкви в неділю й побачите, як багато людей приходять на Службу Божу. Шкода, що значно менше людей там є з понеділка по суботу. Нас дуже довго вчили не шанувати Бога, за нами багато старих гріхів, і нам іще довго від них лікуватися.
До таких гріхів Блаженніший Любомир відносить, наприклад, корупцію.
– Корупція – це духовна недуга. Вона свідчить, як мало ми ще надихнулися Божим духом, як мало відчуваємо потребу справедливості для всіх. Тільки коли всі ми усвідомимо цю потребу, корупцію буде подолано, про це треба постійно нагадувати, особливо молодим людям, але це не є швидкий шлях.
Архиєпископ-емерит також закликає виховувати в людях розуміння того, що матеріальні цінності не є головними в житті.
– Багато хто ще й сьогодні вважає, що багатим можна все. І наше суспільство дійсно дозволяє їм занадто багато. Як переконати людину, що щастя не в грошах? Як на мене, найкращий спосіб – особистий приклад. Людина небагата, проте з чистим, спокійним сумлінням, а відтак щаслива, є кращою «ходячою» рекламою, ніж будь-яка пропаганда.
Пролунало на презентації й вельми непросте запитання: чи може невіруюча людина бути доброю, моральною, жити за Божими законами?
– Є три шляхи пізнати добро, – відповів на це автор книжки. – Перший, найпростіший і найкращий – це прийняти Божу науку. Але не всі мають цей шлях. Другий шлях – філософія. Пізнання добра силою людського розуму. Невипадково античну філософію, її вершинні досягнення називали «дарунком грецького народу християнству». І третій шлях – слухатися власного сумління, адже сумління є даром Божим. Отже, ці два «людські» шляхи є, але на них легко помилитися. Шлях Божої науки є набагато виразніший, пряміший.
За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ
фінансово.
Щиро дякуємо!
