Серед тих 800 мучеників з Отранто, яких Папа Франциск проголосив 12 травня святими, знайшлося ще одне ім’я: Алессандро Лонго. Так звали священика-домініканця, якому мусульмани відрубали голову, як і іншим християнам цього південноіталійського містечка.
То була перша канонізація, звершена новим Папою. Він сказав, що сили для того, щоби вистояти у Христі, вони знайшли у вірі. «Вона дозволяє дивитися понад обмеження нашого людського погляду, дозволяє споглядати «небеса відкриті», як казав св.Стефан, – і живого Христа, який стоїть праворуч Отця». На завершення проповіді Папа звернув увагу, що «вірність Христу і Його Євангелію, аби проголошувати Його словом і життям, даючи свідчення про любов Бога нашою любов’ю і милосердям щодо всіх, – це осяйні ідеали і повчання, якого нам уділяють сьогоднішні святі».
«Водночас вони примушують нас запитати себе про наше християнське життя: чи вірний я Христові, і як я Йому вірний? Чи спроможний я показати свою віру з повагою, але і з відвагою? Чи чулий я до інших, до їхніх потреб, і чи в усіх я помічаю братів і сестер, яких належить любити?» – казав Папа.
Отранто, яке належало до Неапольського королівства, 12 серпня 1480 року зайняли вояки турецького флоту. Найближче до міської брами стояв домініканський монастир Стрітення Господнього – і він перший був зайнятий турками. Монахині сховалися в місті.
Місцевий єпископ Стефано Пендінеллі зібрав священиків та вірних Отранто, щоби молитися разом у катедрі. Там було приблизно 100 дієцезіальних священиків, домініканців, францисканців і василіан. Загарбники увірвалися в храм і повбивали всіх священиків.
Жорстока доля спіткала також і мирян: старих і малих убито, жінок і старших дітей захоплено в полон. А групі з приблизно 800 чоловіків віком від 15 до 50 років керівник турецького флоту Гедік Ахмед-паша велів зробити вибір: перейти на іслам і зберегти життя, або загинути. Коли вони відмовилися змінити віру, всіх стратили.
Їхні тіла цілий рік лежали непохованими, доки місто не було відбите в турків. Тоді рештки мучеників зібрали і вмістили на стінах пресвітерію в катедрі Отранто, де вони швидко стали об’єктом культу. Беатифікаційний процес розпочався тільки 1539 року, а 1771 року папа Климент XIV проголосив мучеників з Отранто блаженними.
Невідомо точно, скільки жертв забрала та різня, але традиція завжди переказувала відомість про 800 мучеників. Складно встановити імена кожного з них – головно тому, що їхнє мучеництво від початку визнавалося спільним актом віри.
Єдиний список імен, який зберігся до наших часів, на першому місці називає «Алессандро Лонго, домініканця». Можливо, що й домініканців там загинуло багато, але їхніх імен ми не знаємо.
Алессандро Лонго народився, швидше за все, в Отранто близько 1425 року. Вступив до монастиря Ордену Проповідників у Лечче або Нардо, священицькі свячення прийняв 30 травня 1450 року в Неаполі. За рік він уже був настоятелем у Генеральному домі студій у Неаполі. 1458 року Алессандро заснував монастир в Отранто, а 1474 року отримав від Генерала Ордену право накладати габіт (приймати в Орден) і право приймати монаші обітниці від братів і сестер.
Ще за рік він дістав уже постійну асигнату (призначення) в Отранто, аби мати змогу повністю опікуватися новопосталим монастирем. Завдяки своєму відкритому розумові він умів поєднувати грецькі традиції, винесені зі своєї батьківщини, з латинським спадком, пізнаним у Болоньї та Неаполі. Був прекрасним коментатором давньогрецького автора комедій Аристофана.
1980 року, коли відзначалося 500-річчя різні в Отранто, це місто відвідав Йоан Павло ІІ. Своєю чергою, 2007 року Бенедикт XVI затвердив декрет про мучеництво мешканців Отранто, а нинішній префект Конгрегації у справах канонізацій кардинал Жозе Сараїва Мартінш молився разом із мешканцями Отранто в їхній катедрі.
«Ці мученики саме тоді, тієї миті перед своїм мучеництвом, через свою живу спільноту показують нас спільність віри. Згадуючи слова Євангелія, аби жертву свого життя зробити більш гідною прийняття, вони відчули потребу очиститися від усіх решток своєї людської слабкості, і, підтримуючи один одного та просячи один в одного пробачення, передавали один одному поцілунок миру», – сказав тоді про мучеників з Отранто кардинал Мартінш.
У грудні 2012 року Папа Бенедикт XVI визнав чудо, яке сталося за їх заступництвом. Ішлося про хвору на рак Франческу Левоте, яка 1980 року відбула паломництво до Отранто і молилася при реліквіях захисників міста. Незабаром після цього вона нез’ясовним чином зцілилася від своєї хвороби: пухлина зникла. Франческа прожила потім ще довго, і померла рік тому у віці 85 років.
Орден Проповідників завжди віддавав 800 мученикам з Отранто велику пошану. Цілком імовірно, що в їхньому гроні опинилося чимало домініканців. 1574 року частину решток мучеників було перенесено до Неаполя та вміщено під вівтарем Матері Божої Святого Розарію в храмі св.Катерини.
1629 року Генеральний капітул у Римі приділив титул «пріора Отранто» соцієві провінція Апулії (регіону Італії, до якого належить Отранто). 1694 року пріор Отранто отримав від Конгрегації у справах обрядів привілей служити св.Месу та молитися Бревіарій про мучеників з Отранто в усіх монастирях Ордену.
За матеріалами: dominikanie.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
